Ухвала суду № 55660869, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" січня 2016 р. м. Київ К/800/48967/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 року

у справі № 820/6980/14

за позовом Науково-виробничого підприємства «Промтехснаб» товариства інвалідів Київського району м. Харкова

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Науково-виробниче підприємство «Промтехснаб» товариства інвалідів Київського району м. Харкова звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.03.2014 року № 0000902201, № 0000892201, № 0000912201, № 0000932201, прийняті щодо Науково-виробничого підприємства «Промтехснаб» товариства інвалідів Київського району міста Харкова.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 12.02.2014 року № 314/20-31-22-01-07/30235387, яким встановлено порушення: - пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 2 344 153, 00 грн.; - пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 424 434, 00 грн.; - п.п. 2.6, 2.8 глави 2, п.п. 3.5, 3.10, 3.12 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 41/10320, в результаті чого перевищено ліміт залишку готівки в касі на загальну суму 8 396, 07 грн., проведено готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 8 396, 07 грн., не оприбутковано у касах готівку у сумі 46 964, 93 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014 року: - № 0000902201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 131 651, 00 грн. за основним платежем та на 210 098, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000892201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 1 864 211, 00 грн. за основним платежем та 296 433, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000912201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на суму 510, 00 грн.; - № 0000932201, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 260 012, 86 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з контрагентами ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ « 4В», ТОВ «ДЕКОС АЛЬЯНС», ТОВ «ВІП СОЮЗ», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «БУДТЕХЦЕНТР», ТОВ «АТАВА».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідні господарські операції підтверджуються первинним документами.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій при розгляді спору не зазначено з посиланням на відповідні первинні документи обставин, якими спростовується висновок податкового органу про безтоварність операцій з відповідними контрагентами, оскільки відхилення судами результатів податкового контролю контрагентів позивача, на які також посилається податковий орган, не може бути єдиною підставою для задоволення позову без дослідження питання реальності спірних операцій щодо їх виду, обсягу, змісту, якщо податковий орган наполягає на відсутності реального постачання товару.

Отже, суд повинен оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей.

Також необґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного притягнення позивача до відповідальності за порушення норм з регулювання обігу готівки у зв'язку із закінченням строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки в тексті судових рішень не викладені обставини, які встановлені в ході судового розгляду справи у відповідній частині спору, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального до спірних правовідносин.

З приводу обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій в частині доводів податкового органу щодо наявності у позивача кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності на суму 6 466 662, 00 грн., основна сума якої - 5 015 200, 00 грн. заборгованість перед ТОВ «ЛУГАНСЬКБУДМОНТАЖ», то з ними суд касаційної інстанції також не погоджується та зазначає таке.

Податкове повідомлення-рішення від 11.01.2011 року № 0000022302/0, прийняте на підставі акта перевірки позивача від 24.12.2010 року № 7606/235/30235387, яким йому було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 2 298 633, 00 грн. за основним платежем та 574 658, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року у справі № 2а-831/11/2070 скасовано в частині визначення основного платежу в сумі 1 044 833, 00 грн. та штрафної (фінансової) санкції в сумі 261 208, 25 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 року у справі № 2а-831/11/2070 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова від 11.01.2011 року № 0000022302/0 в частині визначення основного платежу в розмірі 1 253 800, 00 грн. та штрафної санкції 313 450, 00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 11.01.2011 року № 0000022302/0 було прийнято у зв'язку з тим, що станом на 30.09.2010 року у позивача була наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ «ЛУГАНСЬКБУДМОНТАЖ» в сумі 5 015 200, 00 грн. за отримані, але не оплачені товари (послуги) відповідно до наданих договорів та актів прийому-передачі.

Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, дійшли висновку, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 11.01.2011 року № 0000022302/0 скасовано, то посилання податкового органу на нього, як на доказ у цій справі, є безпідставним.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи проведено відповідачем розрахунок збільшеної суми грошового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням з урахуванням кредиторської заборгованості в іншій частині відповідної суми та не встановлено обставин щодо наявної чи відсутності у позивача такої.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.06.2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 року у справі № 2-а-831/11/2070 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також невстановленими залишилися обставини щодо правомірності чи безпідставності прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року № 0000912201, прийнятого на підставі встановлених податковим органом порушень п.п. 441.1, 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, оскільки судами в оскаржуваних рішеннях не зазначено підстав, за яких вони дійшли висновку про задоволення позову у відповідній частині.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 року у справі № 820/6980/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук