Ухвала суду № 55660868, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/800/51489/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 року

у справі № 810/3724/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЖЕКО Україна»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЖЕКО Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.02.2014 року № 0001211502.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «АЛЖЕКО Україна» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2013 року відповідачем складено акт від 07.02.2014 року № 92/10-06-15-02-09/37739481, яким встановлено порушення п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2013 року у розмірі 365 988, 00 грн.

Такі висновки податковим органом зроблені у зв'язку із неможливістю встановити факт оплати податку на додану вартість згідно із виписками банку, в яких зазначено призначення платежу «передплата за митне оформлення». Також вказано на неможливість підтвердження факту оплати платником товарів.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2014 року № 0001211502, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 365 988, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 182 994, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно із пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

У п. 187.8 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митні платежі: мито; акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).

Згідно із ч. 1 статті 297 Митного кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України суми митних платежів, нараховані органом доходів і зборів, підлягають сплаті до Державного бюджету України платником податків до або на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення, крім випадків, якщо відповідно до цього Кодексу товари ввозяться на митну територію України із звільненням від оподаткування митними платежами.

Згідно з ч. 5 ст. 255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Відповідно до ч. 8 ст. 264 Митного кодексу України з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Згідно із ч. 1 ст. 299 Митного кодексу України сплата митних платежів може здійснюватися із застосуванням авансових платежів (передоплати).

В силу ч. 2 ст. 299 Митного кодексу України авансовими платежами (передоплатою) є грошові кошти, внесені платником податків за власним бажанням на рахунки, відкриті на ім'я органів доходів і зборів в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, як попереднє грошове забезпечення сплати майбутніх митних платежів.

Відповідно до ч. 4 ст. 299 Митного кодексу України кошти авансових платежів не вважаються митними платежами, доки особа, яка внесла такі платежі, не зробить розпорядження про це органу доходів і зборів та не будуть виконані відповідні митні формальності. З моменту початку виконання таких митних формальностей кошти авансових платежів у сумі, на яку зроблено розпорядження, не підлягають використанню на будь-які інші цілі. Після завершення митних формальностей кошти у сумі, на яку зроблено розпорядження, перераховуються органом доходів і зборів до державного бюджету. У разі відмови від завершення митних формальностей сумі авансових платежів, на яку зроблено розпорядження, повертається статус авансових платежів.

Таким чином, сплата митних платежів, у томі числі і податку на додану вартість, є обов'язковою передумовою завершення митного оформлення і випуску товару у вільний обіг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою митного оформлення імпортованого товару (конструкцій будівельних збірних, з чорних металів: адміністративно - диспетчерського пункту для станції з виробництва продуктів розділення повітря - 1 шт., складається з 22 окремих модульних конструкцій типу SX 1), придбаного за зовнішньоекономічним договором між ТОВ «АЛЖЕКО с.р.о.» та ТОВ «АЛЖЕКО Україна» від 05.12.2011 року №0512, 23.10.2013 року позивачем до митного органу подано митну декларацію №100270000/2013/181856.

На підтвердження сплати податку на додану вартість при ввезенні названого товару товариством надано банківську виписку по рахунку за 17.10.2013 року та платіжне доручення від 17.10.2013 року № 2293.

Встановлено, що ТОВ «АЛЖЕКО Україна» перерахувало на рахунок Київської міжрегіональної митниці Міндоходів кошти у сумі 760 000, 00 грн., при цьому призначення платежу вказано як передоплата за митне оформлення митної декларації. Відомості про таке перерахування за митне оформлення відображено і в бухгалтерському обліку товариства у звіті по проводках за 2013 рік.

На митній декларації №100270000/2013/181856, у якій сума податку на додану вартість становить 582 647, 79 грн., мито - 138 725, 66 грн., проставлено штамп митного органу про завершення митного оформлення пред'явленого товару.

Відповідно до акта про звірення залишків сум коштів передоплати на відповідному рахунку митного органу між ТОВ «АЛЖЕКО Україна» та Київською міжрегіональною митницею Міндоходів станом на 01.01.2014 року позивачем перераховано на рахунок митного органу протягом 2013 року кошти у сумі 3 630 953, 00 грн., при цьому станом на 31.12.2013 року наявний залишок коштів передоплати у сумі 53 633, 96 грн.

Факт оплати імпортованого у жовтні 2013 року товару підтверджується копіями банківських виписок по рахунку, платіжних доручень в іноземній валюті, інвойсу та митної декларації із штампом відділу валютного контролю відповідного уповноваженого на це банку.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано документи, що підтверджують оплату товару, ввезеного на територію України за досліджуваною операцією та сплату відповідного податку на додану вартість, а також те, що сплата митних платежів у цьому випадку здійснювалась із застосуванням авансових платежів, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірне відображення позивачем під час складання декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року суми у розмірі у 365 988, 00 грн. як такої, що підлягає бюджетному відшкодуванню, оскільки у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року позивачем відображено податковий кредит у сумі 582 648, 00 грн. за наслідками сплати податку на додану вартість митним органам, а від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту задекларовано у розмірі 365 988, 00 грн.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 року у справі № 810/3724/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук