Ухвала суду № 55651032, 28.01.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 рокусправа № 804/4463/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Панченко О.М., Коршуна А.О.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Продторгресурс» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі №804/4463/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Продторгресурс» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Продторгресурс» (далі - ТОВ «Продторгресурс») 26 березня 2015 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 16 березня 2015 року №0000802202.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинне бути скасовано, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №218/2203/2203/33771045 від 17 лютого 2015 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем не надано достатньої кількості первинних документів для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, за відсутності підтвердження належними та достовірними доказами обставин самого виконання робіт за договором. Надані документи мають характер лише формально складених, а не достовірних документів, що виключає наявність правових підстав для включення відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та не можуть вважатися належними доказами реального здійснення господарської операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення по справі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі посилається на реальність господарських операцій між ним та його контрагентом, що підтверджується наданими до суду першої інстанції первинними документами. Зазначає, що судом не досліджено у повній мірі всі обставини по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем 17 лютого 2015 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «Продторгресурс» під час здійснення взаємовідносин з ПП «Орім» за період вересень-жовтень 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №218/2203/33771045 від 17 лютого 2015 року, згідно з яким:

- встановлено нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Продторгресурс», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Продторгресурс» операцій по ланцюгу з постачальником ПП «Орім» за період вересень-жовтень 2014 року на суму ПДВ 67220,00 грн.;

- встановлено порушення ТОВ «Продторгресурс» п.п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 61328,00 грн. у жовтні 2014 року;

- ТОВ «Продторгресурс» в зв'язку з порушеннями, встановленими актом перевірки не має права на віднесення до складу податкового кредиту в наступних податкових періодах сум ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Орім» за жовтень 2014 року в розмірі 5892,00 грн. (т.1 а.с.14-47).

Згідно з вказаним актом відповідач дійшов висновку про те, що операції з придбання послуг по ланцюгу постачання від ПП «Орім» до ТОВ «Продторгресурс» не містять по суті розумних економічних або інших причин (ділової мети).

На підставі акта перевірки відповідачем 16 березня 2015 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000802202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 61328,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15332,00 грн. (т.1 а.с.13).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав у письмовій формі договір на надання маркетингових послуг з ПП «Орім» №122 від 01 вересня 2014 року з додатками до нього (т.1 а.с.63-73).

На підтвердження реальності вчинення зазначених господарських операцій позивачем надано: акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (т.1 а.с.78), банківські виписки (т.1 а.с.74-77) та податкову накладну за вересень 2014 року (т.1 а.с.150).

На підтвердження реальності придбання послуг від ПП «Орім» позивачем надано також інші наявні в матеріалах справи письмові докази, а саме: договори та додатки до них, визначення обсягів продажів товарів у торговельних точках в грошовому вираженні, що приймають участь у дослідженні в звітний період; визначення залишків продукції в магазинах, що приймають участь у дослідженні; визначення відносної динаміки продажів продукції постачальника в торговельній мережі; звіти про проведення маркетингового дослідження (т.1 а.с.80-149, т.2 а.с.4-81).

На підтвердження використання в господарській діяльності позивача наданих ПП «Орім» послуг, а саме для проведення маркетингових дослідження в мережі магазинів ТОВ «АТБ-Маркет», який є основним покупцем снекової продукції, яку виготовляє ТОВ «Продторгресурс», надано: договори поставки з додатками та додатковими угодами до нього (т.1 а.с.166-220).

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не підтверджено наявність обставин які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок між можливим наданням послуг з боку ПП «Орім» та прийняттям позивачем рішення щодо доцільності продовження договірних відносин на поставку позивачем продукції до мережі супермаркетів ТОВ «АТБ», ТОВ «СІЛЬПО» (ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД») та ТОВ «ВАРРУС» (ТОВ «ОМЕГА»), оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається те, що саме укладений договір між ТОВ «Продторгресурс» та ПП «Орім» пов'язаний з подальшим укладенням договорів з ТОВ «АТБ», ТОВ «СІЛЬПО» (ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД») та ТОВ «ВАРРУС» (ТОВ «ОМЕГА»).

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність руху активів позивача у процесі здійснення господарської операцій з ПП «Орім».

Я вірно зазначив суд першої інстанції, надані документи, які, на думку позивача, свідчать про фактичне реальне здійснення господарських операцій ТОВ «Продторгресурс» з ПП «Орім», не можуть свідчити про фактичне здійснення господарської операції, оскільки такі документи не можуть вважатися первинними без підтвердження фактичного здійснення господарської операції та її економічного обґрунтування, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Натомість позивачем не надано доказів на підтвердження того, що надані ПП «Орім» послуги є необхідною частиною виробничого процесу, а надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи не містять, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», всіх необхідних реквізитів, а саме: у звітах про виконання робіт (наданих послуг) та актах здачі-приймання робіт відсутні конкретні зміст та обсяги господарської операції, тобто не вказано детально, хто саме здійснював ці послуги, конкретне місце проведення та адреси надання цих послуг, тобто місце розташування магазинів де проводились безпосередньо маркетингові дослідження.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вказані норми права, суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції щодо безтоварності спірної господарської операції позивача та відсутності підстав для скасування оскарженого податкового повідомлення - рішення. Отже спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Продторгресурс» - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі № 804/4463/15 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 29 січня 2016 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: А.О. Коршун