Ухвала суду № 55650069, 04.02.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 р.Справа № 820/11337/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 820/11337/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 07.04.2015 року №432-1704

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 820/11337/15 позов задоволено.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що зазначає, що вищевказана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки ОСОБА_2 України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, від 28.12.2014 року №71-VIII, не змінює вид податку, а запроваджує новий податок.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 04.02.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ 819266, автомобіль НОМЕР_1 виготовлено у 2013 р. та зареєстрований за позивачем 29.03.2014 р.

Державною податковою інспекцією Дзержинського району міста Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення №432-1704 від 07.04.2015 р., яким ОСОБА_1 нараховано транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суму податку було визначено на підставі п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України, а саме: сплата транспортного податку власників легкових автомобілів з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 см. куб. на 2015 рік за автомобіль "Lexus GX 460", 2013 року випуску (реєстрація 29.03.2014 p.)

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України та з урахуванням приписів ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1, пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (ПК України) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Так, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування (п.267.4 ПК України). Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (пп.267.6.1 п. 267.6 ст.267 ПК України) на підставі відомостей, необхідних для розрахунку податку, наданих органами внутрішніх справ (пп.267.6.3 п.267.6 ст.267 ПК України).

Тобто, податкові органи обчислюють податкове зобов'язання платникам транспортного податку на підставі отриманих відомостей про зареєстровані транспортні засоби, згідно критеріїв, визначених Податковим кодексом України, за такими платниками податку (фізичними та юридичними особами).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за позивачем зареєстровано автомобіль НОМЕР_2 виготовлено у 2013 р. та зареєстрований за позивачем 29.03.2014 р., який відповідає критеріям, визначеним п. 267.2 ст. 267 ПК України.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 відповідає необхідним критеріям для визначення його платником транспортного податку, в зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення формально на момент його винесення відповідало вимогам законодавства України.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вищезазначений автомобіль позивача було викрадено, про що він звернувся із заявою до Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС в Запорізькій області.

Заява внесена до ЄДРДР 22.08.2015 року (а.с. 10).

Зазначена обставина, як і та, що викрадений автомобіль позивачем не знятий з реєстрації, сторонами не заперечується.

Згідно вимог Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування.

Колегія суддів зазначає, що ст. 267 ПК України передбачає обов'язок зі сплати транспортного податку та не містить виключень вибуття об'єкту оподаткування з володіння власника поза волею останнього (викрадення), оскільки визначений законодавцем обов'язок сплати транспортного податку безпосередньо пов'язаний саме з фактом реєстрації транспортних засобів за фізичними/юридичними особами з чим погодився суд першої інстанції.

При цьому, колегія суддів також враховує, що таке буквальне тлумачення податковим органом конкретної статті ПК України, окремо від інших вимог законодавства, суперечить нормам, які встановлені Конституцією, загальними положеннями Податкового кодексу України.

Крім того, відповідачем не враховано сутність цього податку, як податку з майна, що безпосередньо пов'язаний з фактом володіння та розпорядження цим майном.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, вищезазначена норма Основного Закону вимагає від посадових осіб суб'єктів владних повноважень, в даному випадку податкового органу, керуватися не лише буквою Закону, а й насамперед його змістом.

Так, Податковий кодекс України за своїм призначенням визначає правила оподаткування, разом з тим його положення побудовані таким чином, що презюмують наявність всіх необхідних елементів для встановлення та, відповідно, виконання платниками податку свого обов'язку. Законодавець не зобов'язаний спеціально для контролюючих органів визначати випадки, за яких визначення податкового зобов'язання та відповідно вимога його сплати, є незаконним.

Відтак, посилання відповідача на законопроект, яким передбачається внесення змін до ПК України щодо звільнення від транспортного податку осіб, у яких викрадено автомобіль, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказаним законопроектом не змінюється порядок сплати транспортного податку та його елементи, а лише фіксується на рівні Закону відсутність обов'язку зі сплати транспортного податку особами, які не мають можливості користуватися об'єктом оподаткування внаслідок його викрадення. Прийняття зазначеного законопроекту парламентом, на думку суду, всього лише на законодавчому рівні усуне суперечності між конструкцією норми закону та сутністю транспортного податку як податку на майно.

При цьому, транспортний податок є різновидом податку на майно, який встановлюється для власників такого майна (транспортних засобів) або осіб, що використовують його на відповідній правовій підставі.

В свою чергу, норми ПК України про оподаткування конкретним податком не можуть суперечити нормам загальної частини цього ж Кодексу. У зв'язку із цим для правильного вирішення спірного питання підлягають дослідженню загальні положення ПК України, а такожвимоги інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно із ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Отже, ознаками платника податку є дотримання всіх або принаймні однієї правомочності, що становлять зміст права власності: володіння та/або користування та/або розпорядження (довірча власність).

Відповідно до ст.ст. 316-321 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на розсуд власника, якщо такі дії не суперечать закону. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні інакше як у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказані норми фактично розкривають та деталізують зміст ст. 41 Конституції України.

Враховуючи викладене, вищенаведені норми визначають те, що обов'язок власника сплачувати податок на майно (власність зобов'язує) кореспондується з можливістю такого власника володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном.

Згідно із ст. 267 ПК України платником транспортного податку є особа, за якою зареєстровано транспортний засіб, тобто - власник майна, який має можливість ним володіти, користуватися та розпоряджатися. Об'єкт оподаткування - автомобіль, який використовується до 5-ти років, та який має об'єм двигуна понад 3000 см.куб., тобто - майно, володіння, користування та розпорядження яким здійснює власник відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Визначальним, як для вимог ПК України, так і ЦК України, є встановлення обставин, які б, зокрема, встановлювали обов'язок власника нести тягар утримання майна, в даному випадку сплачувати податок за це майно. Проте, у разі протиправного вибуття майна з володіння власника у останнього припиняється обов'язок і щодо утримання цього майна аж до моменту його повернення власнику.

При цьому, посилання на норми ЦК України є правомірним та не суперечить вимогам ч.2 ст. 1 ЦК України про незастосування до податкових відносин цивільного законодавства, оскільки в даному випадку йдеться про визначення критеріїв суб'єкта та об'єкта оподаткування, які, в свою чергу, встановлені Податковим кодексом України на підставі актів цивільного законодавства.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність обов'язку сплати транспортного податку в особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, однак цей транспортний засіб викрадений, підтверджується також системним аналізом положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» від 07 вересня 1998 року №1388 (Порядок).

Так, згідно вимог чинного законодавства України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В окремих випадках момент набуття права власності пов'язується з державною реєстрацією (нерухоме майно).

В інших випадках, як правило, моментом набуття права власності є передання особі майна.

Водночас, вищезазначеним Порядком передбачена обов'язкова державна реєстрація транспортних засобів, без якої експлуатація таких транспортних засобів заборонена (абз.2 п.7). Так, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) цих транспортних засобів.

Таким чином, державній реєстрації підлягає майнове право особи - власника транспортного засобу, та згідно вищенаведених вимог Порядку реєстрації є обов'язковим. Проте, факт державної реєстрації сам по собі не може бути підставою для покладання на власника зареєстрованого за ним майна обов'язку сплати податків, якщо вказане майно вибуло з володіння власника внаслідок викрадення, оскільки таке твердження суперечило б цілям, які переслідувала держава, встановлюючи обов'язковість державної реєстрації транспортних засобів.

Так, мета з якою здійснюється державна реєстрація транспортних засобів визначена у п.3 вищезазначеного Порядку, а саме: здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів; дотримання законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); використання транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану; ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Таким чином, державна реєстрація транспортного засобу хоча і використовується для вимог податкового законодавства, оскільки відповідно до даних, внесених до реєстру, визначаються платники транспортного податку, разом з тим не може бути визначальною для покладення обов'язку сплати податку особами, які внаслідок вчинених стосовно них злочинних дій позбавлені правомочностей (володіння, користування, розпорядження) власника майна, яке є об'єктом оподаткування.

Більше того, положення Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів не тільки не зобов'язують власників зняти з обліку викрадені у них транспортні засоби, але й фактично унеможливлюють такі дії.

Так, відповідно до п.40 Порядку зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника тощо. Такий огляд оформляється відповідним актом, засвідчується підписом посадової особи, що скріплюється печаткою підрозділів Державтоінспекції.

Згідно із п. 45 Порядку зняття з обліку транспортних засобів без їх огляду уповноваженою особою Державтоінспекції можливе лише внаслідок вибракування (знищення) цих транспортних засобів. В такому випадку до підрозділів Державтоінспекції здаються номерні знаки та реєстраційні документи на такий транспортний засіб.

Таким чином, колегія суддів зауважує на тому, що позивач внаслідок викрадення у нього транспортного засобу позбавлений можливості виконати вимоги Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та надати підрозділу Державтоінспекції автомобіль та номерні знаки на нього.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області відстрочено сплату судового збору в розмірі 535 грн. 92 коп. до ухвалення судового рішення по даній справі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 820/11337/15 залишити без змін.

Стягнути судовий збір в розмірі 535 (пятсот тридцять пять) грн. 92 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_2 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 09.02.2016 р.