Ухвала суду № 55650063, 04.02.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 р.Справа № 818/3415/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2015р. по справі № 818/3415/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиальтербуд"

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Сумиальтербуд", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.09.2015р. №0002002207, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобовязання по податку на додану вартість на суму 112499,61 грн., у т.ч. 74 999,74 грн. за основним платежем та 37499,87 грн. штрафних сакцій.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2015р. по справі № 818/3415/15 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 04.02.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Державній податковій інспекції у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сумиальтербуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям ТОВ СБК Новий дім та ТОВ Черато за березень 2015 року.

Результати перевірки оформлені актом від 10 серпня 2015 року складений акт № 1836/2207/38397704/167 (а.с.129-156).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за березень 2015 року на загальну суму 74999,74 грн.

Не погоджуючись з висновками, вказаними в акті перевірки, позивач 18.08.2015 року надав на адресу ДПІ у м. Сумах письмові заперечення на акт (а.с.157-163).

У відповіді на заперечення до акту перевірки від 27.08.2015 року №44577/10/18-19-22.07 (а.с.164-167) ДПІ у м. Сумах вказала, що висновки акту від 10.08.2015 року №1836/2207/38397704/167 є правомірними та обґрунтованими.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 01 вересня 2015 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 (а.с.168) про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 112499,61 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 74999,74 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 37499,87 грн.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ СБК Новий дім, ТОВ Черато у перевіряємому періоді, щодо яких податковими органами встановлені порушення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірних правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобовязання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (Покупець) і ТОВ СБК Новий дім (Продавець) 05.09.2013 року з укладено договір поставки будівельних матеріалів №050913 (а.с.13-14) та додатковий договір №1 до договору поставки №050913 від 05.09.2013 року від 03.01.2015 року.

За умовами вказаного договору Продавець зобовязується передати будівельні матеріали у власність Покупця, а Покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього встановлену даним договором вартість.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ СБК Новий дім поставив, а ТОВ "Сумиальтербуд" прийняв товарно матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 16, 18, 20, 22).

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ СБК Новий дім податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором (а.с. 25-34).

Щодо факту транспортування товару колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних, відповідно до яких продавцем власним автотранспортом здійснено транспортування придбаних ТОВ "Сумиальтербуд" товарно-матеріальних цінностей (а.с. 17, 19, 21, 23-24).

Надані позивачем копії платіжних доручень з відміткою банківської установи (а.с. 69-78, т.2), засвідчують факт виконання ТОВ "Сумиальтербуд" зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Окрім того, придбані матеріальні цінності відображені позивачем по бухгалтерському обліку на субрахунку 205 "Будівельні матеріали" рахунка 20, в якому підприємства-забудовники відображають рух будівельних матеріалів, конструкцій і деталей, обладнання і комплектуючих виробів, які належать до монтажу, та інших матеріальних цінностей, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт, виготовлення будівельних деталей і конструкцій (а.с. 44-51, т.2).

Наведене узгоджується з даними, відображеними у актах списання товарів, згідно яких, придбані у ТОВ СБК Новий дім будівельні матеріали та та інші матеріальні цінності, необхідні для виконання будівельно-монтажних робіт, виготовлення будівельних деталей і конструкцій, використані позивачем при виконанні робіт за договорами із третіми особами (а.с. 63-68, т.2).

Також з матеріалів справи судом встановлено, що у перевіряємому між позивачем (Підрядник) і ТОВ "Черато" (Субпідрядник) 02.03.2015 року укладено Договір субпідряду №1/03/15, № 2/03/15 та 12.02.2015 року № 1202/15 (а.с.35-37).

Відповідно до умов вказаних договорів Субпідрядник зобовязується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, на свій ризик виконати за завданням підрядника з використанням своїх матеріалів чи матеріалів Підрядника, а Підрядник зобовязується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, прийняти і оплатити роботи, визначені в локальному кошторисі, який є невідємною частиною даного Договору.

На підтвердження господарських операцій по проведенню зазначених робіт позивачем надані податкові накладні (а.с. 39-55).

Спільним Наказом Державного Комітету Статистики України та Державного комітету України з будівництва та Архітектури № 237/5 від 21.06.02 р. «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві», затверджені типові форми № КБ-2в «ОСОБА_1 приймання виконаних підрядних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт». Дані типові форми розповсюджуються на будівельні організації, будівельні структурні підрозділи підприємств всіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, роботи по капітальному та поточному ремонту споруд та будівель та інші підрядні роботи незалежно від форм власності даного підприємства.

ОСОБА_1 № КБ-2в є актами приймання виконаних підрядних робіт підрядчиком та в яких відображаються всі витрати підрядника: прямі (вартість матеріалів, виробів та конструкцій, заробітна плата, вартість експлуатації машин), загальновиробничі витрати, додаткові витрати, тощо, а також акти ОСОБА_1 №КБ-3, які складаються для визначення вартості виконаних об'ємів будівельних робіт і відображаються понесені витрати підрядника по будові, тобто акти, які підтверджували фактичні обсяги виконаних робіт не відповідають вимогам наведеного наказу та не містять інформації про витрати, понесені тим чи іншим підрядником при виконанні будівельно-монтажних робіт, перелік використаних матеріально-технічних ресурсів, тощо, відповідачем був зроблений висновок про відсутність доказів їх пов'язаності з господарською діяльністю підприємства, а тому фактичне отримання позивачем будівельних робіт від контрагента не підтверджено належним чином оформленими первинними та іншими документами.

Відповідно приписам ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Оскільки спеціальним нормативним документом для уніфікації звітних документів була затверджена форма акту ОСОБА_1 № КБ-2в, то позивач та його контрагент повинні були дотримуватися порядку оформлення звітної документації по виконанню договорів будівельного підряду (підряду).

На підтвердження виконання робіт за договорами позивачем надані копії довідок про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 та актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ2-в та підсумкову відомість ресурсів і локальний кошторис (а.с. 56-128).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції прол те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на даних бази даних контролюючих органів щодо контрагентів позивача.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих субєктів не покладається обовязок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області відстрочено сплату судового збору в розмірі 1856 грн. 25 коп. до ухвалення судового рішення по даній справі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2015р. по справі № 818/3415/15 залишити без змін.

Стягнути судовий збір в розмірі 1856 (одна тисяча вісімсот пятдесят шість) грн. 25 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 09.02.2016 р.