Рішення № 55646305, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9768/15 01.02.16 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сап Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи"

про стягнення 113 152,01 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Грищенко О.М. за довіреністю № б/н від 19.11.2014 р.;

від відповідача: Гуринець В.О. за довіреністю № 3089 від 05.05.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" про стягнення 113 152,01 грн.

Ухвалою від 11.08.2015 р. у справі призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 р. ухвалу від 11.08.2015 р. скасовано в частині зупинення провадження у справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015 р. постанову Київського апеляційного господарського суду залишено без змін.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/1982 від 01.12.2015 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

У результаті здійсненого повторного автоматичного розподілу справу передано для розгляду Зеленіній Н.І.

Ухвалою від 03.12.2015 р. справу прийнято до свого провадження суддею Зеленіною Н.І., розгляд справи призначено на 15.01.2016 р.

15.01.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

У судовому засіданні 15.01.2016 р. представник відповідача подала клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою суду від 15.01.2016 р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

У судовому засіданні 15.01.2016 р. оголошувалась перерва до 01.02.2016 р.

28.01.2016 р. від позивача надійшли письмові пояснення щодо відсутності підстав для залучення до участі у справі третіх осіб.

01.02.2015 р. від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі ПП «МІОЛ» та ТОВ «ЛАН Україна» у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. представник відповідача підтримав подану заяву про залучення до участі у справі третіх осіб.

Представник позивача проти задоволення вказаної заяви заперечив.

За правилами ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Розглянувши заяву відповідача про залучення до участі у справі ПП «МІОЛ» та ТОВ «ЛАН Україна» у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, суд дійшов висновку про те, що рішення у даній справі жодним чином не може вплинути на права і обов'язки ПП «МІОЛ» та ТОВ «ЛАН Україна» щодо жодної із сторін, тож суд відмовляє у задоволенні відповідної заяви.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.02.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" (позивач) та Приватним акціонерним товариством "Інформаційні комп'ютерні системи" (відповідач) укладено додаткову угоду №4 та додаткову угоду №5 від до Партнерської Угоди PartnerEdge з партнером VAR №SAP53-PE/2011 від 01.10.2011 р.

За умовами Партнерської угоди PartnerEdge з партнером VAR SAP 53-РЕ/2011 від 01.10.2011 р., позивач отримав право на субліцензування прав на програмні продукти компанії SAP на відповідній території, а також право поширювати на ринку послуги з супроводу програмного забезпечення SAP кінцевим користувачам.

Відповідно до додаткової угоди №4 та додаткової угоди №5 від 08.02.2013 р. до Партнерської Угоди, ТОВ «САП УКРАЇНА» надає можливість ПАТ «ІНФОРМАЦІЙНІ КОМП'ЮТЕРНІ СИСТЕМИ» надати кінцевому користувачу, про котрого зазначає відповідач, права на використання доступу до Програмного забезпечення SAP та послуги з підтримки Програмного забезпечення, а Відповідач зобов'язується провести розрахунки відповідно до умов даного договору.

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що кінцевим користувачем є ТОВ «ЛАН-УКРАЇНА».

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правилами ст. 903 цього ж Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1109 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частиною третьою статті 1109 ЦК України встановлено, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач, ним було надано відповідачу права на використання доступу до Програмного забезпечення SAP, а також здійснило продовж дії даного договору послуги з підтримки Програмного забезпечення SAP, зокрема, за період 2, 3, 4 квартал 2014 року, 1 квартал 2015 року було надано послуги з підтримки Програмного забезпечення SAP на загальну суму 110 748,06 грн.

На підтвердження викладеного позивачем надано до матеріалів справи Акт №6218004359 від 30 червня 2014 року на суму 33 588,30 грн.; Акт №6218004486 від 30 вересня 2014 року на суму 25 719,92 грн.; Акт №6218004669 від 31 грудня 2014 року на суму 25 719,92 грн.; Акт №6218004830 від 31 березня 2015 року на суму 25 719,92 грн.

Відповідно до п. п. 4.2., 4.3. Договору, оплата за послуги з підтримки Програмного забезпечення здійснюється в національній валюті України щоквартально, згідно додатку №3 до даного договору. Рахунок виставляється на початку кожного кварталу та підлягає сплаті Партнером не пізніше останнього дня відповідного кварталу.

Позивачем було виставлено та направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру №6218004359-2014с від 15 квітня 2014 року на суму 33 588,30 грн. (кінцевий день оплати 31 березня 2015 року); рахунок-фактуру №6218004486-2014с від 15 липня 2014 року на суму 25 719,92 грн. (кінцевий день оплати 31 березня 2015 року); рахунок-фактуру №6218004669-2014с від 15 жовтня 2014 року на суму 25 719,92 грн. (кінцевий день оплати 31 грудня 2014 року); рахунок-фактуру №6218004830-2015с від 15 січня 2015 року на суму 25 719,92 грн. (кінцевий день оплати 31 березня 2015 року.

Проте, станом на час розгляду справи відповідач надані позивачем послуги не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 110 748, 063 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що акти приймання наданих послуг підписано не уповноваженою на це особою - ОСОБА_4, або підписані від імені віце-президента компанії відповідача ОСОБА_5 невстановленою особою; а акт №6218004830 від 31.03.2015 р. взагалі не підписаний з боку відповідача.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що у разі наявності у відповідача будь-яких сумнівів щодо підроблення підписів на Актах або інших обставин, які свідчать про відсутність фактичного надання послуг відповідачу, останній не позбавлений можливості звернутись у встановленому законом порядку до органів, уповноважених проводити розслідування таких обставин.

У випадку встановлення під час такого розслідування обставин, що можуть вплинути на результат вирішення по суті спору у даній справі, відповідач не позбавлений права звернутись із відповідною заявою про перегляд судового рішення.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги відповідні заперечення відповідача з підстав їх недоведеності та необґрунтованості. Також, суд звертає увагу на те, що спірні акти скріплені відтиском печатки відповідача, справжність яких останнім не заперечується.

Щодо заперечень з приводу не підписання акта №6218004830 від 31.03.2015 р. з боку відповідача, суд зазначає, що відсутність волевиявлення відповідача на проставлення підписів і печаток на акті, не може свідчити про ненадання позивачем послуг за договором.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 160,47 грн. інфляційних втрат та 243,48 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив його правильність та арифметичну вірність, у зв'язку з чим вимоги про стягнення вказаних сум підлягають задоволенню.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" (03005, м. Київ, вул. Смоленська, 31-33; код ЄДРПОУ 21670779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" (03150, м. Київ, вул. Ділова, 5; код ЄДРПОУ 31242924) 110 748 (сто десять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 06 коп. заборгованості, 2 160 (дві тисячі сто шістдесят) грн. 47 коп. інфляційних втрат, 243 (двісті сорок три) грн. 48 коп. 3 % річних та 2 666 (дві тисячі шістсот шістдесят шість) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 09.02.2016 р.

Суддя Н.І. Зеленіна