Ухвала суду № 55645136, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/27132/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного малого підприємства Науково-виробничої фірми «Кіт» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Приватне мале підприємство Науково-виробнича фірма «Кіт» (далі - позивач, ПМП НВФ «Кіт») звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області № 0000632204 та №0000622204 від 26.09.2014 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що надані позивачем первинні документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт придбання товару, надання послуг, що є підтвердженням їх реальності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутністю виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту та валових витрат.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПМП НВФ «Кіт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ювімет», ТОВ «Тексоіл» за період з 01.05.2011 року по 23.06.2014 року, за результатами якої складено акт №15/11-28-22-02/13748444 від 16.09.2014 року.

У вказаному акті зазначено про порушення позивачем вимог:

- ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 374362,00 грн.;

- п.п. 198.2-198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за вересень 2013 року на суму 97550,00 грн. по господарським операціям з ТОВ «Ювімет» та ТОВ «Тексоіл» (т. І, а.с. 21-115).

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26.09.2014 року: № 0000632204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 374362,00 грн. (основний платіж) та 187181,00 грн. (штрафні санкцій) та № 0000622204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 97550,00 грн. (основний платіж) та 48775,00 грн. (штрафні санкції).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

З огляду на положення пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів, судам попередніх інстанцій слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари (послуги/роботи) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків. Поза увагою судів залишились доводи податкового органу про те, що посадові особи контрагентів, які зазначені в первинних документах, заперечують свою причетність до будь-якої фінансово-господарської діяльності.

Крім того, з матеріалів справи не можливо встановити які саме кошти, на виконання яких договорів та чи саме на користь ТОВ «Ювімет» та ТОВ «Тексоіл» сплачені позивачем, оскільки матеріали справи містять лише роздруківки платіжних доручень, що не засвідчені підписами та печатками уповноважених осіб, а лише завірені юрисконсультом позивача (т. І а.с. 121-126). Крім того, на підтвердження руху коштів у процесі здійснення господарської діяльності позивачем надано виписку по банківському рахунку (т. ІІ а.с. 168-180), однак така також не засвідчена підписами та печатками уповноважених осіб, а завірена юрисконсультом позивача. Тобто, суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували рух коштів по рахунку позивача та первинні документи, зокрема банківські виписки, якими позивач підтверджував оплату товару по господарських операціях із вказаними вище контрагентами, що завірені уповноваженою особою банку через який здійснювались такі виплати. Якщо ж позивачем проводились онлайн платежі через мережу інтернет, то суди попередніх інстанцій повинні належним чином дослідити копії електронних платіжних доручень. Більш того, судам необхідно витребувати належні докази, що підтверджують рух коштів по рахунку позивача.

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судом апеляційної інстанції вищезазначене залишено поза увагою та не перевірено у повному обсязі висновки суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів (послуг) та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, не перевірено наявність складських приміщень у позивача.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення ухваленне з порушенням положень статті 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржуване судове рішення у справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2015 року у справі № П/811/4469/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко