Рішення № 55639683, 30.11.2015, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/15055/15-ц

Провадження №2/521/5921/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Мазинській І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ «Дельта Банк» (надалі за текстом банк) до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа ОСОБА_2.

В обґрунтування позову повноважний представник сторони позивача вказує, що 03 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №11137110000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 80000,00 доларів США з розрахунку 13,00% річних на строк 84 місяці, а останній в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Виконання основного зобовязання було забезпечене іпотекою (майновою порукою), про що укладено окремий договір з відповідачем ОСОБА_1

В подальшому ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за низкою кредитних договорів та договорів забезпечення, в тому числі договору з ОСОБА_2

Однак як зазначає представник банку, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, ОСОБА_2 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у звязку з чим банк звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення суми боргу.

Повноважний представник банку у відкрите судове засідання не зявився, але від особи на адресу суду надійшла заява про підтримання позову з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ч.2 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не зявилась, повідомлялась судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Третя особа ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не зявився, повідомлявся судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Таким чином, у звязку з неявкою повідомленої відповідача по даній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача, дослідивши відповідний позов, письмові докази, представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, проаналізувавши відповідні арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову банку виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 03 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №11137110000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 80000,00 доларів США з розрахунку 13,00% річних на строк 84 місяці, а останній в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання основного зобовязання, 03 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої сторони, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, під реєстраційним №1428, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передає в іпотеку банку нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,8кв.м., житловою площею 37,6кв.м., погодженою сторонами вартістю 661136,00 гривень.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в силу якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до боржників з повернення заборгованості за низкою кредитних договорів, в тому числі кредитного договору з ОСОБА_2

Проте як свідчив представник банку, в порушення вимог кредитного договору, ОСОБА_2 умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі належну правову оцінку, судом досліджено зміст ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, за якою зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору та договору забезпечення. Однак ОСОБА_2 в теперішній не виконує відповідного грошового зобовязання.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень кредитного договору, боржник ОСОБА_2 отримав відповідну суму кредитних коштів в користування на строк протягом 84 місяці, тобто до 03 квітня 2014 року.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позичальник ОСОБА_2 прострочив виконання зобовязання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин й виходячи із умов кредитного договору, суд прийшов до наступного висновку.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 28 серпня 2015 року, за яким загальна сума боргу ОСОБА_2 становить 1906303,13 гривень.

Згідно п.23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобовязання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. У звязку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена.

В силу ст. 589 ч.ч.1,2 ЦК України, у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, як регламентує ст. 590 ч.ч.1,2 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачає ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобовязання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що рішення суду не має бути ілюзорним, а повинно бути таким, що виконується, суд вбачає обґрунтованим звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок порушення основного грошового зобовязання.

Як зобовязує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Проте як чітко зобовязує ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає обґрунтованими вимоги сторони позивача щодо визнання за банком права власності на заявлене нерухоме майно, що є предметом іпотеки, оскільки такі вимоги заявлені безпідставно та передчасно.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. При цьому, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь держави суму оплаченого судового збору у загальному розмірі 6890,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа ОСОБА_2 задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03 квітня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої сторони, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, під реєстраційним №1428, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,8кв.м., житловою площею 37,6кв.м., погодженою сторонами вартістю 661136,00 гривень.

В задоволенні інших вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму неоплаченого судового збору в розмірі 6890,00 гривень.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Головуючий: