Рішення № 55632368, 26.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1293/16 Справа № 202/3311/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі - Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,-

ВСТАНОВАЛА

У березні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, в якому просили стягнути з ОСОБА_2на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 27123 грн. 10 коп., витрати на юридичну допомогу у розмірі 3200 грн. та судові витрати по справі, а також стягнути солідарно з відповідачів 10000 грн.

Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Цим вимогам закону судове рішення частково не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду, а також на те, що порука є припиненою.

Проте часткового з такими вимогами погодитися не можна, з наступних підстав.

За положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 231 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Між тим, по справі відповідач таких заяв не робив, а тому суд за власною ініціативою застосував позовну давність.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за відсутністю заяв будь-якої із сторін про застосування позовної давності помилково застосував позовну давність, тривалість якої визначена ст. 257 ЦК України.

Крім того судом встановлено, що 13 січня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір№DOІОRX00950144, який було оформлено у формі заяви позичальника, відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 отримав в кредит на споживчі цілі грошові кошти у розмірі 2953 грн. 50 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 24,00% на рік,з кінцевим терміном повернення 13 січня 2008 року. (а.с.8-10)

Зобовязання за даним договором було забезпечено договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладеним з ПАТ «Акцент-Банк» на суму 10000 грн. (а.с.6).

Також, на підтвердження повноважень сторін, відповідальності за невиконання умов договору, а також збільшення строків позовної давності, позивачем було надано до заяви позичальника і Умови надання споживчого кредиту фізичних осіб («Розстрочка») (Стандарт), які були складені ПАТ КБ «ПриватБанк», та які, на думку позивача, разом із заявою позичальника складають кредитний договір (а.с.9-10).

Разом з цим, колегія суддів не може прийняти до уваги ці Умови, оскільки заява позичальника була підписана 13 січня 2007 року із ЗАТ КБ «ПриватБанк», а відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 21 липня 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» змінив найменування на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ці зміни були зареєстровані лише 17 липня 2009 року (а.с. 12, 13), тобто вказані вище Умови на час підписання заяви позичальника взагалі не існували, а тому позовні вимоги про стягнення пені та штрафів є безпідставними.

Крім того, зобовязання за даним договором було забезпечено також договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладеним між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» на суму 10000 грн. (а.с.6)

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 8 вказаного договору поруки, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором.

Разом з цим, умова договору про його дію до повного виконання зобовязань боржника за основним договором не може розглядатися як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитним договором визначено кінцевий термін повернення коштів, а саме 13 січня 2008 року та на вказану дату ніяких договорів поруки не було, а сам договір поруки було укладено значно пізніше, а саме 20 жовтня 2010 року, отже, у позивача виникло право предявити вимогу до поручителя щодо повернення кредиту, починаючи з 20 жовтня 2010 року, протягом наступних шести місяців, проте банком не було предявлено вимоги до поручителя про виконання зобовязань за договором поруки, протягом встановленого законом строку, а тому, відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України договір поруки є припиненим та стягнення коштів в даному випадку є неможливим, а тому суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Також судом встановлено, що підписавши заяву позичальника №DO10RX00950144 відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 2953 грн. 50 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 24,00% на рік,з кінцевим терміном повернення 13 січня 2008 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Статті 526, 612, 625 ЦК України передбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, в порушення вказаних норм закону відповідач ухилився від повернення кредитних коштів та відсотків, у звязку з чим станом на 25 січня 2014 рокувиникла заборгованість, яка становить 17153 грн. 45 коп., а саме: 2953 грн. 50 коп. заборгованість за кредитом, 13761 грн. 38 коп. заборгованість по процентам за користуванням кредиту та 438 грн. 57 коп. заборгованість з комісії.

Зогляду на викладене колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а тому рішення суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 3200 грн., колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки ці витрати відповідно до вимог ст.60 ЦПК України належними доказами не підтверджені та матеріали справи доказів того, що позивач поніс ці витрати, не містять, а тому суд першої інстанції в цій частині правильно відмовив у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №DOIRX00950144 від 13 січня 2007року станом 25 січня 2014 року в сумі 17153 грн. 45 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 2953 грн. 50 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 13761 грн. 38 коп. та заборгованість з комісіії в сумі 438 грн. 57 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді