Ухвала суду № 55610110, 03.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 р. Справа № 876/4591/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В.

за участю секретаря Бєлкіної Н.І.

представника позивача Барана В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року у справі № 819/336/15-а за позовом Приватного підприємства «Елтехніка» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 р. у справі № 819/336/15-а за позовом Приватного підприємства «Елтехніка» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.01.2015 року № 0000302203, позов було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що за результатами перевірки ПП «Елтехніка» встановлено порушення порядку формування податкового кредиту з ПДВ при придбанні товарів у ТОВ «Денікс Груп», оскільки ПП «Елтехніка» не підтверджено фактичного постачання товару: не надані для перевірки сертифікати якості та якісні посвідчення на товар, а також у ТТН не зазначено точного місця завантаження та розвантаження товару, лише вказівка на місто, не представлено журналу виданих доручень. При цьому, згідно з актом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 01.09.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Денікс Груп», яким не встановлено придбання товару, що реалізовувався позивачу в інших постачальників, відсутнє підтвердження фактичного руху активів. У зв'язку з цим вважає підставним висновок про те, що правочин укладений між ПП «Елтехніка» та ТОВ «Денікс Груп» на поставку товару у червні-вересні 2014 року не спричинив реального настання юридичних наслідків, відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товару у ТОВ «Денікс Груп», а тому позивачем завищено суму податкового кредиту у деклараціях з ПДВ у відповідних звітних періодах.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів встановила наступне.

ПП «Елтехніка» зареєстроване як юридична особа, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та здійснює господарську діяльність згідно зі статутом, у тому числі проводить торгівлю товарами широкого асортименту, знаходиться на обліку як платник податків у Тернопільській ОДПІ, зареєстрований платником податку на додану вартість.

Тернопільською ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Елтехніка» по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Денікс Груп» (далі - ТОВ «Денікс Груп») за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року, про що складено акт від 26.12.2014 року. Позивачем подано до податкової інспекції заперечення на даний акт перевірки, за наслідками розгляду якого Тернопільською ОДПІ висновки акта перевірки залишені без змін.

На підставі вказаного акта перевірки 31.01.2015 року Тернопільською ОДПІ прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000302203, яким ПП «Елтехніка» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на 59961,00 грн., у тому числі за основним платежем 47969,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11992 грн.

Порушення відповідач вбачає у тому, що ПП «Елтехніка» занижено ПДВ у зв'язку із безпідставним включенням до податкового кредиту сум по операціях з поставки товарів від ТОВ «Денікс Груп», оскільки взаємовідносини між цими суб'єктами господарювання є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків. Проте, договір купівлі-продажу від 02.06.2014 року, укладений між позивачем та ТОВ «Денікс Груп» виконаний, проведена фактична поставка товару з документальним оформленням господарських операцій, виконані розрахунки, що підтверджується належними первинними документам. Відтак, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, по господарських операціях, що носили реальний характер, а висновки податкового органу є безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому, перевіркою встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу № 0206-1 від 02.06.2014 року з ТОВ «Денікс Груп» (постачальник), на підставі якого протягом червня-вересня 2014 року оформлено поставку товарів. По таких операціях ПП «Елтехніка» включено до податкового кредиту за червень-вересень 2014 року ПДВ у загальній сумі 47968,40 грн. згідно з податковими накладними, виписаними ТОВ «Денікс Груп», та відображено у податкових деклараціях з ПДВ за цей період. Для перевірки позивачем були надані такі документи: договір, видаткові накладні та податкові накладні, ТТН, платіжні доручення на підтвердження проведення розрахунків між сторонами. При проведенні перевірки відповідачем використані матеріали акта Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 01.09.2014 року № 2623/26-55-22-07/37882958 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Денікс Груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року». Зі змісту даного акта слідує, що платник податків відсутній за місцезнаходженням, через що підтвердити факт реальності здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Денікс Груп» не було можливим, всі висновки контролюючого органу зроблені на підставі аналізу інформації з автоматизованих інформаційних систем податкового органу, податкової звітності товариства. Зокрема, податковою інспекцією зазначено про відсутність реального вчинення господарських операцій ТОВ «Денікс Груп», зважаючи на ненадання пояснень та документальних підтверджень платником податків даних податкових декларацій, а також неможливість встановити номенклатуру товару, який товариство отримало в червні-серпні 2014 року через відсутність реєстрації контрагентами податкових накладних на суму до 10 тисяч гривень в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З цих підстав в акті констатовано, що правочин між ПП «Елтехніка» та ТОВ «Денікс Груп» є таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, виходячи з неможливості проведення зустрічної звірки контрагента та того, що в перевізних документах ТТН, наданих для перевірки позивачем, не зазначено точного місця завантаження та розвантаження товару, не надано журналу виданих доручень, відсутні сертифікати якості та якісні посвідчення. В акті перевірки від 26.12.2014 року № 10138/22-03/31383873 зазначено про порушення ПП «Елтехніка» пункту 44.1статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму ПДВ на 47968,40 грн. у тому числі за червень 2014 року на 11658,59 грн., липень 2014 року - 12217,34 грн., серпень 2014 року - 11676,76 грн., вересень 2014 року - 12415,71 грн..

При вирішенні справи суд першої інстанції підставно виходив з того, що п. 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 181 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) патником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року від 16.07.1999 року № 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Згідно із ч. ч. 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів правомірно встановив, між позивачем (покупець) та ТОВ «Денікс Груп» (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу № 0206-1 від 02.06.2014 року, відповідно до якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю товар, найменування, одиниця виміру, загальна кількість (асортимент, номенклатура), вартість якого остаточно узгоджується сторонами у видаткових накладних. Транспортування товару здійснюється згідно усної домовленості між сторонами (пункт 4.2 договору). Відповідно до пункту 5.1 якість і комплектність товару повинні відповідати вимогами нормативно-технічної документації товаровиробника, сертифікату відповідності уповноваженого органу України (якщо товар підлягає обов'язковій сертифікації), а також додатковим умовам за якістю і комплектністю.

Згідно з поясненнями директора ПП «Елтехніка», кожна поставка товару, а саме: електрокомплектуючих та інструментів (пускачі, свердла, автоматичні вимикачі, різці, фрези, втулки, напилки та інше), здійснювалась безпосередньо за його участі, при якій ним узгоджувався з постачальником асортимент та ціна товару, про що виписувались видаткові накладні, відвантаження товару проводилось зі складу продавця у місті Києві, на отримання товарно-матеріальних цінностей позивачем виписувались довіреності, перевезення товару здійснювалось транспортом ПП «Елтехніка» - автомобілем Subaru Forester, що оформлено відповідними ТТН. На кожну поставку товару виписані податкові накладні. Зазначене також підтверджується видатковими накладними та податковими накладними № 2, № 3 від 02.06.2014 року, № 52, № 53 від 09.06.2014 року (а. с. 105-111), № 21, № 22 від 03.07.2014 року (а. с. 131-133), № 6, № 7 від 01.08.2014 року, № 28 від 04.08.2014 року (а. с. 153-157), № 6, № 7 від 01.09.2014 року, № 58, 59 від 08.09.2014 року, які містять усі необхідні реквізити та відомості про зміст господарської операції у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Для отримання товару були видані довіреності № 13 від 02.06.2014 року, № 15 від 03.07.2014 року, № 17 від 01.08.2014 року, № 19 від 01.09.2014 року, про що свідчать відповідні записи в журналі реєстрації довіреностей за 2014 рік та відповідні відмітки на видаткових накладних. Розрахунки між сторонами проведені в повному обсязі на суму 221250 грн., що підтверджується платіжними дорученнями про перерахування коштів. Позивачем на підтвердження транспортування товару (інструментів і електрокомплектуючих) надано копії ТТН № 06/1 від 02.06.2014 року, № 06/2 від 09.06.2014 року, № 07/1 від 03.07.2014 року, № 08/1 від 01.08.2014 року, № 08/2 від 04.08.2014 року, № 09/1 від 01.09.2014 року, № 09/2 від 08.09.2014 року за типовою формою № 1-ТН. З даних ТТН вбачається, що перевезення товару здійснювалось в усіх випадках ПП «Елтехніка» автомобілем Subaru Forester ВО 9109АА. Згідно з ТТН пункт навантаження зазначено місто Київ (місцезнаходження постачальника), місце розвантаження - місто Тернопіль (місцезнаходження позивача). ТТН містять відомості про найменування товару з посиланням на номер та дату видаткової накладної, суму поставки, особу, яка відпустила (здала) вантаж, та особу, яка вантаж одержала, а також інформацію про довіреність, виписану ПП «Елтехніка», матеріально-відповідальній особі на отримання товару. В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки Subaru Forester ВО 9109АА за ПП «Елтехніка», видаткові накладні та податкові накладні на придбання позивачем цього транспортного засобу, акт приймання-передачі основних засобів від 09.11.2004 року - автомобіля марки Subaru Forester та інвентарну картку обліку основних засобів - автомобіля Subaru Forester, накладні, видаткові накладні за період червня-вересня 2014 року на придбання паливно-мастильних матеріалів для заправки автомобіля, що підтверджують перебування у власності транспортного засобу та витрати підприємства, пов'язані з транспортуванням товару, придбаного у ТОВ «Денікс Груп».

Матеріалами справи також підтверджено фактичне використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності - реалізація їх контрагентам. Позивач придбав такі електрокомплектуючі й інструменти та в подальшому реалізував їх за вищою ціною з метою отримання прибутку від такої діяльності, тобто прибуток підприємства формувався не за рахунок податкової вигоди, такі господарські операції обґрунтовані розумною економічною причиною (діловою метою).

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання своїми контрагентами чи третіми особами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та дотримання ним податкової дисципліни перед тим як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту. Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується матеріалами справи, а придбані у контрагентів товари та послуги використовувалися позивачем у власній господарській діяльності. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції за своєю суттю відповідає закону, підстави для її скасування не були доведені у встановленому порядку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року у справі № 819/336/15-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Бруновська Н.В.

Повний текст ухвали складений 05.02.2016 року.