Постанова № 55607272, 02.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа№ 910/11920/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Захарчук Н.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Пантюхов О.В. (прокурор відділу, посвідчення № 032439)

від позивача: Дан С.І. (довіреність № 163 від 03.02.2015), Маслов Д.В. (довіреність б/н від 15.12.2015)

від відповідача-1: Кравченко О.М. (довіреність № 2289 від 30.12.2015)

від відповідача-2: Юрченко С.С. (довіреність № 220/16/д від 05.01.2016)

від третьої особи: Васильківська В.Є. (довіреність № 544 від 31.12.2015)

розглянувши апеляційну скаргу регіональної філії - "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015

у справі № 910/11920/14 (головуючий суддя: Андреїшина І.О., судді: Бондарчук В.В., Спичак О.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Лінде Газ Україна"

до 1) регіональної філії - "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

2) Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України

про визнання права власності на рухоме майно

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідачів 1 та 2 про визнання за ним права власності на рухоме майно - залізничні вагони, щодо яких позивач виконував ремонтні роботи, та які не вивезені власником з території позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2014, залишеним без змін 23.02.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду позов задоволено: визнано за публічним акціонерним товариством "Лінде газ Україна" право власності на залізничні вагони: 8Г-513 № 76507755, 8Г-513 № 76501105, 8Г-513 № 76507581, 8Г-513 № 76506336, 8Г-513 № 76508811, 8Г-513 № 77650336, 8Г-513 № 76507607, 8Г-513 № 76505163, 8Г-513 № 76505833, 8Г-513 № 76504109.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2015 року касаційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволено: постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 скасовано, а справу №910/11920/14 направлено для нового розгляду до суду першої інстанції.

Вищий господарський суд України в своїй постанові зазначив, що визнаючи за позивачем право власності на спірні залізничні вагони за набувальною давністю, попередніми судовими інстанціями не надано належної правової оцінки підставам, на яких ці вагони перебували у позивача, та які ставлять у залежність застосування до спірних правовідносин ст.344 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2015 по справі №910/11920/14 позов задоволено повністю: визнано за публічним акціонерним товариством "Лінде Газ Україна" право власності на наступне майно: вагон залізничний 8Г-513 № 76507755; вагон залізничний 8Г-513 № 76501105; вагон залізничний 8Г-513 № 76507581; вагон залізничний 8Г-513 № 76506336; вагон залізничний 8Г-513 № 76508811; вагон залізничний 8Г-513 № 77650336; вагон залізничний 8Г-513 № 76507607; вагон залізничний 8Г-513 № 76505163; вагон залізничний 8Г-513 № 76505833; вагон залізничний 8Г-513 № 76504109.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено наявність у позивача правових підстав для визнання за ним права власності за набувальною давністю на спірне майно, яким безперервно володіє протягом 19 років.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 1- державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ "Лінде Газ Україна".

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 344 ЦК України та неправомірно визнано за позивачем право власності на залізничні вагони, які є військовим майном, що було закріплене за військовою частиною А0188 та після її розформування передавалось в порядку правонаступництва, власником якого є держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" та призначено справу до розгляду.

У подальшому розгляд справи відкладався.

19.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про заміну державного підприємства "Придніпровська залізниця" на правонаступника регіональну філію - "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" у зв'язку з тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на базі державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, 21.10.2015 проведено державну реєстрацію ПАТ "Українська залізниця". Згідно ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування » та ч. 2 загальних положень статуту ПАТ "Українська залізниця", усі права та обов'язки ДП "Придніпровська залізниця" переходять до правонаступника Філії - Придніпровська залізниця ПАТ"Українська залізниця".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 року клопотання було задоволено, замінено державне підприємство "Придніпровська залізниця" (код ЄДРПОУ 01073828, 49600, м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 108) на його правонаступника регіональну філію - "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40081237, 49600, м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 108);

У судовому засіданні 02.02.2016 року представник відповідача 1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким в позові відмовити.

Представник відповідача 2 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник третьої особи вирішення питання щодо задоволення апеляційної скарги залишила на розсуду суду.

Представники позивача заперечують щодо вимог апеляційної скарги, просять її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи та змісту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи свої вимоги посилався на те, що 10.03.1995 між ВАТ "Дніпрокисень", правонаступником якого він є, та військовою частиною Міністерства оборони України було укладено договір №117, на виконання якого позивач виконав ремонтні роботи залізничних вагонів: 8Г-513 № 76507755, 8Г-513 № 76501105, 8Г-513 № 76507581, 8Г-513 № 76506336, 8Г-513 № 76508811, 8Г-513 № 77650336, 8Г-513 № 76507607, 8Г-513 № 76505163, 8Г-513 № 76505833, 8Г-513 № 76504109.

Також за твердженнями позивача, після проведення ремонту вагонів, ані ним, як правонаступником, а ні ВАТ «Дніпрокисень» не було отримано плату за проведені роботи, а власник не вивіз із його території спірні вагони, які впродовж 19 років знаходяться у відкритому, безперервному володінні ПАТ «Лінде газ Україні».

На підтвердження безперервного знаходження вагонів у позивача протягом 19 років було надано копію листа Комендатури військових сполучень на залізничної водної дільниць станції та порту Дніпропетровськ №206 від 01.8.2002 року (а.с.13 том1), відповідно до змісту якого проведено перепис залізничних вагонів: № 76507755, № 76501105, № 76507581, № 76506336, № 76508811, № 77650336, № 76507607, № 76505163, № 76505833, № 76504109 та зобов'язано з'ясувати ОАО «АГА Україна», начальника станції Самарівка Придніпровської залізниці звідки прибули вагони, власників вагонів, станцію та дорогу приписки вагонів та чому вагони не направлені на адресу власника.

Окрім того, управління військових сполучень на залізничному транспорті направляло лист від 20 листопада 2012 року за № 632 начальнику військових сполучень управління військових сполучень на Придніпровській залізниці, відповідно до якого вимагало розібратись з питанням за зверненням компанії «Лінде Газ Україна» щодо повернення цистерн власнику.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вагони були отримані позивачем у володіння добросовісно, на підставі договору №117 від 10.03.1995, який у позивача не зберігся, натомість із матеріалів справи вбачається його існування. Зазначив також, що позивач, шляхом направлення листів та запитів, робив неодноразові спроби розшукати власника з метою повернення спірного рухомого майна та виставлення рахунку на компенсацію витрат на ремонт та охорону цього майна. (т.1 а.с.103-107)

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За приписами ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правила зазначеної статті поширюються на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, виключає застосування набувальної давності.

Правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом (п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Також зазначена стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, що відповідно до чинного законодавства тлумачиться як те, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину).

З огляду на те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю, під час розгляду справи насамперед необхідно встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки без титульного (незаконного) володіння;

- особу, яка є власником спірного майна.

Таким чином, позивачем повинні бути доведені належними і допустими доказами, відповідачем не спростовані, а судом перевірені такі обставини та надана ним належна правова оцінка.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що посилаючись на норми п.1 ст. 344 ЦК України, позивач помилково зазначає, що він є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном тривалий термін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач посилається на договір № 117 на виконання ремонтних робіт, як на підставу набуття вагонів, проте, як вже неодноразово зазначалось, не може надати доказів існування такого договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що спірне майно було набуте у володіння позивачем та його утримання здійснювалось за власний рахунок позивача, а також те, що вказані вагони знаходяться у володінні безперервно впродовж певного періоду позивачем надано не було.

При цьому, необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на те, що акти технічного приймання виробу після ремонту датовані 30.06.1995 року та 30.08.1995 року стосовно п'яти вагонів (а.с. 110-111 том 1) свідчать про титульність володіння позивачем вагонами, оскільки відповідно до зазначених актів від замовника їх підписано ОСОБА_9 , який відповідно до листа від 10.09.2014 року за № 341\11\8894 на військовій службі у фінансово-економічному управлінні Командування Повітряних Сил збройних сил України не перебував, на цивільних посадах не працював (а.с. 87 том1). Окрім того, оригінали зазначених актів приймання виробів після ремонту суду надані не були.

Також позивачем не було доведено його особисте та безперервне володіння вагонами протягом п'яти років, звернення позивача до Міністерства оброни України, начальника Придніпровської залізниці № 438 від 15.05..2013 року (а.с. 104 том 1) , комендатури військових сполучень залізничної , водної дільниць станції та порта Дніпропетровськ № 278 від 03.04.2013 року (а.с. 105 том 1) не може бути підтвердження безперервного володіння позивачем спірним майном, оскільки, як видно з зазначених звернень, вони не є підтвердженням того, що спірні вагони перебували на утриманні у позивача.

Відповідно до п. 3 ст.344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково було застосовано вищезазначена норма до зазначеного випадку, оскільки позивач не надав суду договору підряду № 117 , а, отже, суд не мав можливості визначити термін дії договору, а, як наслідок, і відповідний термін володіння майна позивачем.

Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу регіональної філії - "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 910/11920/14 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 910/11920/14 скасувати. В позові відмовити.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/11920/14 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко