Ухвала суду № 55603492, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ К/9991/72122/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 по справі № 2а/1570/7262/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповдальністю "Розкомтрейд"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 19.08.2011 № 0004512301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем з податку на прибуток на загальну суму 1 737 514,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 340 310,00 грн., № 0004492301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 1 279 762,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 263 803,00 грн., № 0004502301, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на суму 331 502,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивачем не було підтверджено належно оформленими первинними документами, зокрема, товарно - транспортними накладними, правомірнісить формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, а контрагенами позивача не було відображено сум ПДВ у податковій звітності. Також суд дійшов висновку і про безпідставність не включення позивачем до складу валовового доходу заборгованості перед ПП "Калліс-Агро", яка набула статусу безповоротної фінансової допомоги, оскільки ПП "Калліс-Агро" визнано банкрутом та припинено юридичну особу.

Постаново одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги Товариства задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Рішення обґрунтовано тим, що на підтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентом ТОВ "Мас-Торг", за результатами яких позивачем було сфоормолвано валові витрати та податковий кредит, позивачем надано належно оформлені первинні документи, зокрема і товарно - транспортні накладні, крім того, суд зазначив що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності. Також суд дійшов висновку про безпідставність твердження контролюючого органу про необхідність включення позивачем до складу валовового доходу, у відповідності до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", заборгованості перед ПП "Калліс-Агро", яка, як стверджує Державна податкова інспекція, після визнаення ПП "Калліс-Агро" банкрутом набула статусу безповоротної фінансової допомоги, оскільки строк позовної давності щодо вказаної заборгованості не сплинув. Суд зазначив і про правомірність подання позивачем уточнюючого розрахунку за 2009 рік, оскільки попередня перевірка була проведена за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, тобто фактично четвертий квартал 2009 року перевіркою охоплено не було.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 29.07.2011 № 228/23-214/35405853 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податку на прибуток на 1 737 514,00 грн., ПДВ на 1 279 762,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ на суму 331 502,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Мас-Торг" не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки згідно висновків викладених в акті про неможливість проведенн перевірки ТОВ "Мас-Торг", останній не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності (основні фонди, трудові ресурси) та не знаходиться за місцезнаходженням що, на думку контролюючого органу, свідчить, про проведеня операцій які спрямовані лише на отримання податкової вигоди та свідчить, що укладені ТОВ "Мас-Торг" правочини є нікчемними, а отже господарські операції позивача з таким контрагентом також не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо віднесення витрат на валові та формування ПДВ. Крім того, контролюючий орган зазначає про відсутність у позивча товарно - транспортних накладних, які б підтверджували фактичне перевезення товарів придбаних позивачем у контрагента ТОВ "Мас-Торг", згідно укладених договорів поставок продовольчих товарів.

Бепідставно, на думку контролюючого органу, віднесено до складу податкового кредиту і суми ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Реон", ПП "Калліс-Агро" та ПП "Компанія "Зоряне небо" з огляду на те, що вказаними контрагентами не було відображено у своїй податковій звітності податкових зобов'язань з ПДВ.

Також контролюючий орган дійшов висновку про необхідність включення позивачем до складу валовового доходу у 4 кварталі 2010 року наявної кредиторської заборгованості перед кредитором ПП "Калліс-Агро", з огляду на те, що рішенням суду від 02.10.2010 ПП "Калліс-Агро" визнаний банкрутом, 16.11.2010 - ліквідований, а отже, така заборгованість є безповоротнюї фінансовою допомогою.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів постави, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт), у тому числі і товарно - транспортні накладні, які містять інформацію про найменування товару, його кількість, ціну, марку та номер автомобільного транспорту, який здійснював перевезення вантажу, автопідприємство, замовника, вантажовідправника та вантажоодержувача, пункт навантаження та пункт розвантаження, що в повній мірі дає змогу ідентифікувати здійснені операції по перевезенню вантажу, отриманого позивачем від ТОВ "Мас-Торг".

Крім того, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі недоліки у їх оформленні (товарно-транспортні накладні), не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Також, необхідно зазначити, що певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості.

Також, суд апеляційної інстанції також цілком правомірно зазначив, що товарно-транспортні накладні є доказом лише факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими видатковими накладними.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ "Мас-Торг", є також безпідставними, оскільки відсутність достатніх матеріальних чи трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність господарюючого суб'єкта за місцезнаходженням не має своїм наслідком нікчемність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, у тому числі і подекларуванню чи сплаті податкових зобов'язань. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд також погоджується і з висновком суду апеляційної істанції, щодо відсутності підстав у позивача на віднесення у 4 кварталі 2010 року до складу валовового доход кредиторської заборгованості у сумі 284 774,00 грн.

Так, відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Згідно із пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 цього Закону безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пункт 1.25 ст. 1 Закону № 334/94-ВР заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності відносить до безнадійної заборгованості.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під терміном "позовна давність" розуміють строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Частиною 1 ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено судом апеляційнох інстанції кредиторська заборгованість у позивача перед ПП "Калліс-Агро" виникла у травні 2010 року, а отже строк позовної давності щодо вказаної заборгованості на момент проведення перевірки ще не сплинув, з огляду на що висновки податкового органу про необхідність віднесення позивачем до складу валового доходу кредиторської заборгованості в сумі 284 774,00 грн. у 4 кварталі 2010 року не знаходять свого підтвердження.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлених обставин Товариством вказаний борг перед ПП "Калліс-Агро" був переуступлений ПП "ЗЕЛМ АГРОПРО" на підставі договору від 31.08.2010.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 по справі № 2а/1570/7262/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко