Рішення № 55591425, 04.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/2302/14-ц 04.02.2016 04022016 04.02.2016

Провадження № 22ц/784/348/16 Суддя першої інстанції Циганок В.Г.

Справа№481/2302/14-ц

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

4 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Харитоновою І.В.,

за участю: відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2014 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (надалі - Банк, ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

8 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що за заявою ОСОБА_2 14 квітня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір, згідно умов якого останній отримав у кредит грошові кошти на суму 6 358,30 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.09% у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 42 місяці до 14 жовтня 2009 року.

Позивальник своїх зобов'язань належним чином не виконував.

Судовим наказом судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2009 року в рахунок кредитної заборгованості за цим договором було стягнуто на користь Банку 27 576,23 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості позичальника перед Банком станом на 14 квітня 2014 року склала 14 638 грн. 27 коп.

Уточнюючи свої позовні вимоги Банк зазначив, що стягнення боргу за вказаним судовим наказом не відбулося у зв'язку з неможливістю встановити місце знаходження боржника, а відтак сума боргу станом на 14 квітня 2014 року склала 28 681 грн. 64 коп., з яких 2 899 грн. 21 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом та 25 782 грн. 43 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.

Посилаючись на викладене, Банк просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитно-заставним договором у сумі 28 681 грн. 64 коп.

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором станом на 14 квітня 2014 року в сумі 5 799 грн. 21 коп. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на, що суд належним чином не перевірив наданих Банком на підтвердження своїх вимог доказів, зокрема відсутній кредитний договір між сторонами, не надано розрахунок заборгованості, Умови не підписані позичальником, судом не застосовано позовну давність, а також не враховано те, що судовий наказ від 27 листопада 2009 року скасовано.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 квітня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит на суму 6 358,30 грн., зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 2.09% у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 42 місяці по 14 жовтня 2009 року включно, а відповідач зобов'язалася здійснювати погашення заборгованості за кредитом, щомісячно в період з 21 по 28 число кожного місяця (щомісячний платіж) у сумі 230 грн. 12 коп. для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інш. витрат згідно до Умов про надання споживчого кредиту фізичним особам.

При цьому позичальник погодився, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (надалі - Умови), Тарифами складає між ним та Банком кредитно-заставний договір ( а.с. 7).

Згідно умов укладеного договору, він складається з заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів.

Судовим наказом Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2009 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 576 грн. 23 коп. (а.с. 4).

Стягнення боргу за вказаним судовим наказом не відбулося у зв'язку з неможливістю встановити місце знаходження боржника.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2015 року судовий наказ від 27 листопада 2009 року скасовано.

За розрахунком банку у позові сума боргу станом на 14 квітня 2014 року склала 28 681 грн. 64 коп., з яких 2 899 грн. 21 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом та 25 782 грн. 43 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання за кредитно-заставним договором внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка складається з заборгованості по процентам та пені.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Статті 526, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції правильно встановлено факти укладання між Банком та ОСОБА_2 кредитно-заставного договору, а також належного виконання позивачем умов цього договору та неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо погашення кредиту.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір не укладався, Умови відповідачем не підписувались та не досліджувались судом не заслуговують на увагу, оскільки згідно за ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В заяві позичальника зазначено, що позичальник ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та виражає згоду, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між ним та Банком кредитно-заставний договір.

Вищенаведене підтверджується копією заяви від 14 квітня 2006 року підписаною ОСОБА_2, з якої вбачається, що останній, ознайомившись із Умовами, просив надати йому строковий кредит у сумі 6 358.30 грн. строком на 42 місяці, з відсотковою ставкою 2,09% на місяць для купівлі ТНС. Обумовлена сторонами сума була перерахована Банком на поточний рахунок підприємства торгівельно - сервісної мережі.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що зазначений договір не відповідає вимогам законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, виходячи з презумпції правомірності правочину, що закріплена в ст. 204 ЦК України, та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним.

Між тим, суд першої інстанції при розгляді заяви відповідача про перегляд заочного рішення не звернув уваги та належним чином не дослідив заяву останнього про застосування до уточнених позовних вимог позовної давності.

Між тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), законом установлена спеціальна позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Частина 4 ст. 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до наданого Банком розрахунку відповідачем останній платіж на погашення заборгованості за договором кредиту було здійснено 5 травня 2010 року. Ці обставини не заперечує й відповідач. Зазначений платіж Банком було використано та повністю погашено тіло кредиту. Розмір заборгованості по процентам за користування кредитом на визначену дату складав 10 404.71 грн. Після 5 травня 2010 року проценти вже Банком не нараховувалися, оскільки було відсутнє тіло кредиту.

З огляду на ці обставини, колегія суддів вважає, що у Банку з 6 травня 2010 року виникло право звернення до суду з позовом до позичальника з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості за процентами. Проте, Банк звернувся з такими вимогами тільки в квітні 2014 року (дата направлення до суду позовної заяви), тобто за межами позовної давності.

Крім того, правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення пені відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо).

За такого, включення для обрахування пені прострочених платежів по сплаті процентів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не передбачено вимогами закону.

Таким чином, оскільки на час звернення позивача до суду сплинула позовна давність щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом (основна вимога), то з огляду на наведені норми матеріального права, відсутні й правові підстави для нарахування та стягнення пені за несвоєчасне погашення цих процентів.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, позивач не робив заяв та клопотань щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення про захист якого він просить, але через пропущення позовної давності, позовні вимоги Банку задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення районним судом вимог процесуального законодавства щодо належного виклики до суду для участі у розгляд справи спростовуються матеріалами справи, де містяться поштові зворотні повідомлення, які свідчать про те, що відповідач неодноразово викликався в судове засідання за правилами ст. 74 ЦПК України за зареєстрованим місцем його проживання. Проте конверти з повістками поверталися до суду з поміткою пошти за спливом терміну зберігання.

Крім того, колегія суддів погоджується з обґрунтуванням відмови в задоволенні клопотання про відвід судді по справі, оскільки сам по собі факт отримання суддею заробітної плати на картку, що обслуговується ПАТ КБ «ПриватБанк», не є підставою для сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді при розгляді справи, де однією із сторін є ця банківська установа.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 899 грн. 21 коп. і пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитними коштами у сумі 25 782 грн. 43 коп. за кредитно-заставним договором від 14 квітня 2006 року відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

О.Я. Мурлигіна