Ухвала суду № 55577425, 04.02.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/460/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кіселик С. А.

УХВАЛА

Іменем України

04.02.2016 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого : судді Кіселика С.А.

суддів : Суржика М.М., Суровицької Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з вище вказаним позовом і просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» № 404 -05к від 20.07.2015 року про його звільнення та поновити його на посаді головного експерта зі стягнення, відділу стягнення (м. Кіровоград) управління проблемних кредитів Дніпропетровської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль»;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» на користь позивача середню заробітну плату, за час вимушеного прогулу, з 21 липня 2015 року по день поновлення на роботі, яка на день предявлення позову становить 6780 грн. 58 коп.;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що з 19 лютого 2007 року по 20 липня 2015 року позивач працював у відповідача і остання посада яку він займав - головний експерт зі стягнення відділу стягнення (м. Кіровоград) управління проблемних кредитів Дніпропетровської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль». 20 липня 2015 року позивача звільнено з роботи у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає, що звільнення є незаконним оскільки воно відбулося з порушенням норм трудового законодавства, зокрема ч. 2 ст. 42 та ч. 3 ст. 492 КЗпП України, а саме непрацевлаштування вивільненого працівника за наявності вакантних посад в установі та згоди працівника на переведення.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» № 404/05к від 20.07.2015 року про звільнення ОСОБА_2. Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного експерта зі стягнення, відділу стягнення (м. Кіровоград) управління проблемних кредитів Дніпропетровської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» з 21.07.2015 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату, за час вимушеного прогулу, з 21 липня 2015 року по 09.12.2015 року, в сумі 28192 грн. 73 коп. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Судом вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначено, що суд дійшов неправильного висновку щодо порушень роботодавцем діючого трудового законодавства при звільненні позивача.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а позивач заперечив проти них і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що з 19 лютого 2007 року по 20 липня 2015 року позивач працював у відповідача і остання посада яку він займав - головний експерт зі стягнення відділу стягнення (м. Кіровоград) управління проблемних кредитів Дніпропетровської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль». Відповідно до розпорядження правління АТ «ОСОБА_3 Аваль» № 42/9РП від 27.03.2015 року « Про внесення змін в організаційну структуру департаменту проблемних кредитів» Банком видано наказ № 1293 від 07 травня 2015 року «Про попередження про наступне звільнення за скороченням чисельності та штату працівників». Із змістом наказу ознайомлено позивача, як особу посада якої підлягає скороченню. Відповідно до п. 2.1 Наказу № 1293 департамент персоналу Банку мав пропонувати працівникам, які підлягали звільненню, іншу роботу в Банку відповідно до вимог чинного законодавства. Пунктом 3 цього ж наказу передбачено, що у випадку згоди з переведенням на іншу роботу, працівники мають передати до департаменту персоналу заяву про переведення на обрану посаду, оформлену відповідно до вимог нормативних документів Банку. Не подання цієї заяви, відповідно до наказу, вважається відмовою від переведення на іншу роботу. ОСОБА_2 було надано пропозиції вакансій, як у Кіровоградській обласній дирекції Банку станом на 08 травня 2015 року, так і пропозиції вакансій по всій установі станом на 16 червня 2015 року та станом на 20 липня 2015 року. Ознайомившись із переліком вакантних посад позивач 20 липня 2015 року надав згоду на переведення його на одну із двох обраних ним посад і просив повідомити його про умови праці та умови оплати праці на цих посадах. Однак, цього ж дня позивача звільнено з роботи у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадк у змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Факт змін в організації виробництва і праці у Банку, зокрема у департаменті проблемних кредитів, позивачем не оспорюється.

В той же час, діючим законодавством передбачено ряд вимог які мають бути виконані роботодавцем перш ніж працівника буде звільнено з роботи.

Так, порядок вивільнення працівників закріплено у положеннях ст. 492 КЗпП України, якою визначено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Банком було виконано вимогу Закону щодо пропонування позивачу іншої роботи із посад які були вакантними в установі станом на 20 липня 2015 року.

Даний факт підтверджується приміткою ОСОБА_2, яку він виконав на наданому йому для ознайомлення списку вакантних посад (а.с. 69 72).

Цього ж дня ОСОБА_2 було звільнено з роботи у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України, як особу яка відмовилась від переведення на іншу роботу. При цьому ОСОБА_3, як у запереченнях до позовної заяви так і у апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 визнано особою яка відмовилась від переводу на іншу роботу, на підставі положень закріплених п. 3 Наказу № 1293 від 07 травня 2015 року, оскільки ним не було подано до департаменту персоналу Банку належно оформленої заяви про перевід.

Аналізуючи дану обставину суд першої інстанції дійшов висновку, що, неподання ОСОБА_2 окремо заяви про переведення його на іншу роботу не є підставою для звільнення особи яка у письмовій формі фактично надала згоду на переведення, а отже Банком порушено порядок вивільнення позивача.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції оскільки він ґрунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги є неприйнятними і не спростовують правильних висновків суду.

Як зазначалось вище, законодавством передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, враховується переважне право на залишення їх на роботі.

Право робітника на залишення на роботі транспортується у обовязок відповідача забезпечення такою роботою, при її наявності.

Аналіз положень ст. 492 КЗпП України дає можливість дійти до висновку, що за наявності в установі вакансій, які може зайняти особа посада якої скорочується, звільнення такого працівника можливе відбутися лише за його відмови від запропонованої посади.

Діючим законодавством не передбачено у який саме спосіб працівник має засвідчити свою відмову.

В той же час, виходячи із загальних принципів права відмовою можна вважати відсутність у особи волевиявлення на зайняття запропонованої йому посади.

Оскільки ОСОБА_2 висловив свою волю на зайняття однієї із двох обраних ним, із запропонованого Банком списку посад, про що він письмово зазначив у наданому йому для ознайомлення списку і про це було відомо роботодавцю, то доводи відповідача, щодо відмови позивача від запропонованих посад є неприйнятними.

За таких обставин, посилання відповідача на п. 3 Наказу № 1293 від 07 травня 2015 року є підтвердженням формального ставленням Банку до вимог чинного законодавства і не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає, що вимога ОСОБА_2, яку він поставив перед відповідачем щодо повідомлення його про умови праці та умови її оплати на обраних посадах, є законною, а звільнення позивача без врегулювання даної обставини є незаконним.

Оскільки суд дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулось із порушенням порядку звільнення, то суд правильно скасував незаконний наказ, поновив позивача на роботі та дійшов правильного висновку щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

При цьому, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 частково та стягуючи моральну шкоду у сумі 1000 грн., в той час коли позивач просив стягнути 5000 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив розмір завданої позивачу незаконним звільненням шкоди. Визначений судом розмір відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

Наводячи доводи щодо незаконності рішення суду в частині стягнення моральної шкоди відповідач вказує на невідповідність рішення суду положенням ЦК України, зокрема положенню ст. ст. 23 та 1167 та відсутності підстав зазначених у даних нормах права для стягнення моральної шкоди. При цьому відповідач не звертає уваги на те, що моральну шкоду з Банка стягнуто у відповідності до вимог ст. 2371 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції і вважає, що звільнення особи з роботи вимагає від звільненого, який залишається без засобів існування, додаткових зусиль для організації свого життя і приводить до втрати нормальних життєвих звязків які склались протягом останніх років.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і правильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.303,307, 308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» відхилити, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 грудня 2015 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: Кіселик С.А.

Судді: Суржик М.М.

ОСОБА_4