Ухвала суду № 55575012, 04.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7804/2011

Провадження № 22-ц/779/343/2016

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Девляшевського В.А.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Золоті Ворота» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк» «Золоті Ворота» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участі Органу опіки та піклування про виселення,

в с т а н о в и л а :

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2015 року в позові Публічного акціонерного товариства «Банк» «Золоті Ворота» відмовлено.

Представник уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Золоті Ворота» ОСОБА_2 на вказане рішення подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його неправильним, ухваленим при неповному зясуванні судом обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, судом враховано, що із набуттям АТ «Банк «Золоті ворота» 29.07.2013 права власності на квартиру іпотека за договором іпотеки від 09.09.2006 припинилася на підставі абзацу 3 ч. 1 ст. 17 ЗУ «про іпотеку», відтак до спірних відносин норми ст. 39, 40 вказаного закону застосуванню не підлягають. Крім того, представник позивача з посиланням на ст. 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України та правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-158цс14 від 05.11.2014 зазначив, що із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів сімї. Таким чином, на думку апелянта, висновок органу опіки і піклування щодо інтересів дитини не має значення для вирішення справи судом. Враховуючи наведене, апелянт вказав, що предметом позову із 29.07.2013 року є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачем його власною квартирою шляхом виселення відповідачів із неї в порядку ст. 391, 405 ЦК України. Представник позивача вказав, що з часу набуття 29.07.2013 позивачем права власності на квартиру, усі її мешканці є такими, що зайняли дане житлове приміщення самоправно, а тому підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення відповідно до вказаних вище норм та ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2015 року скасувати та здійснити розподіл судових витрат.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з указаних у ній мотивів.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник проти доводів апеляційної скарги заперечили з огляду на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Згідно матеріалів справи, 01.06.2010 державним виконавцем складено ОСОБА_1 опису й арешту майна, відповідно до якого арештовано квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 7-8).

Згідно копії Свідоцтва на право на нерухоме майно від 29.06.2005, виданого на підставі розпорядження міського голови від 14.06.2005 291-р. ОСОБА_6 та ОСОБА_9 належить по 1/2 частки вищевказаної квартири (т. 1 а.с. 24).

05.07.2005 зареєстровано вказані речові права на квартиру відповідно до копії ОСОБА_10 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 25).

19.09.2006 ОСОБА_11 та ОСОБА_8 надали згоду на передачу квартири в іпотеку (т.1 а.с. 26, 27).

19.09.2006 ОСОБА_6, ОСОБА_3 та АТ «Банк «Золоті ворота» уклали Договір іпотеки, за умовами якого на виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 02/22ф від 19.09.2006 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_2, яка як вказано в п. 1.2. договору іпотеки, належить іпотекодавцям на праві 1/2 частки на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради від 29.06.2005 на підставі розпорядження міського голови від 14.06.2005 (т.1 а.с. 9-10).

29.01.2010 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1721 від 04.01.2010 на виконання рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_6 (т.1 а.с. 14).

29.10.2010 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1721 від 28.01.2010 на виконання рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 (т.1 а.с. 15).

Відповідно до копії Постанов державного виконавця від 08.02.2010 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 16, 17).

18.06.2010 позивач надіслав ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вимогу про виселення (т.1 а.с. 18-19).

Згідно копії виписки із домової книги за вересень 2006 року в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_3 (т.1 а.с. 20).

12.10.2012 видано Виконавчий лист на підставі вищевказаного рішення (т.1 а.с. 93).

06.11.2013 ухвалено судове рішення про стягнення на користь позивача з ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_12 грошових коштів за кредитним договором № 02/22ф (т.2 а.с. 14-15).

З копії особової картки вбачається, що 19.03.2013 зареєстровано місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 113).

29.07.2013 приватним нотаріусом ОСОБА_13 видано Свідоцтво на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я позивача на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу (т.2 а.с. 19).

Згідно копії ОСОБА_10 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.07.2013 зареєстровано речові права за вказаною передачею квартири (т.2 а.с. 20).

09.01.2014 позивач надіслав вимогу про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (т.2 а.с. 21-23).

05.03.2015 Орган опіки та піклування відмовився надати висновок щодо виселення малолітньої ОСОБА_5 із спірного житла (т.2 а.с. 160-162).

Згідно висновку органу опіки та піклування від 05.11.2015 виселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 зі спірного житла не відповідатиме її інтересам (т.2 а.с. 180-181).

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що до вказаних правовідносин застосовуються положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку», норма ст. 109 ЖК України, а також враховуючи правові позиції Верховного Суду України у справах: № 6-875цс15, № 6-447цс15, № 6-1049цс15 дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виселення відповідачів без надання їм іншого житла.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

Зі змісту ч.2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення..

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником.

Тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39 цс15, яка відповідно до 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Посилання апелянта на те, що у відповідачів на момент вирішення справи було припинено право власності, а тому всі вони зайняли і займають житло без будь-яких правових підстав, не можуть бути взяті до уваги при вирішенні цього спору, оскільки не відповідають приписам ст. 109 ЖК України та вказаному правовому висновку ВСУ, якими передбачено саме такі випадки як у цій справі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Золоті Ворота» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

ОСОБА_10