Рішення № 55572356, 05.02.2016, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/5065/15-ц

№ провадження 2/208/883/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 лютого 2016 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.,

при секретарі Севастьяновій Л.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до редакції газети «Всё обо всех», ОСОБА_3 «Про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди», -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просить суд:

- визнати недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача інформацію, поширену в газеті «Всё обо всех» (випуск якої мав місце у квітні 2015 року), зокрема, у якій йшлося про те, що: «начало карьеры ОСОБА_4 и последующий его карьерный рост ни что иное, как знак признательности и благодарности «пахана» города: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 покойному отцу героя, ОСОБА_9, который, как один из специалистов нашего университета, оказывал вышеупомянутым не только услуги личного характера в написании диссертаций, но и обучал переводу экономике города на капиталистические рельсы и основам приватизации»;

- зобовязати відповідачів спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000,00 (шістдесят тисяч) гривень;

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Допитані у судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (кожен), суду пояснили, що вони є близькими родичами позивача, і їм відомо, що, після опублікування недостовірної інформації щодо позивача в газеті «Всё обо всех», погіршився стан здоров'я позивача.

В судове засідання ні представник відповідача - газети «Всё обо всех», ні відповідач ОСОБА_3 - не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, що дозволило суду визнати їх неявку в судове засідання з неповажних причин та, за згодою представника позивача, відповідно до ст.224 ЦПК України, провести заочний розгляд справи у відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, та, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому, згідно роз'яснень, наданих у п.11 Постанови Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» N 14 від 18.12.2009р., оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Водночас, згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, у квітні 2015 року в газеті «Всё обо всех», автор статті «Прилетел к нам волшебник голубой в звездолёте» поширив інформацію відносно позивача, яку позивач вважає такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а також такою, що не відповідає дійсності, на підставі чого просить суд зобов'язати відповідача її спростувати, та стягнути водночас з відповідачів завдану позивачу моральну шкоду.

Згідно ст.277 ЦК України, на яку посилається позивач як на правову підставу заявлених ним позовних вимог, Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Частиною 1 ст.270 ЦК України передбачено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на повагу до гідності та честі.

При цьому, право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також у ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.

Відповідно до роз'яснень наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (п.п. 18, 19, 21) позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд повинен визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, або оціночним судженням.

Згідно ч.2 ст. ст.30 ЗУ «Про інформацію» N 2657-XII від 02.10.1992р., оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При цьому, згідно ч.1 ст.30 ЗУ «Про інформацію» N 2657-XII від 02.10.1992р., ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є основною складовою права, захищеного ст. 10 Конвенції. Свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів, публічних осіб і сформувати свій погляд на них. Відповідно межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, публічної особи, а не приватної особи. На відміну від останньої публічній особі неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку з боку громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що висловлювання, висловлені автором статті «Прилетел к нам волшебник голубой в звездолёте», що мала місце в газеті «Всё обо всех» у квітні 2015 року, є судженнями автора, а не його твердженнями.

Таким чином, дослідивши у сукупності наявні у справі докази, та, враховуючи, що, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суди повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку, суд, встановивши, що, в ході розгляду справи в діях відповідачів не було встановлено складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, а саме сукупність таких обставин, як: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, так як обставини, на які позивач посилається, як на підставу задоволення своїх позовних вимог, не містять складу правопорушення у діях відповідачів, наявність якого може бути підставою для задоволення даного позову.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суд, керуючись ст.88 ЦПК України, вважає необхідним судові витрати по справі покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.ст.270, 277 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до редакції газети «Всё обо всех», ОСОБА_3 «Про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди» - відмовити повністю.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Заводським районним судом м. Дніпродзержинська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Нельга Д. В.