Ухвала суду № 55570754, 02.02.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3813/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

02 лютого 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Совгири Д. І. Білоуса О.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника відповідача Загороднього В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Укртрансінспекції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Укртрансінспекції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування постанов за №022923, №022924, №022925, №022926, №022927, №022928, №022929, №022930, №022931, №022932 від 07 вересня 2015 року про застосування адміністративно-господарських штрафів, загальний розмір яких становить 17000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, за наслідками проведених перевірок на підставі актів від 31 липня 2015 року, 01 серпня 2015 року, 12 серпня 2015 року, 17 серпня 2015 року, у відношенні до позивача прийнято постанови від 07 вересня 2015 року про застосування адміністративно-господарських штрафів, загальний розмір яких становить 17000 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не погодився з постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року і звернувся до суду з апеляційною скаргою, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Аргументуючи доводи апеляційної скарги позивач вказує на те, що відповідачем було допущено порушення закону щодо періодичності проведення рейдових перевірок, що є підставою для скасування спірних постанов.

Відповідач скористався правом регламентованим положеннями статті 191 КАС України та подав письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача. В своїх запереченнях, що надійшли до суду апеляційної інстанції 28 січня 2016 року (вх.№997/16), відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції - без змін, як таку, що ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, при врахуванні всіх фактичних обставин справи, наданні належної оцінки всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.

Позивач в судове засідання не прибув, свого уповноваженого представника не направив. Поряд з цим, 29 січня 2016 року від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка мотивована зайнятістю в іншому судовому засіданні, яке було призначено раніше в Мурованокуриловецькому районному суді Вінницької області.

Вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки явка представника позивача у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду, в межах статті 195 КАС України, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом з матеріалів справи встановлені наступні обставини. Протягом серпня - вересня 2015 року державними інспекторами Управління Укртрансінспекції у Вінницькій області проведено ряд перевірок транспортних засобів - автобусів, що обслуговують регулярні автобусні маршрути, які належать ОСОБА_3, в ході яких були виявлені правопорушення, а саме позивач надавав послуги з перевезення пасажирів, без оформлення документів передбачених статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Перевірки відбувались на підставі наказів №50 від 27 липня 2015 року, №56 від 10 серпня 2015 року та №60 від 17 серпня 2015 року, що підтверджується матеріалами справи.

В результаті проведених перевірок на підставі актів від 31 липня 2015 року, 01 серпня 2015 року, 12 серпня 2015 року, 17 серпня 2015 року начальником управління Укртрансінспекції у Вінницькій області прийняті постанови за №022923, №022924, №022925, №022926, №022927, №022928, №022929, №022930, №022931, №022932 від 07 вересня 2015 року, якими застосовані адміністративно-господарські штрафи на загальну суму 17000 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач скористався правом на оскарження вказаних постанов до вище за підпорядкуванням органу державного контролю, а саме до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, однак 16 жовтня 2015 року позивач отримав відповідь від 08 жовтня 2015 року, в якій йому відмовлено в задоволенні оскаржуваних постанов від 07 вересня 2015 року.

Не погодившись з відмовою Укртрансінспекції, позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що вказані постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправними, прийнятими з порушенням норм матеріального права з огляду на відсутність обставин, які слугували підставами для їх винесення, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності винесення оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень, оскільки позивачем порушенні вимоги діючого законодавства про автомобільний транспорт.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних міркувань.

Статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює, зокрема, державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Згідно із частиною 10 статті 6 зазначеного Закону державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Частиною 11 зазначеної статті закріплено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

У відповідності до частини 14 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначає Кабінет міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень визначена постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567.

У відповідності до пункту 2 постанови Кабінету міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 визначено, що Державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Приписами статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено перелік документів, необхідних для здійснення регулярних пасажирських перевезень: - для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; - для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно з приписами пункту 2.1. Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.05.2010 № 278 (далі -Порядок) паспорт маршруту включає, схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень); список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, а також туристично-екскурсійних перевезень); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень); відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень).

Паспорт автобусного маршруту регулярних спеціальних перевезень оформлюється на строк дії договору про перевезення пасажирів між замовником послуг та перевізником (п. 4.1 Порядку).

Паспорт маршруту регулярних перевезень перевізника, який за результатами конкурсу не отримав права на обслуговування маршруту або з яким розірвано договір про організацію перевезень чи анульовано дозвіл на перевезення пасажирів, є нечинним (п. 5.1 Порядку).

Отже, законодавством закріплено обов'язок автомобільного перевізника, який здійснює регулярні пасажирські перевезення на підставі договору, мати при собі та забезпечувати водія автомобільного транспорту всіма необхідними документами, які надають право здійснювати регулярні пасажирські перевезення. При цьому, паспорт маршруту перевізника, який за результатами конкурсу не отримав права здійснювати регулярні пасажирські перевезення і з яким не продовжено строк дії договору на обслуговування маршруту автоматично визнається нечинним.

Відповідно до вимог абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що термін дії договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах між Жмеринською райдержадміністрацією та фізичною-особою ОСОБА_3 закінчився в березні 2014 року.

Колегія суддів вважає помилковими доводи позивача про те, що договори на перевезення пасажирів від 2003 року, продовжили свою дію.

Власне, за приписами частини 4 статті 43 Закону України "Про автомобільний транспорт", визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

На забезпечення вимог норми статті 43 Закону спрямований також правовий припис пункту 53 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автомобільному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03 грудня 2008 року, в силу якого строк дії договору (дозволу) не може бути продовжено, а рейси (маршрути) включаються до об'єкта іншого конкурсу.

Приписами частини 4 статті 44 зазначеного Закону унормовано, що договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на термін від трьох до п'яти років.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, зміст листа Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області від 30 жовтня 2015 року №01-36/2487, адресованого начальнику Управління Укртрансінспекції у Вінницькій області, свідчить, що термін дії договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах між Жмеринською райдержадміністрацією та ФОП ОСОБА_3 закінчився в березні 2014 року.

Крім того, питанню неможливості пролонгації зазначених вище договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом укладених між Жмеринською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_3, надавалась правова оцінка у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №802/2919/14-а, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Отже, доводи скаржника про незаконність висновків суду першої інстанції про недійсність договорів на перевезення спростовуються матеріалами справи.

Стосовно доводів скаржника про те, що на момент проведеної перевірки надані всі необхідні документи на перевезення пасажирів фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3, передбачені статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Надані під час рейдової перевірки документи на перевезення пасажирів фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3, на підставі попередніх договорів від 2003 року, обґрунтовано не взято до уваги посадовими особами відповідача, оскільки вони втратили чинність. Зазначені обставини (щодо закінчення терміну дії договорів та неможливості продовження дії договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом укладених між Жмеринською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_3.) підтверджуються матеріалами справи і рішенням суду у адміністративній справі №802/2919/14-а, яке набрало законної сили, відтак обставини встановлені в останньому не підлягають доказуванню, у відповідності до вимог частини 1 статті 72 КАС України.

Не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи доводи скаржника про те, що суд першої інстанції обґрунтовуючи законність дій суб'єкта владних повноважень, перейняв на себе повноваження контролюючого органу виконавчої влади та змінив об'єктивну сторону правопорушення за яке ФОП ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності.

Як зазначалось вище, порядок визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування має свою специфіку, а саме: здійснюється виключно на конкурсних засадах з подальшим оформленням договору (дозволу) з переможцем конкурсу, і строк дії такого договору (дозволу) не може бути продовжено.

Документи передбачені положеннями статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" для автомобільного перевізника та для водія автобуса, видаються , в тому числі, на підставі договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозволу на перевезення пасажирів, натомість як зазначалось вище, дія таких договорів укладених з позивачем закінчилась у березні 2014 року. Отже надані під час рейдової перевірки документи не відповідають вимогам статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем порушені приписи статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в частині надання послуг з регулярних перевезень без оформлення документації, передбаченої статтею 39 вказаного Закону, оскільки надані під час рейдової перевірки документи на перевезення пасажирів фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3, на підставі попередніх договорів від 2003 року втратили чинність в березні 2014 року.

Доводи скаржника про порушення відповідачем закону щодо періодичності проведення рейдових перевірок, не спростовують факт порушення позивачем законодавства про транспорт, зафіксований в актах від 31 липня 2015 року, 01 серпня 2015 року, 12 серпня 2015 року, 17 серпня 2015 року, відтак не можуть слугувати підставою для визнання протиправними і скасування спірних постанов.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав відповідну оцінку дослідженим у судових засіданнях доказам у справі, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки відповідачем доведено правомірність прийняття спірних постанов.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 лютого 2016 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Совгира Д. І. Білоус О.В.