Ухвала суду № 55566393, 04.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Сокуренка Д.М.,

суддів Беця О.В., Дзюбіна В.В.,

при секретарі Сологуб В.І.,

з участю прокурора Анпілогової Б.Ю.

представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 подану в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 січня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою суду задоволено клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. києві ОСОБА_3, погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 м. Києва Столярчуком Є.В. та накладено арешт на:

- квартиру АДРЕСА_1, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №15 від 26.01.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_5;

- квартиру АДРЕСА_2, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №16 від 26.01.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_5;

- квартиру АДРЕСА_3, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1470 від 06.03.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2;

- квартиру АДРЕСА_4, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №5890 від 03.09.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_6;

- квартиру АДРЕСА_5, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №3264 від 21.05.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_7;

- квартиру АДРЕСА_6, що відповідно до договору задоволення вимог іпотекодержателя №1473 від 06.03.2014 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2;

- квартиру АДРЕСА_7, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №6112 від 08.07.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_8;

- квартиру АДРЕСА_8, що відповідно до договору купівлі продажу квартири №2141 від 27.03.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_9, шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження майном.

Мотивуючи прийняте рішення суддя вказав, що прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що мав місце факт вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у зв'язку з чим є необхідність накладення арешту на нерухоме майно, як на предмет кримінального правопорушення з метою забезпечення кримінального провадження та недопущення відчуження майна, що є предметом злочинного посягання.

Не погодившись з прийнятим рішенням представник власника майна подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 січня 2016 р., саму ухвалу скасувати в частині арешту майна, яке належить ОСОБА_2, а саме:

- квартири АДРЕСА_9, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1470 від 06.03.2015 р. є його приватною власністю;

- квартири АДРЕСА_10, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1473 від 06.03.2015 р. є його приватною власністю.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволені клопотання слідчого в частині арешту майна, що належить ОСОБА_2

В доводах апеляційної скарги, представник вказує на те, що в ухвалі слідчого судді відсутнє обґрунтування правомірності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт квартир АДРЕСА_3 оскільки згідно абз. 2 ч.2 ст. 170 КПК України треті особи (до яких відноситься ОСОБА_2), майно яких може бути арештовано - це особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації, проте як видно з наданих доказів, які містяться в матеріалах справи, включаючи копії відповідних судових рішень, висновків суб'єктів оціночної діяльності та експертів ОСОБА_2 придбав квартири саме за ринковою ціною, і таке придбання здійснено в межах чинного законодавства.

Вважає, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ за позовами ПАТ «ВіЕйБі Банк», щодо визнання договорів купівлі-продажу квартир, які були придбані в АДРЕСА_5 - нікчемним та визнання права власності на них, підтвердженням правомірності та законності придбання вказаних квартир.

Сторона захисту також вважає, що фактичні обставини в оскаржуваній ухвалі не відповідають дійсності, а саме посилання слідчого судді на те, що відчуження спірних квартир банком ПАТ «ВіЕйБі Банк» мало місце 18 вересня 2014 року, під час стійкої неплатоспроможності банку, оскільки неплатоспроможним ПАТ «ВіЕйБі Банк» був визнаний лише 20 листопада 2014 р. на підставі постанови № 733 Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних», а відчуження спірних квартир НОМЕР_1 було здійснено більше ніж за два місяця до вказаної даті - 18 вересня 2014р.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд ухвалу слідчого судді, як законну та обґрунтовану залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна без задоволення, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу від 05 січня 2016 року було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, Дніпровським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015100040000208 від 18 листопада 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Зазначене кримінальне провадження розпочато на підставі депутатського звернення від 17 листопада 2015 року, відповідно до якого, посадовими особами ПАТ «ВіЕйБі Банк», а саме 18 вересня 2014 року, під час стійкої неплатоспроможності банку, здійснено продаж нерухомого майна: восьми квартир в м. Києві, які належали на праві власності ПАТ «ВіЕйБі Банк», з метою виведення активів з банку вчинили розтрату чужого майна, яке перебувало у їх віданні, шляхом зловживання службовою особою службовим становищем в особливо великих розмірах.

Встановивши обставини вчинення кримінального правопорушення, 05 січня 2016 року старший слідчий СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. києві ОСОБА_3, за погодженням з прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 м. Києва Столярчуком Є.В. подав до Дніпровського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на квартири АДРЕСА_5 шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження майном.

Цього ж дня слідчим суддею Дніпровського районного суду м. Києва розглянуто клопотання слідчого та накладено арешт на майно.

З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту майна перевірялись судом першої інстанції, при цьому було вислухано доводи прокурора, досліджені матеріали кримінального провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, ухвала слідчого судді про задоволення клопотання слідчого про арешт квартир АДРЕСА_5 що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1470 та № 1473 від 06.03.2015 року, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2, є законним та обґрунтованим, а тому, як вважає колегія суддів, підлягає залишенню без змін.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, а саме те, що зазначена у клопотанні квартира, відповідає критеріям, встановленим п. 3 ч. 2 ст. 167 КПК України, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, виходячи з того, що згідно ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 167 та ч. 2 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним кримінальним процесуальним законом, повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (зникнення чи приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вищезгадані квартири є безпосереднім предметом кримінального правопорушення, та з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження, в подальшому забезпечення цивільного позову потерпілого, запобігання ризику відчуження майна третіми особами, арешт на це майно слідчим суддею накладено обґрунтовано, за наявності для цього правових підстав.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Посилання апелянта на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 грудня та 21 грудня 2015 року, висновки суб'єктів оціночної діяльності та експертів, які на думку захисту, свідчать про законність придбання майна ОСОБА_2, не можуть бути підставою, для скасування арешту майна, оскільки в даному кримінальному провадженні ще триває досудове розслідування.

Крім того, до завдань суду на даному етапі провадження не належить оцінювати, наскільки повно органом досудового розслідування зібрано докази, що стосуються зазначеного кримінального провадження. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити ті обставини кримінального провадження, про які органу досудового розслідування відомо на даний час та які дають достатньо обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним клопотанням про арешт майна.

Як вбачається з ухвали слідчого судді, суд дослідив обставини кримінального провадження та проаналізувавши дані, що указують на наявність у відповідних осіб майна, яке підлягає арешту, не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про арешт майна порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.

Інші зазначені в апеляційній скарзі представника власника майна обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Потреби кримінального провадження відповідають такому втручанню у права та інтереси власника майна, з метою попередження відчуження майна чи інших негативних наслідків.

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.167, 170-173, 309, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Поновити адвокату ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 січня 2016 року.

Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 січня 2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. києві ОСОБА_3, погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 м. Києва Столярчуком Є.В.. та накладено арешт на:

- квартиру АДРЕСА_3, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1470 від 06.03.2015 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2;

- квартиру АДРЕСА_6, що відповідно до договору задоволення вимог іпотекодержателя №1473 від 06.03.2014 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2, шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження майном - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 подану в інтересах ОСОБА_2 - без задоволення.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва касаційному оскарженню не підлягає.

С У Д Д І :

_______ ____ ___

Сокуренко Д.М. БецьО.В. Дзюбін В.В

[1] Справа № 11-сс/796/449/2016 Категорія: гл. 17 КПК України

Слідчий суддя суду першої інст.: Курило А.В.

Головуючий суддя в суді апел. інст.: Сокуренко Д.М.