Постанова № 55564994, 02.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа № 907/567/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівДавид Л.Л. Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

позивача в режимі відеоконференцзвязку ОСОБА_1 - (довіреність в матеріалах справи);

відповідача: ОСОБА_2 - (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк ОСОБА_3, вих № 22/2-47992 від 18.11.2015

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2015 (головуючий суддя Русняк В.С., судді Журавчак Л.М., Ващиліна Н.М.)

у справі № 907/567/15

за позовом: публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ ВіЕйБі Банк ОСОБА_3, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус проперті, м. Київ

про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку.

Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_3 звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус проперті про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014 ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк та ТОВ „Таурус проперті, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3982; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк та ТОВ „Таурус проперті, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3982; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0051, цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою за ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.11.15 у справі № 907/567/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що матеріалами справи спростовано доводи позивача про відчуження Банком земельної ділянки за спірним договором за цінами нижчими від звичайних, а договір купівлі-продажу земельної ділянки не суперечить положенням чинного законодавства, зокрема, пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк ОСОБА_3 звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2015 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, зазначає, що відчуження банком спірної земельної ділянки відбулося за ціною нижчою від тієї, за яку Банк її придбав та відповідно облікував на балансі. Скаржник вказує, що звичайна ціна повинна була визначатися станом на дату відчуження земельної ділянки за оскаржуваним договором, тобто, станом на 14.11.2014р. Натомість звітом, виконаним ТзОВ Актив Експерт спільно з ПП ТВІ ринкова вартість спірної земельної ділянки була визначена не станом на дату її відчуження відповідачу (14.11.14), а станом на 03.11.2014, що в свою чергу не може вважатися звичайною ціною земельної ділянки у відповідності до вимог Податкового кодексу України та правових висновків Верховного суду України.

Крім того, до апеляційної скарги долучена заява про призначення судової оціночно-земельної експертизи.

12 січня 2016 року відповідач, скориставшись правом, передбаченим ст. 96 ГПК України подав відзив на апеляційну скаргу та заперечення на заяву про призначення оціночно-земельної експертизи, в яких просив залишити рішення місцевого господарського суду з підстав його законності та обґрунтованості без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В даному судовому засіданні представники сторони підтримали власні доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Крім того, представник позивача підтримав клопотання про призначення оціночно-земельної експертизи.

Представник відповідача заперечила проти його задоволення.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про призначення у даній справі судової оціночно-земельної експертизи, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, які виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Поряд з цим, самі по собі сумніви скаржника щодо правильності визначення ціни договору не є достатньою підставою для призначення експертизи, а клопотання про її призначення на підставі існування двох звітів оцінювачів, один з яких не відповідає встановленим вимогам, не є достатньо обґрунтованим з огляду на те, що поняття ціни містить економічну, а не правову складову і визначається виключно в залежності від співвідношення попиту і пропозиції в конкретний час та за конкретних обставин.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2015 у справі № 907/567/15 залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.11.2014 ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк (продавець) та ТОВ Таурус Проперті укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0051, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Даний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3982.

Пунктами 1.6 та 1.7 визначено, що нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1 377, 12 грн згідно з витягом № 266 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої 29.10.2014 відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, а ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 складає 3 964, 56 грн згідно з висновком, який наданий оцінювачем ТОВ ОСОБА_4 експерт спільно з ПП ТВІ.

У п.2.1 договору зазначено, що за погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 4 250, 00 грн без ПДВ.

Пунктами 2.2, 2.4 договору сторони встановили порядок та строк оплати за цим договором, а також те, що зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Виникнення права власності визначено у розділі 3 договору. Так, відповідно до п.3.1 та п.3.1 цей договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення; право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обовязковій державній реєстрації відповідно до ст.ст. 182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст.132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, ст.ст.182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

14 листопада 2014 року сторони підписали акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу земельної ділянки, яким підтверджено, що продавець передав, а покупець прийняв земельну ділянку площею 0,0024 га продану за спірним договором. Підписанням зазначеного акту сторони також підтверджують здійснення остаточного розрахунку за договором та відсутність претензій майнового характеру.

На підставі постанови правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про початок виведення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому строком на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 128 від 24.11.2014 уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015 включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_3

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 63 від 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_3 строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Позивач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк, - звертаючись до суду з позовом про визнання нікчемним зазначеного спірного договору, обґрунтовує вимоги з посиланням на приписи Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як спеціального закону, що регулює відносини, зокрема, Фонду та банків віднесених до категорії неплатоспроможних, щодо яких запроваджено тимчасову адміністрацію - процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яким є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".

Так, приписами ч.1 ст.36 Закону визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту); Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону Фонд зобовязаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору

За приписами ч.ч. 4, 5 ст.38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобовязаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Зазначена уповноважена особа Фонду, здійснюючи перевірку вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку правочинів, на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених ст. 38 Закону, встановила та вважає, що спірний договір від 14.11.2014, укладений банком та ТОВ Таурус Проперті є нікчемним в силу частини 3 зазначеної статті Закону, оскільки відчуження майна банком, на його думку, відбулося за цінами нижчими від звичайних, що призвело до погіршення фінансового стану банку та зробило неможливим виконання грошових зобовязань перед іншими кредиторами.

З огляду на викладене, позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 за реєстровим номером 3982; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 2, 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин 1-3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 2015 ЦК України).

Стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить підстави визнання правочинів нікчемними.

Так, за змістом п. 3 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Позивач стверджує, що відчуження майна банком за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 відбулося за ціною нижчою від звичайної.

Згідно з приписами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Визначення поняття звичайна ціна надано в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Зі змісту спірного договору вбачається, що сторонами визначено та погоджено ціну продажу земельної ділянки у сумі 4 250, 00 грн, яку продавець вважав вигідною для себе та яка є значно вищою і за нормативно-грошову оцінку цієї земельної ділянки (1 377, 12 грн), визначену відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області і за ринкову її вартість (3 964, 56 грн) визначену станом на 03.11.2014 субєктом оціночної діяльності - ТзОВ ОСОБА_4 експерт (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП ТВІ.

Приписами ч. 6, ч. 7 ст. 5 Закону України Про оцінку земель встановлено, що експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Оцінювачами з експертної грошової оцінки земельних ділянок можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до вимог цього Закону та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (ч.1 ст. 7 Закону України Про оцінку земель).

Правові засади здійснення оцінки майна та використання її результатів визначаються приписами Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", положення якого поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Встановлено, що оціночна діяльність може здійснюватися у формі, зокрема, практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна; рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.

Суб'єктами оціночної діяльності згідно ст. 5 Закону про оцінку є, зокрема, суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Оцінювачами згідно ст. 6 Закону про оцінку можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

За приписами ст. 12 Закону про оцінку звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Рецензування звіту про оцінку майна відповідно до ст. 13 Закону про оцінку здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, укладенню сторонами спірного договору передувало визначення у порядку встановленому Законом про оцінку майна ринкової вартості спірної земельної ділянки субєктами оціночної діяльності ТзОВ ОСОБА_4 експерт спільно з ПП ТВІ - з виготовленням звіту про оцінку майна, що містить висновки про вартість майна, який підписаний оцінювачами, що безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплений підписами керівників зазначених субєктів оціночної діяльності.

За даними цього звіту ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 3 964, 56 грн, що є менше, аніж вартість, за якою земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником (ч.5 ст. 3 Закону).

Враховуючи те, що в силу приписів частини 2 ст. 19 Закону України "Про оцінку земель" та пункту 3.4 порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 2 від 09.01.2003 (у редакції чинній на дату проведення оцінки), термін чинності звіту становить один рік з дати оцінки, а звіт про оцінку, наданий відповідачем, складений на дату 03.11.2014, тому при укладенні оспорюваного договору, у сторін не було правових підстав проводити повторну грошову оцінку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає доводи щодо відчуження земельної ділянки за заниженою ціною, за ціною нижче звичайної є необґрунтованими.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на звіт про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки виконаний на замовлення позивача ЗАТ Консалтингюрсервіс та ТОВ Консалтингова фірма Євротерра, яким ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014 визначена в сумі 5 798, 00 грн, з огляду на здійснене у встановленому Законом про оцінку рецензування цього звіту, за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту № 1 Загальні засади оцінки майна та майнових прав, а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та таким, що не може бути використаний.

Рецензування здійснено оцінювачем ОСОБА_5 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.2013; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років).

Натомість, рецензією, здійсненою зазначеним оцінювачем ОСОБА_5, на звіт та висновок субєкта оціночної діяльності ТзОВ ОСОБА_4 експерт спільно з ПП ТВІ, згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 становила 3 964, 56 грн, підтверджено відповідність звіту в цілому вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, із зазначенням про наявність незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки.

Таким чином, у ході судового розгляду справи спростовано доводи позивача щодо того, що відчуження майна банком за спірним договором відбулося за цінами нижчими від звичайних.

Крім того, позивач, вважаючи спірний договір нікчемним в силу частини 3 ст. 38 Закону, не довів факту наявності 20 відсоткової і більше різниці вартості земельної ділянки, за яку вона була придбана банком та за яку була відчужена за спірним договором, як одної із кваліфікуючих ознак нікчемності договору за змістом наведеної норми Закону, оскільки не надав доказів про те, за якою ціною спірна земельна ділянка була придбана банком.

Як вбачається з матеріалів справи (акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29.11.2012), спірна земельна ділянка придбана позивачем одним лотом разом з іншим майном (комплекс приміщень (нежитлові приміщення, спальний корпус, їдальня, будинок оператора з торговою точкою), обєкт незавершеного будівництва-нижня станція канатно-крісельної дороги, обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги, 7 земельних ділянок загальною площею 0,540 га, земельна ділянка площею 1,0 га.) з прилюдних торгів у процесі реалізації органами державної виконавчої служби предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна 8 074 519, 51 грн.

Тобто, позивач не довів належними і допустимими доказами вартість, за яку банком придбано саме спірну земельну ділянку, що унеможливлює встановлення 20 % різниці між вартістю майна, отриманого банком та вартістю, за якою це майно було відчужено банком, як це передбачено ч. 3 ст. 38 Закону.

Відтак, відповідачем спростовано доводи позивача щодо того, що відчуження майна банком за спірним договором відбулося за цінами нижчими від звичайних, позивачем не доведено існування підстав, які за приписами п.3 ч. 3 ст. 38 Закону свідчать про нікчемність правочину, відтак - відсутні підстави вважати спірний договір нікчемним.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем невірно сформульовано вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу земльної ділянки та акту приймання-передачі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Положенням статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише реституція (ч.1 ст. 216 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція є зобовязально-правовим способом захисту цивільного права та застосовується до договірних правовідносин, які є предметом судового дослідження у даній справі.

Вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Таким чином, апеляційна інстанція вважає, що позивач звернувся до суду за захистом права яке не є порушеним та в спосіб, що не відповідає змісту права.

Натомість вимога про визнання права власності є речово-правовим способом захисту цивільних прав і застосовується у випадку (ст.392 ЦК України) якщо право власника оспорюється або не визнається іншою особою.

З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи, вимога позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку до задоволення не підлягає, оскільки останній не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.

Натомість, як зазначалося вище, власником майна спірної земельної ділянки - є ТзОВ „Таурус Проперті на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, який укладено у встановленій законодавством формі, з дотриманням вимог закону, договір не суперечить приписам, зокрема, ч. 3 ст. 38 Закону, порушенням якої мотивовано даний позов.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог повністю з звязку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували правомірність та підставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Закарпатської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

З огляду на те, що при поданні апеляційної скарги судовий збір скаржнику був відстрочений до ухвалення судового рішення по справі, з урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір в розмірі 4 019, 40 грн підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2015 у справі № 907/567/15 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Стягнути з публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк, ідент. код 19017842; місцезнаходження: 04119 м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т 4 019, 40 грн судового збору за перегляд в апеляційному порядку судового рішення в доход Державного бюджету України.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 05.02.16

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Хабіб М.І.