Постанова № 55564993, 03.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2016 р. Справа № 907/723/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Галушко Н.А.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд», б/н від 28.09.2015 р. (вх. № 01-05/4475/15 від 06.10.2015 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 вересня 2015 року

у справі № 907/723/15 (суддя Васьковський О.В.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд», с. Голубине, Свалявського району, Закарпатської області,

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Чоп, Закарпатської області,

Про: повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: Чундак М.В. - п/к згідно договору про надання правової допомоги у господарській справі б/н від 17.07.2015 р.;

від відповідача: ОСОБА_4 - п/к за довіреністю б/н від 20.07.2015 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представником апелянта/позивача та відповідача подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 жовтня 2015 року, справу № 907/723/15 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд», б/н від 28.09.2015 р. (вх. № 01-05/4475/15 від 06.10.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 25.11.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 р. внесено зміни у склад судової колегії по справі № 907/723/15 Господарського суду Закарпатської області, замість судді Орищин Г.В. введено суддю Давид Л.Л.

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 р. та від 20.01.2016 р. розгляд справи було відкладено та продовжено строк розгляду спору (ухвалою суду від 20.01.2016 р.), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

У судове засідання, яке відбулося 03.02.2016 р. представник апелянта/позивача прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи наведені у апеляційній скарзі підтримав, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2015 р. по справі № 907/723/15 за позовом ТзОВ «Свалява-Міськбуд» до СПД-ФО ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000,00 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу яку було подано через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № ЛАГС 01-04/7447/15 від 23.11.2015 р.). доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши думку учасників судового процесу, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 907/723/15 та прийшла до висновку, розглядати справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2015 р. у справі № 907/723/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2015 року у справі № 907/723/15 (суддя Васьковський О.В.) в позові відмовлено повністю (а. с. 48, 49-53).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2015 р. по справі № 907/723/15 за позовом ТзОВ «Свалява-Міськбуд» до ФОП ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000,00 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі (а. с. 63-67).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, так як суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи,а лише визнав встановленими обставини справи, які відповідачем недоведені, що призвело до незаконного рішення.

Апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом було встановлено. Що між сторонами у справі існували договірні відносини, однак з таким висновком апелянт не погоджується, оскільки між сторонами не було укладено договору, так як не було досягнуто усіх істотних умов характерних до договорів.

Також апелянт зазначає, що твердження місцевого суду, що позивачем договірні відносини були підтверджені тричі перерахуванням коштів на рахунок відповідача є безпідставними, оскільки на думку апелянта такі дії позивача не можуть свідчити про договірні відносини між відповідачем.

Крім того, суд першої інстанції зі слався в оскаржуваному рішенні на ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, яка передбачає спрощений спосіб укладання договорів, однак в матеріалах справи відсутні будь які переписки між сторонами у справі, а також не має доказів прийняття відповідачем замовлення до виконання, і як самого замовлення не існує.

Апелянт також в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що місцевим судом взято до уваги докази про виконання робіт - поставки дверей копії рахунку № 11 від 30.04.2015 р., копії доручень, нарядів на заміри дверей та монтажу, видаткової накладної та акту здачі-приймання робіт, які підписані тільки відповідачем в односторонньому порядку, однак такі твердження місцевого суду апелянт вважає, такими, що могли бути створені відповідачем після подання позивачем позову до суду, адже ніяких доказів про отримання цих документів позивачем відповідач не надавав і не надає та посилається на Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проте місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки тому факту, що в матеріалах справи відсутні первинні документ ти, які б підтвердили поставку дверей відповідачем позивачу.

Відтак, апелянт вважає, що оскільки договір поставки товару не укладався і його не існує, тобто немає правової підстави для збереження коштів відповідачем, та посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України, з покликанням на те, що Позивач «помилково та безпідставно» сплатив Відповідачу 38000,00 грн., безпідставно набутих грошових коштів є законними і такими, що підлягають до задоволення.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Свалява-Міськбуд" є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 33000657, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 89320, Закарпатська обл., Свалявський район, с. Голубине, буд. 192, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 18-20).

Відповідач: ОСОБА_5, є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), місце проживання: п. і. АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 41-44).

Як вбачається з матеріалів даної справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» (вх. № 02.5.1-17/765/15 від 03.07.2015 р.) звернувся до СПД-ФО ОСОБА_2 позовними вимогами про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 38000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що він та відповідач мали намір укласти договір про виконання робіт по виготовленню дверей, про що останнім на електронну адресу позивача було надіслано відповідні рахунки: №11 від 30.04.15 на суму 27000,00 грн. та №15 від 10.06.15 на суму 11000,00 грн., про здійснення передоплати, які позивачем було перераховано кошти в сумі 15000,00 грн. згідно платіжного №136 від 05.05.2015 р., також в сумі 15000,00 грн. згідно платіжного доручення №181 від 12.06.2015 р., та в сумі 8000,00 грн. згідно платіжного доручення 184 від 19.06.2015 р.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, в матеріалах справи наявний оригінал наряду на заміри дверей від 28.04.2015 р. за адресою АДРЕСА_2 виконавець - ОСОБА_6; оригінал наряду на монтаж 6 дверей на дату 04.06.2015 р. за адресою АДРЕСА_2 виконавець - ОСОБА_6, також, відповідачем надано видаткову накладну №8 від 12.06.2015 р., акт виконаних робіт (надання послуг) №1 від 12.06.2015 р., згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку №11 від 30.04.2015 р.: виготовлення дверей (соснові)- 6 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 27000,00 грн. та акт виконаних робіт (надання послуг) №2 від 19.06.2015 р., згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку №15 від 10.06.2015 р.: виготовлення дверей (соснові)- 4 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 11000,00 грн. Вказані документи позивачем не підписані.

Слід зазначити, що позивачем дані оплати проведені тричі у різні періоди, що свідчить про системність перерахування коштів, що виключають помилку перерахування спірних коштів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що твердження апелянта/позивача, на які він посилається в апеляційній скарзі, є помилковими та спростовуються матеріалами справи, виходячи з наступного.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; тощо.

Загальний порядок укладання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачає їх укладення у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається із встановлених місцевим господарським судом обставин справи, позовної заяви, платіжних доручень: №136 від 05.05.2015 р., № 181 від 12.06.2015 р., № 184 від 19.06.2015 р. позивачем, на користь відповідача, було здійснено перерахунок коштів на загальну суму 38000,00 грн. в різний період та різними сумами коштів., якими було здійснено передоплату щодо виконання робіт (наданих послуг) з виготовлення дверей, які позивачем, тричі, оплачено, колегія суддів розцінює такі дії. як дії зобов'язального (договірного) характеру, що спрямовані на настання певних правових наслідків.

Отже, вищенаведені обставини свідчать про систематичне перерахування коштів, що виключають помилковість перерахування коштів та безпідставного їх набуття відповідачем, та свідчать не лише про намір до настання відповідних правових наслідків, а й конкретні дії, що свідчать про виникнення зобов'язальних (договірних) відносин між сторонами.

Крім того, перерахування вказаної суми за позовом та виникнення зобов'язальних відносин між сторонами також підтверджується як доводами відповідача, так і викладеними позивачем обставинами спору у позовній заяві, оскільки позивач сам стверджує, що сторони мали намір укласти договір про виконання робіт по виготовленню дверей, у підтвердження якого відповідачем надано рахунок на оплату, який і був оплачений позивачем.

Тобто обидві сторони вчинили дії зобов'язального (договірного) характеру, спрямовані на виникнення у сторін прав та обов'язків за договором, відповідно у позивача - оплатити виконані роботи, а у відповідача - виготовити двері та поставити їх позивачу.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, відповідачем в підтвердження свої заперечень долучено до матеріалів справи акт виконання робіт - виготовлення дверей, у підтвердження чого надає підготовлені позивачу для підпису оригінал наряду на заміри дверей від 28.04.15 за адресою АДРЕСА_2 виконавець - ОСОБА_6; оригінал наряду на монтаж 6 дверей на дату 04.06.2015 р. за адресою АДРЕСА_2 виконавець - ОСОБА_6 Також, відповідачем надано видаткову накладну №8 від 12.06.2015 р., акт виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 12.06.2015 р., згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку № 11 від 30.04.2015 р.: виготовлення дверей (соснові)- 6 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 27000,00 грн. та акт виконаних робіт (надання послуг) № 2 від 19.06.2015 р., згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку № 15 від 10.06.2015 р.: виготовлення дверей (соснові) - 4 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 11000,00 грн.

Як вбачається з апеляційної скарги та позовної заяви позивача, факт поставки дверей виготовлених відповідачем заперечується, однак не спростовується факт перерахування коштів, як передоплату за виготовлені двері відповідачу.

Загальні положення ст.1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз зазначеного положення дає підстави для висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст.11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, дії сторін свідчать про виникнення між ними господарських правовідносин, у відповідності до ст.174 Господарського кодексу України, тому спірні грошові кошти отримані на визначених законодавством та учасниками підставах та не є такими, що підпадають під поняття та ознаки безпідставно отриманих коштів. Відтак суд вважає що у даних спірних правовідносинах виключається застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки такі можуть бути застосовані лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена чи припинена, або відсутня взагалі.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

У постанові від 02.10.2013 року № 6-88цс13 Верховний Суд України зазначив, що "у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу".

Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. №5006/18/13/2012 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012.

Відповідно до вимог ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Слід також зазначити, що порушення однією із сторін умов договору не можна кваліфікувати, як відсутність правової підстави для перерахування коштів, оскільки правовою підставою договірного зобов'язання слугує тільки договір (правочин) як такий, а не його окремі умови.

Передумови для кондиційного позову (зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондиційними зобов'язаннями, а позови, якими вони захищаються - кондиційними) можуть виникнути тоді, коли між сторонами немає договірних зобов'язань або правопорушення виходить за межі договору, який їх пов'язує. Якщо вимоги позивача грунтуються на тому, що обов'язки відповідача випливають з існуючого договору, такий позов не може кваліфікуватись як кондиційний.

Норми глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України та ст.1212 ЦК України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна не можуть кваліфікуватися як правопорушення (порушення умов договору).

Доводи апелянта в апеляційній скарзі про наявність трьох умов виникнення у Відповідача зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (грошових коштів) у порядку ст. 1212 ЦК України з посиланням, при цьому, на постанову Верховного Суду України від 02.10.2013 року № 6-88цс13, аналізуючи зміст викладеного у платіжних дорученнях: №136 від 05.05.2015 р., № 181 від 12.06.2015 р., № 184 від 19.06.2015 р. є надуманим.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2015 року у справі № 907/723/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника/позивача у даній справі.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2015 року у справі № 907/723/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Галушко Н.А.

03.02.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 05.02.2016 р.