Ухвала суду № 55564896, 04.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

у х в а л а

Іменем україни

04 лютого 2016 року Справа № 876/9681/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., РибачукаА.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідача Токар В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 21.05.2014 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000942204 та №0000952204 від 11.12.2013 року, якими позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1453714 грн., та штрафну санкцію на суму 690822 грн. та з податку на прибуток підприємств за основним платежем 1371633 грн., штрафними санкціями на суму 681969 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську №0000942204 від 11.12.2013 року. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську №0000952204 від 11.12.2013 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за наслідками проведеної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 року позивачем проведено операції з купівлі-продажу, що не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (послуг) у ПП «Паралель ВІД», ПП «Л.В.М.», СПД ОСОБА_2 та ТОВ «НБ-Україна», товар по даних правочинах не був переданий, позивачем занижено податок на прибуток в загальній сумі 1371633 грн. та податок на додану вартість в сумі 1453714 грн. за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 року.

Апелянт зазначає, що висновок податковим органом зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено відсутність фактичного постачання товарів та послуг через ненадання для перевірки первинних документів та інших проведених податковим органом заходів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності, незнаходження за місцем юридичної адреси, тощо. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що Дочірнє підприємство «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» створено відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 року на виконання Указу Президента України від 08.11.2001 року №1056 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України», ПКМ України від 28.02.2002 року №221 «Про утворення відкритого акціонерного товариства» «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та з метою забезпечення ефективного управління дорожнім господарством України шляхом реорганізації дорожніх державних підприємств, зареєстроване 07.06.2002 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради згідно свідоцтва № 11191200000000041, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість (т.1 а.с.20).

В період з 13.11.2012 року по 20.11.2013 року, на підставі наказу від 13.11.2013 року №874, відповідачем проведена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Паралель ВІД», ПП «Л.В.М.», СПД ОСОБА_2 та ТОВ «НБ-Україна» за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 року (т.3 а.с. 169-170).

За результатами проведеної перевірки відповідачем 27.11.2013 року складено акт за №4151/09-15-22-04/3790584, яким встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р., пп. 14.1.27 п. 14.1, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.6 ст. 44, пп. 134.1.1 ст. 134, п. 135.1, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, ст. 137.1 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 38.6 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 1 371 633 грн., в т.ч. за 2010 р. в сумі 15 390 грн., за 1-ше півріччя 2012 року в сумі 1356 243 грн. та п. 1.4 ст.1, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.2.6, п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р., п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 1453 714 грн., в тому числі за листопад 2010 року в сумі 12 312,0 грн., за червень 2011 p., в сумі 65916 грн., за вересень 2011 р. в сумі 131 740,0 грн., за жовтень 2011 року в сумі 2000,0 грн., за березень 2012 року в сумі 414 966,0 грн., за квітень 2012 року в сумі 172 434,0 грн., за травень 2012 року в сумі 223 758,0 грн., за червень 2012 року в сумі 430 588,0 грн. (т.1 а.с.19-60).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 11.12.2013 року податковим повідомленням-рішенням за № 0000942204 визначив позивачу додаткові грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 1371633 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями 681969 грн., а податковим повідомленням рішенням № 0000952204 визначив грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі за основним платежем 1453714 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 690822 грн.(т.1 а.с. 17-18).

Судом встановлено, що підставою для визначення вказаних зобов'язань слугував висновок проведеної перевірки, згідно якого позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат суми згідно господарської діяльності, проведеної із ПП «Паралель ВІД», ПП «Л.В.М.», СПД ОСОБА_2 та ТОВ «НБ-Україна» по придбанню товарів (робіт, послуг) за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 року.

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем під час перевірки використаних актів перевірки даних контрагентів про проведення аналізу їх діяльності та встановлення відсутності фактичного постачання товарів та послуг через ненадання для перевірки первинних документів та інших проведених податковим органом заходів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності (т.3 а.с.150-190).

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно порушено норми податкового законодавства, а саме:проведено операції з купівлі-продажу, що не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (послуг) у ПП «Паралель ВІД», ПП «Л.В.М.», СПД ОСОБА_2 та ТОВ «НБ-Україна», товар по даних правочинах не був переданий, позивачем занижено податок на прибуток в загальній сумі 1371633 грн. та податок на додану вартість в сумі 1453714 грн. за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000942204 та №0000952204 від 11.12.2013 року. є незаконними, оскільки винесені на підставі необ'єктивних і безпідставних висновків податкового органу щодо нереальності та безтоварності договорів, укладених позивачем з контрагентами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

З матеріалів справи видно, що копіями первинних бухгалтерських документів (договір, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури) підтверджується факт придбання товарів від ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88.

Згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи ( на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити, як: назва підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Як видно з матеріалів справи, 17.10.2011 року між позивачем (замовник) та Приватним підприємством «Паралель ВІД» (виконавець) укладено договір №45 (т.1 а.с.61). Відповідно до умов даного договору продавець продав, а покупець купив двигун а-01 б/в та інше обладнання (товари), кількість яких вказано у товарних накладних, рахунках-фактурах, специфікаціях, що є невід"ємною частиною даного договору.

В результаті виконання даного договору між сторонами підписано видаткову накладну №338 від 25.10.2011 року на суму 10 000 грн. (12 000 грн. з ПДВ) та видано податкову накладну (т.1 а.с.62-63). Забірної картою від 31.10.2011 року на запасні частини підтверджується відпущення двигуна А-41б/в головному механіку ОСОБА_3 в кількості 1 шт. на суму 10000 грн. (т.1 а.с.64).

Також, 15.10.2008 року між позивачем (покупцем) та ТзОВ «НБ-Україна» (постачальником) укладено договір поставки №35/08 на поставку паливно-мастильних матеріалів (товар) у відповідності до умов договору та договір №35/08 від 15.10.2008 року (т.1 а.с.66-68, т.2 а.с.80-82). Загальна вартість товару складає 402203000 грн. та 354203000 грн. відповідно, а поставка здійснюється на умовах FCK.

На виконання умов даних договорів видано видаткові та податкові накладні, підписано акти прийому-передачі товару, рахунки-фактури (т.1 а.с.69-132). Товар оплачено згідно платіжних доручень (т.4 а.с.121-133).

Аналогічно, 14.10.2008 року між позивачем (покупцем) та ПП «Л.В.М.» (постачальником) укладено договір поставки товару на загальну вартість 191100000 грн.(бітум, дизпаливо, бензин,паливо пічне) (т.2 а.с.83-85). Укладено додаткову угоду (т.2 а.с.86).

На виконання умов даних договорів видано видаткові та податкові накладні, підписано акти прийому-передачі товару, рахунки-фактури (т.1 а.с.133-136, т.2 а.с.87-153, т.2 а.с.1-55). Товар оплачено згідно платіжних доручень (т.4 а.с.134-193).

Також згідно накладної №62 від 29.11.2010 року підтверджується проведення взаєморозрахунку між філією «Спецкар"єр» від ОСОБА_4 за довіреністю №358 від 29.11.2010 року на отримання двигуна №143238 - в кількості 1 шт. по ціні 61560 грн. (т.1 а.с.64а).

Разом з тим, вищезазначені обставини у справі знайшли своє відображення в довідках Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області від 13.11.2012 р. №06-21/19 при проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2010 року по 01.07.202 року (т.4 а.с.116).

Вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Виходячи з вищенаведеного, що не спростовано податковим органом. судом першої інстанції правильно встановлено, що долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості та відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт придбання послуг, також належно оформлені.

Позивач надав належні та допустимі суду докази на підтвердження того, що господарські операції носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, які в свою чергу оплачені.

Таким чином, надані позивачем докази суд приймає до уваги, як такі, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентами.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання податкового органу на акти зустрічних перевірок контрагентів позивача не є достатнім доказом щодо прийняття рішення про безтоварність операцій та їх відсутність.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та формування валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі вищевикладеного висновки ДПІ щодо ненастання правових наслідків за господарськими операціями між ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та контрагентами є необгрунтованими.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають:собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому п. 138.6 вказаної норми Кодексу передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд дійшов до висновку про правомірність формування позивачем валових витрат.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що позивачем невірно сформовано позовну вимогу щодо «визнання нечинними» податкових повідомлень-рішень, оскільки вимога про визнання нечинним може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним Ї лише індивідуального акта. Нечинність нормативно-правового акта виникає після набрання рішенням суду законної сили, а недійсність індивідуального акта Ї з моменту його прийняття. Вимоги про визнання протиправним, недійсним, незаконним, неправомірним, скасування індивідуального акта не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року у справі №809/1655/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 05.02.2016 року.