Постанова № 55564708, 03.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2016 р. Справа № 914/2093/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Галушко Н.А.;

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, вх. № 01-05/4495/15 від 06.10.2015 р.,

на рішення Господарського суду Львівської області від 15 вересня 2015 року

у справі № 914/2093/15 (суддя Король М.Р.),

порушеній за позовом:

Позивача: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, місто Львів,

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, місто Львів,

Про: стягнення 45653,79 грн. заборгованості, розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9126-14 від 12.08.2014 р., зобов'язати повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень, площею 45,4 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в т.ч. перший поверх з індексом приміщення 6-1, 6-2, 6-3, 6-4, 6-5, 6-6, відповідно до даних технічного паспорта ОКБ ЛОР «БТІ та ЕО» від 05.11.2013 р., інвентарний № 862 із цільовим призначенням - для підприємницької діяльності та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю від 20.11.2015 р., ОСОБА_4 - п/к за довіреністю від 14.09.2015 р.;

від позивача: Рубель С.П. - п/к за довіреністю № 2302-вих-2632 від 23.11.2015 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року, справу № 914/2093/15 Господарського суду Львівської області розподілено складу колегії суддів: Данко Л.С. - головуючий суддя та суддям: Орищин Г.В., Галушко Н.А. (а.с. 58).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2015 року прийнято апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, вх. № 01-05/4495/15 від 06.10.2015 р. до провадження та розгляд скарги призначено на 25.11.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи) (а.с. 60, 61).

З підстав зазначених у Розпорядженні голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 р., внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/2093/15 Господарського суду Львівської області, замість судді Орищин Г.В. введено суддю Давид Л.Л. Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення»).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 20.01.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України. З підстав зазначених в ухвалі суду від 20.01.2016 р. продовжено строк розгляду даного спору, за клопотанням сторін (а.с. 84) та розгляд справи відкладено на 03.02.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені (а.с. 90) та згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 89/зворот).

В судове засідання, яке відбулось 03.02.2016 р. представники апелянта прибули, через канцелярію суду 18.01.2016 р. за вх. № 01-04/261/16 подали письмові пояснення до апеляційної скарги, у судовому засіданні надали усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та поясненні, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримали, просять апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.15 р. у справі № 914/2093/15 скасувати частково в частині розірвання договору оренди № Г-9126-14 від 12.08.14 р. і зобов'язати відповідача повернути позивачу об'єкт оренди шляхом виселення із нежитлових приміщень площею 45,4 кв. м. на АДРЕСА_1 і прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду, яким припинено провадження у справі щодо стягнення заборгованості, залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Представник позивача в судове засідання прибув, вимог ухвал суду від 09.10.2015 р., від 25.11.2015 р. та від 20.01.2016 р. - не виконав, письмового, документально та нормативного відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу та копії Положення про Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради - не представив, надав усні пояснення, проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив, просить суд залишити судове рішення місцевого суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності письмового відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року продовжено строк розгляду спору та розгляд справи було відкладено на 03.02.2016 р., про що сторін було належним чином повідомлено (а.с. 90) та згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 89/зворот).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2015 р. (п. 4 резолютивної частини ухвали) зобов'язано позивача (Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради) подати: копію Положення про Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради; письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу. Ухвалою суду від 25.11.2015 р. (п. 2 резолютивної частини ухвали), та ухвалою суду від 20.01.16 р. (п. 3 резолютивної частини ухвали), зобов'язано позивача обов'язково виконати вимоги ухвали суду від 09.10.2015 р., однак позивач зазначених вимог ухвал по даній справі - не виконав.

Слід зазначити, що в ухвалі суду від 20.01.2016 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалася (а. с. 88-89), зобов'язано позивача обов'язково виконати вимоги ухвали суду від 09.10.2015 р.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 914/2093/15.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК України).

Виходячи із вищенаведених норм, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга СПД-ФО ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 року у справі № 914/2093/15 позовні вимоги задоволено частково (пункт 1-й резолютивної частини рішення). Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 46563,79 грн. Розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року; зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути орендодавцю - Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 та стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір (пункти 2, 3, 4, 5 резолютивної частини рішення)( а.с. 47, 48-49).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області апелянт/відповідач (Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2.) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою за вх. № 01-05/4495/15 від 06.10.2015 р., просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.15 р. у справі № 914/2093/15 скасувати частково в частині розірвання договору оренди № Г-9126-14 від 12.08.14 р. і зобов'язати відповідача повернути позивачу об'єкт оренди шляхом виселення із нежитлових приміщень площею 45,4 кв. м. на АДРЕСА_1 і прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду, яким припинено провадження у справі щодо стягнення заборгованості, залишити без змін, судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача (а.с. 63, 76-79).

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення місцевого господарського прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Зокрема апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про прострочення орендних платежів понад 3 /три/ місяці, так як спірним періодом, зазначеним позивачем у позовній заяві є період з 01.02.2015 р. по 31.05.2015 р., проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 19.03.2015 р. було сплачено 26 614,75 грн. орендної плати, при розмірі орендної плати 6700,00 грн. без ПДВ за перший місяць (п. 5.1. Договору) з коригуванням орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції (п. 5.3. Договору), про що було подано належні докази суду першої інстанції, відтак із спірного періоду, вказаного позивачем, прострочення мало місце 2 (два) місяці: квітень і травень, однак зазначені докази не були взяті місцевим судом до уваги, а так як позивач у позовній заяві клопотав перед судом про розірвання договору оренди № Г-9126-14 від 12.08.2014 року та повернення орендодавцю об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, лише з єдиної підстави - несплата орендної плати у повному обсязі протягом трьох місяців підряд, на думку апелянта судом першої інстанції невірно застосовано норми ст. 782 ЦК України.

Крім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що ним, зокрема, 16.02.2015 р. було здійснено орендний платіж за спірним договором у розмірі 28450,00 грн. (квитанція № k58/G/2), який був прийнятий до оплати 16.02.2015 р. відділенням № 1358 ПАТ КБ «Надра», однак кошти Банком, як стороною у розрахунковому зобов'язанні, на рахунок позивача переведені не були, так як на підставі постанови НБУ від 05.02.2015 р. № 83 ПАТ КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією ФГВФО від 05.02.2015 р. було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду. Орендар, 19.03.2015 р., повторно, перерахував на рахунок позивача 26614,75 грн. орендної плати за договором оренди № Г-9126-14 від 12.08.2014 року, що на думку скаржника, підтверджує вчинення ним дій, спрямованих на виконання умов договору, а неперахування ПАТ КБ «Надра» 16.02.2015 р. орендних платежів у розмірі 28450,00 грн. за квитанцією № k58/G/2 на рахунок позивача, через запровадження у Банку тимчасової адміністрації, не може відноситися на вину орендаря.

Колегією суддів встановлено, що позивач: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 25558625, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79008, Львівська обл., м. Львів, пл. Галицька, буд. 15, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АВ № 389558 (а. с. 21).

Відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, дата державної реєстрації: 18.12.2003 р., дата запису: 19.09.2008 р. № запису: 24150170000034364, місце проживання СПД-ФО ОСОБА_2: АДРЕСА_2, що підтверджується детальною інформацією про фізичну особу (а.с. 22-24), свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 (а.с. 25), спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 26-27).

Як вбачається з матеріалів даної справи, Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради подано 30.06.2015 р. за вхідним № 2161 до Господарського суду Львівської області позовну заяву до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про: стягнення з відповідача на користь позивача 46563,79 грн., розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року та зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень (а.с. 9-11).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем допущено заборгованість по орендній платі за період більше трьох місяців, за період з 01.02.2015 р. по 31.05.2015 р.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, що 12 серпня 2014 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (Орендодавець - за договором, Позивач - у справі) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (Орендар - за договором, Відповідач - у справі) було укладено Договір оренди Г-9126-14 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) (надалі - Договір)(а. с. 17-18).

Зазначений договір оренди нерухомого майна, укладено сторонами за договором у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), є правомірним право чином, оскільки не доведено звортнього.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений правочин є договором найму (оренди). Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічна норму містить ч. 1 ст. 283 ГК України, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до розділу 1 Договору «Предмет договору», орендодавець на підставі наказу Управління комунальної власності від 24.07.2014 р. № 54-А, передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП Старий Львів (надалі - балансоутримувач).

Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,4 м2 , у тому числі: перший поверх, 45,40 кв.м., з індексом приміщення 6-1, 6-2, 6-3, 6-4, 6-5, 6-6, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для підприємницької діяльності.

Згідно з п. 3.1. Договору, приймання-передачі об'єкта оренди здійснюєть орендар та балансоутримувач, передача об'єкта оренди за актом приймання-передачі проводиться протягом 5-ти днів від дати підписання цього Договору у порядку визначеному сторонами у п.п. 3.2., 3.3. Договору, та акт приймання-передачі об'єкта балансоутримувач зобов'язаний у п'ятиденний термін надіслати орендодавцю (п. 3.4. Договору). Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з часу підписання акту приймання-передачі (п. 3.3. Договору).

На виконання умов вищевказаного Договору, 15.08.2014 року орендар та балансоутримувач оформили та підписали Акт приймання-передачі Вих. № 837 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, під індексами: 6-1, 6-2, 6-3, 6-4, 6-5, 6-6, загальною площею 45,4 кв.м. (а.с. 19).

Згідно п. 4.1. Договору, термін Договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 12 серпня 2014 року до 11 серпня 2017 року включно.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

У розділі 5 Договору, сторони погодили орендну плату та порядок розрахунків.

Так, у п. 5.1. Договору зазначено, що розмір орендної плати за об'єкт оренди становить 6700,00 грн. (шість тисяч сімсот грн. 00 коп.) за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік) (п. 5.2. Договору). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць на величину індексу інфляції за попередній місяць (п. 5.3. Договору). Відповідно до п. 5.6 Договору орендар сплачує орендну плату не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця. Пунктом 5.8. Договору сторони погодили, що несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Підставою звернення позивача із позовом до господарського суду, як зазначено у позовній заяві та встановлено місцевим господарським судом, є несплата відповідачем орендної плати за період з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року, відтак позивач просив суд стягнути орендну плату за спірний період, розірвати договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9126-14 від 12.08.2014 року та зобов'язати повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Колегією суддів встановлено, не заперечується ні позивачем, ні відповідачем, що періодом, конкретно визначеним позивачем у позовній заяві, протягом якого орендар не вносив орендних платежів є: з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року /рядки 28-31 зверху на сторінці другій описової частини позовної заяви)(а.с. 10), при цьому позивачем у позовній заяві інші періоди, в розумінні «протягом трьох місяців поспіль» вимоги - не ставляться і не виступають причиною та наслідком розірвання договору оренди та повернення речі, місцевим господарським судом інших періодів не встановлено.

Враховуючи ту обставину, що статтею 782 ЦК України передбачено право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, наслідком такого діяння є можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та виселення.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців підряд орендар взагалі не вносив орендну плату.

В даному випадку, за твердженнями позивача, з якими погодився місцевий господарський суд, несплата орендарем орендної плати поспіль мала місце за період: з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року, що слугує істотною підставою, як причина та наслідок, для розірвання договору оренди та повернення речі (п.п. 3 та 4 прохальної частини позовної заяви).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами, у зазначений вище період (з 01.02.2015 р. по 31.05.2015 р.), апелянт/відповідач, 19.03.2015 р. сплатив на рахунок позивача 26614,75 грн.

03.08.2015 р., тобто після подання позивачем позову до суду, платіжним дорученням № 426 через банк ПАТ «Банк Восток» транзитним платежем, призначення платежу: за договором оренди № Г-9126-14 (а.с. 44) 60649,17 грн. На дату постановлення судового рішення заборгованість орендаря перед орендодавцем було погашена посністю.

Отже висновки місцевого суду, що «відповідачем допущено заборгованість по орендній платі в розмірі 46 563,79 грн. за період з 01.02.2015 року до 31.05.2015 року» та, що «Відповідно до п. 5.8. договору несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди», на думку колегії суддів, є передчасними, з огляду на таке.

Як встановлено колегією суддів та зазначено вище у цій постанові, періодом, в розумінні ст. 782 ЦК України (протягом трьох місяців підряд), у даній справі є період з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року /рядки 28-31 зверху на сторінці другій описової частини позовної заяви)(а.с. 10), а так як 19.03.2015 р., тобто у спірний період, орендар сплатив на рахунок позивача 26614,75 грн. орендної плати, з врахуванням п. 5.6., п. 5.1, п. 5.3 договору оренди, відтак із спірного періоду, визначеного самим позивачем у позовній заяві, прострочення мало місце лише 2 /два/ місяці підряд, це квітень і травень 2015 р.

Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі , якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно з п. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

З матеріалів даної справи, аналізу умов вищевказаного договору оренди, вимог позивача, які ставляться ним перед судом у позовній заяві, колегією суддів встановлено, що за спірний період, невнесення орендарем орендної плати мало місце лише протягом двох /2-х/ місяців підряд (двох місяців поспіль): квітень і травень 2015 р., а не протягом трьох місяців підряд, як вимагає законодавець.

Пунктом 5.8. Договору також передбачено, що несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

В силу приписів ч. 2 ст. 4 ГК України імперативні (спеціальні) норми ч. 1 ст. 291 цього Кодексу та ч. 1 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» одностороння відмова від договору не допускається. Враховуючи диспозитивний характер норми ч. 5 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» як такі, що встановлюють особливості регулювання майнових (в даному випадку орендних) відносин суб'єктів господарювання, а саме відносини оренди державного та комунального майна, підлягають переважному застосуванню перед нормою ст. 782 ЦК України, яка містить відповідне загальне регулювання.

Ця правова позиція дістала підтримку Верховного Суду України, який у постанові від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011 зазначив про те, що при застосуванні ст. 783 ЦК України повинні також враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб позасудового розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена ст. 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. Водночас, якщо орендоване майно є державним або комунальним, то на правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна як внесення орендної плати є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

При цьому основною підставою права вимагати розірвання договору найму є невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців поспіль.

Як встановлено колегією суддів та зазначено вище у цій постанові, період з 01.02.2015 р. по 31.05.2015 р., на який покликається позивач як на безперервний «протягом трьох місяців підряд», переривається оплатою 19.03.2015 р. орендарем орендних платежів у розмірі 26614,75 грн., прострочення орендаря мало місце протягом двох /2-х/ місяців підряд, відтак у позивача відсутні підстави вимагати розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9126-14 від 12.08.2014 р. та повернення об'єкта оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом, в порядку, передбаченому положеннями ЦК України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» позивачем за актом прийому-передачі Вих. № 837 від 15.08.2014 р. було передано відповідачу в користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,4 м2. За умовами Договору відповідач зобов'язувався у строки та порядку, встановленому Договором вносити орендну плату за користування об'єктом оренди. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, підтверджується банківською випискою від 03.08.2015 р. (а.с. 44) відповідач повністю розрахувався по орендній платі.

Належить зазначити, що 18.09.2013 р. Верховний Суд України на спільному засіданні цивільної та господарської палати у справі № 6-75цс13 виклав правову позицію щодо оцінки істотності порушень умов договору, які б слугували підставою для його розірвання. При цьому слід зазначити, що ця правова позиція дістала підтримку у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 р. у справі № 5021/966/2011. Вказана правова позиція, в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою при вирішенні даної справи. Так, згідно цієї позиції, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В даному випадку, укладаючи Договір оренди, позивач мав на меті передати відповідачу об'єкт оренди та своєчасно одержувати орендну плату, в розмірі, визначеному Договором.

Як зазначив місцевий господарський суд, станом на момент прийняття рішення, заборгованість по оренді була погашена повністю.

Відтак, станом на момент винесення рішення судом, відсутній такий критерій істотного порушення умов договору, як розмір завданої шкоди. А тому за відсутності вказаного критерію, на думку колегії суддів, відсутніми є правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору та відповідно виселення з приміщень.

Крім цього, Верховний Суд України в постанові № 3-211гс14 від 21.01.2015 р. висловив обов'язкову до застосування правову позицію, згідно якої погодився із висновком суду касаційної інстанції про відмову в задоволенні позову щодо розірвання договору з підстав заборгованості з орендної плати, оскільки вказана заборгованість була погашена станом на момент винесення рішення судом першої інстанції у справі.

Колегія суддів, оглянула та дослідила подані сторонами докази, з'ясувала обставини, що мають значення для вирішення даного спору в їх сукупності, прийшла до висновку про помилковість висновків місцевого суду про те, що до задоволення підлягають вимоги позивача в частині розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9126-14 від 12.08.2014 року та в частині зобов'язати СПД-ФО ОСОБА_2 повернути орендодавцю об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013 року, інвентарний № 862, тому в цих частинах, судове рішеннгя належить скасувати і постановити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про припинення провадження у справі в частині стягнення 46563,79 грн. боргу з орендної плати на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

У відповідності до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Заслуговує на увагу суду, твердження апелянта, що ним було здійснено необхідні дії для належного виконання своїх зобов'язань щодо своєчасного внесення орендної плати, що у діях орендаря не було умислу у порушенні умов договору. Так, матеріалами справи підтверджується, що 16.02.2015 р. орендар провів оплату орендних платежів за договором оренди у розмірі 28450,00 грн. квитанцією № k58/G/2, платіж прийнято 16.02.2015 р. відділенням № 1358 ПАТ КБ «НАДРА», про що свідчить підпис касира відділення та штамп банківської установи (а.с. 80), однак зазначений платіж від 16.02.2015 року, з незалежних від апелянта причин, не був отриманий адресатом - орендодавцем за договором оренди №Г-9126-14 від 12.08.14 р. (Позивачем - у даній справі).

За наведених обставин колегія суддів зазначає, що за п.4 глави 2 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 р. № 320, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2006р. за № 1035/12909, міжбанківський переказ виконується банками в строк, визначений правилами платіжної системи, який не може перевищувати трьох операційних днів відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Пунктом 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Відповідно до п.6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №277/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. Згідно з п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/8976, помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. За п.2.35 вищезазначеної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Відповідно до п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Частина 2 ст.193 ГК України зобов'язує кожну сторону вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вже зазначалось вище, згідно п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

З повідомлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке розміщено на його офіційному сайті (а.с. 81) випливає, що на підставі постанови НБУ від 05.02.2015р. № 83 ПАТ КБ «НАДРА» було віднесено до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією ФГВФО від 05.02.2015р. було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Відповідно до пп. 8 п. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд ГВФО здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку;

В силу ст. 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом (уповноваженою особою Фонду) межах та порядку. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Стаття 617 цього Кодексу встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Відповідно до ст. 334 ГК України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів…, а також відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Згідно статті 339 ГК України фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними операціями є депозитні, розрахункові, кредитні та інші. Одним із видів банківських операцій є розрахункові операції, в т.ч. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, а також переказ грошових коштів за допомогою платіжних інструментів. Так, відповідно до п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджені постановою НБУ від 21.01.04 №22, під безготівковими розрахунками розуміється …, перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Банк що бере участь у розрахунках за цивільно-правовим зобов'язанням контрагентів сам не стає стороною у такому зобов'язанні. Він є стороною у розрахунковому зобов'язанні і відповідає лише за його належне виконання. Термін платіжне доручення використовується у 2-х значеннях: бухгалтерський документ і банківська операція по переведенню грошових коштів за ініціативою платника. Згідно ч.2 статті 1089 ЦК України, положення цього параграфа (параграф 2 Глави 74 ЦК України) застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку. Пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено: при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа до банку платника і відповідно з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Статтею 32 даного Закону передбачена відповідальність банків при здійсненні переказу.

Пунктом 32.1. визначено, що Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Відповідно до статті 1091 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником. Згідно ст. 1092 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк. Якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Отже, орендар вчиняв дії, спрямовані на виконання умов договору оренди, що виключає наявність умислу у невиконанні умов договору оренди.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 року у справі № 914/2093/15 в частині розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року (п. 3 резолютивної частини судового рішення) та в частині зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути орендодавцю - Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в т.ч. перший поверх з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 (п. 4 резолютивної частини судового рішення) скасувати і в цій частині постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року та виселення з приміщень Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 - відмовити. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 року у справі № 914/2093/15 в частині розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року (п. 3 резолютивної частини судового рішення) та в частині зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути орендодавцю - Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 (п. 4 резолютивної частини судового рішення) скасувати і в цій частині постановити нове рішення.

3. У задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року та виселення з приміщень СПД-ФО ОСОБА_2 з нежитлових приміщень площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в т.ч. перший поверх з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 - відмовити.

4. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6.Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Галушко Н.А.

03.02.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 05.02.2016 р.