Ухвала суду № 55557230, 29.01.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 460/1091/15 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.С.

Провадження № 22-ц/783/799/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 І. В.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю: ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_2 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

Оскарженим рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 2493,14 доларів США заборгованості за кредитом, 3565,81 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 5566 грн. 30 коп. пені за порушення сплати кредиту. Всього підлягає до стягнення з відповідача ОСОБА_3 Юрійовичанакористь позивачаОСОБА_4 акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 6058,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день винесення рішення по курсу НБУ становить 138904 грн. 55 коп, та 5566 грн. 30 коп.заборгованості за кредитним договором №1561/МК станом на 17.06.2014 року.

В позовних вимогах до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив представника ОСОБА_3 ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд не в повній мірі з'ясував усі фактичні обставини, які мають значення для справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не сприяв повному, всебічному, обєктивному та неупередженому її розгляду. Не погоджується з висновками суду про те, що відповідач добровільно здійснив останній платіж на виконання укладеного кредитного договору 02.02.2015 року в сумі 2200 гривень, визнавши свій борг перед позивачем, чим було перервано перебіг позовної давності. Вважає, що з врахуванням положень статей 253-255 ЦК України, перебіг позовної давності по сплаті останнього платежу розпочався 08.07.2008 року та сплинув 08.07.2011 року. Звертає увагу суду на те, що позивач звернувся до суду тільки 19.06.2014 року, тобто було пропущено встановлений законом строк для звернення до суду з позовом.

Просить рішення суду змінити та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором у розмірі 6058,95 доларів США та 5566 грн. 30 коп., а в решті рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та предявлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі ПАТ «КБ «Надра»), як правонаступник Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», звернулося з даним позовом до відповідачів, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №1561/МК від 13.11.2006 року в розмірі 6058,95 доларів США та 7527 грн 40 коп, а також судові витрати по справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13 листопада 2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №1561/МК, згідно якого позичальнику було надано кредит в сумі 4000,00 доларів США з терміном погашення до 07 липня 2008 року і сплатою відсоткової ставки 21,00 % річних. Банк свої зобовязання за укладеним договором виконав, однак позичальник свої зобов'язання по укладеному договору не виконує. Станом на 17.06.2014 року заборгованість по кредитному договору становить 6058,95 доларів США та 7527 грн 40 коп.Засобом забезпечення кредитного зобов'язання були договори поруки від 13.11.2006 року, поручителями по яких виступили відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які несуть солідарну відповідальність з позичальником перед банком. Тому позивач просив задовольнити позов.

Судом встановлено, що 13.11.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №1561/МК, згідно якого позичальнику було надано кредит в сумі 4000,00 доларів СШАзі сплатою відсотків у розмірі 21,00% річних, з кінцевим терміном повернення до07.07.2008 року.

Банк свої зобовязання виконав, а позичальник свої грошові зобовязання належним чином не виконував, у звязку з чим у позивача виникало право на звернення до суду з позовом.

Відповідно до розрахунку, заборгованість позичальника ОСОБА_3 по кредитному договору станом на 17.06.2014 року складає 6058,95 доларів США та 7527 грн. 40 коп, з яких 2493,14 доларів США заборгованість по кредиту, 3565,81 доларів США заборгованість по відсотках, 5566 грн. 30 коп. пеня за порушення строків сплати кредиту, 1961 грн. 10 коп штраф.

Суд встановив, що розрахунок заборгованості у частині стягнення неустойки у вигляді штрафу не відповідає вимогам закону.

При цьому суд врахував, що згідно з п.9.1, та першого п.9.2 кредитного договору, у разі прострочення позичальником строків сплати відсотків та строків повернення кредиту позичальник сплачує кредиторові пеню у розмірі 0,5 процента від несвоєчасної сплаченої суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної ставки НБУ, що діє у цей період.

А відповідно до другого п.9.2 кредитного договору у разі порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5 % від суми кредиту, визначеного на дату прострочення.

Суд вказав, що сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобовязання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня), а тому за несвоєчасне виконання одного й того самого грошового зобов'язання не можна застосувати неустойку у вигляді пені та штрафу.

Тому суд прийшов до висновку, що слід стягнути пеню за порушення сплати кредиту в сумі 5566 грн. 30 коп., однак з врахуванням наведеного відмовити у стягненні 1961 грн. 10 коп. штрафу.

Рішення суду в цій частині сторони не оскаржують.

Суд не прийняв до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_3 гр.ОСОБА_2 про те, що сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а саме графік повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не підписаний відповідачем, вказавши, що дана обставина не звільняє відповідача від зобовязання щодо сплати кредиту та відсотків і крім того, сплачуючи платежі на виконання умов укладеного кредитного договору, відповідач ОСОБА_3 фактично визнавав свій обовзок на періодичне погашення кредитних коштів та відсотків.

Згідно укладених 13.11.2006 року договорами поруки між ВАТ «КБ «Надра» та гр.ОСОБА_5 та ОСОБА_6, останні на добровільних засадах взяли на себе зобовязання перед кредитором відповідати по зобовязаннях позичальника ОСОБА_3, які випливають з умов кредитного договору №1561/Мк від 13.11.2006 року в повному обсязі цих зобовязань.

Однак суд встановив, що зобовязаннявідповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як поручителів, по укладених договорах поруки припинилися та у відповідності до норми ч.4 ст.559 ЦК України в задоволенні позовних вимогах до них відмовив.

Рішення суду в цій частині сторони не оскаржують.

З врахуванням наведеного суд прийшов до правильного висновку, що слід стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 2493,14 доларів США заборгованості за кредитом, 3565,81 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 5566 грн. 30 коп. пені за порушення сплати кредиту, а всього 6058,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день винесення рішення по курсу НБУ становить 138904 грн. 55 коп, та 5566 грн. 30 коп. заборгованості за кредитним договором №1561/МК станом на 17.06.2014 року.

Хоча в запереченні на заявлений позов представник відповідача ОСОБА_3 гр.ОСОБА_2 просив застосувати сплив строку позовної давності і в заявленому позові відмовити, однак ці посилання суд обґрунтовано не прийняв уваги.

Встановивши, що ОСОБА_3 добровільно здійснив останній платіж на виконання укладеного кредитного договору 02.02.2015 року в сумі 2200 гривень, суд прийшов до висновку, що цим він визнав свій борг перед позивачем.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду з врахуванням наступного.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Хоча в апеляційній скарзі зазначено, що платіж на виконання договору 02.02.2015 року в сумі 2200 грн. здійснено поза межами строку позовної давності, однак відповідач вчинив ряд дій, які свідчать про визнання свого боргу і на даний час.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.

Встановлено, що представник позивача 29.07.2014 року просив відкласти розгляд справи у звязку з мирним врегулюванням спору (а.с.28).

7.11.2014 року аналогічну заяву подавав ОСОБА_3 (а.с.39).

Отже відповідач визнавав борг та на виконання договору вчинив платежі 28.07.2014 року на суму 100 дол. США та 4.11.2014 року на суму 100 дол.США (а.с.59).

9.12.2014 року суд ухвалив заочне рішення про задоволення позову, яке в послідуючому 1.04.2015 року скасоване за заявою відповідача (а.с.44-45, 51- 52, 62).

При цьому про судове засідання 9.12.2014 року відповідач був повідомлений і не посилався на те, що пропущений строк позовної давності (а.с.41).

Не вказував він про це і в заяві про перегляд заочного рішення від 2.03.2015 року (а.с.51-52).

1.04.2015 року він був повідомлений про судове засідання 21.05.2015 року (а.с.63).

Отже відповідач не вважав, що пропущений строк позовної давності.

Не дивлячись на те, що 12.06.2015 року представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с.79-81), однак в заяві 6.11.2015 року він вказав, що позов заперечує, не вказуючи з яких підстав. Одночасно просив в частині позову до відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6Ю відмовити у задоволенні позовних вимогахвідповідно до норми ч.4 ст.559 ЦК України (а.с.93).

В судове засідання 6.11.2015 року ні відповідач, ні його представник не зявились, хоча їм було відомо про час судового засідання, так як в судовому засіданні 12.06.2015 року при відкладенні справи ОСОБА_2 був присутній (а.с.83).

В апеляційній скарзі представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності.

В той же час відповідач крім платежу 02.02.2015 року в сумі 2200 грн. здійснив на виконання договору платежі 28.07.2014 року на суму 100 дол. США та 4.11.2014 року на суму 100 дол.США (а.с.59), що не заперечується в апеляційній скарзі.

Отже, здійснюючи на той час вказані платежі у звязку з мирним врегулюванням спору, відповідач ОСОБА_3 вчинив дії, які свідчать про визнання боргу та не заявляв про застосування строку позовної давності.

Представник відповідача крім того в засіданні судової колегії пояснив, що ОСОБА_3 вважає, що в звязку з тим, що не підписував графік погашення платежів (а.с.6), тому згідний сплатити борг, але без нарахувань процентів та санкцій за невиконання кредитному договору.

Таким чином він і на даний час вважає, що борг слід сплатити, однак з інших підстав ніж подав позов ПАТ «КБ «Надра».

Оскільки ОСОБА_3 заперечує позов по суті, тому немає підстав вважати, що пропущений строк позовної давності.

В той же час, сплачуючи чергові платежі на виконання умов укладеного кредитного договору (а.с.10), відповідач ОСОБА_3 фактично визнавав, що був укладений саме кредитний договір, а тому позивач має право на погашення кредитних коштів та відсотків, як і пені, яка застосована в межах річного строку.

З огляду на наведене судова колегія прийшла до висновку, що не встановлено підстав для відмови в задоволенні позову за закінченням строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1ч.1ст. 314, ст.315, ст.317 ЦПК України,колегія суддів,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

ОСОБА_7