Рішення № 55552639, 02.02.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/11460/15-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ларіонової Н. М. ,

при секретарі - Матіос А. О., Ткаченко І.І.,

за участю представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

представника відповідача Ткачова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4, інтереси якого представлені ОСОБА_2, до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому, в порядку захисту прав споживачів, просить визнати недійсним п.3.6 кредитного договору від 27.06.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27.06.2008 року між позивачем та ВАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір № 37.5/АА-00006.08.2, відповідно до якого відповідач надав позивачу відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 21 811,34 доларів США терміном по 27.06.2015 року. У відповідності до умов договору кошти надавались виключно на купівлю автомобіля та сплати страхових платежів щодо цього автомобіля. Пунктом 1.5 кредитного договору визначено, що процентна ставка за кредитами встановлюється в розмірі 13,50 % річних. Згідно з п 3.6 кредитного договору за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов'язаний сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6 (одна ціла шість десятих) процента від суми простроченої заборгованості. Станом на 12.08.2015 року загальна сума пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості - 1 221 135,28 грн., а сума заборгованості за відсотками 2 849,03 дол. США, що вказує на не співрозмірність пені по відношенню до суми кредиту та заборгованості по відсотках, а це є порушенням положень закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір є споживчим, оскільки згідно з п.1.2 якого, кредитні кошти надано для придбання автомобіля. Відповідно до офіційного курсу валют НБУ (2137 грн. за 100 дол. США) еквівалентом 2 849,03 дол. США станом на 12.08.2015 року є 60 888,19 грн., тобто розмір пені в 20 раз (1 221 135,28 грн. поділити на 60 888,19 грн.) перевищує розмір нарахованих процентів за споживчим кредитом. З посиланням на положення ст. ст. 3, 203, 215, 217, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначив, що пункт 3.6. кредитного договору не відповідає вимогам законодавства, а відтак його слід визнати недійсним. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з тих же підстав та просили їх задовольнити, надали суду пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам. Представник позивача ОСОБА_1 пояснила, що про порушення своїх прав позивач дізнався 12.08.2015 р., оскільки тоді відповідач виставив позивачеві розрахунок заборгованості, з якого вбачалося таке перевищення суми пені. Додала, що розрахунок заборгованості позивача за вищевказаним кредитним договором відповідає умовам договору, але п.3.6 цього договору не відповідає закону - ст.18 п.3 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав суду свої пояснення, згідно яких відповідач не порушив жодних приписів законодавства, а оскільки позивач підписав кредитний договір, цим самим погодився на всі його умови. Крім того, подав письмову заяву про застосування строків позовної вимоги, посилаючись на те, що обставини, на які позивач, як позичальник, були відомі останньому вже момент укладання та підписання цього договору (7 років потому), а відтак строк позовної давності вплинув ще 27.06.2011 р.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до таких висновків.

Як встановлено судом, 27.06.2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є відповідач (ПАТ «Родовід Банк»), та позивачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 37.5/АА-00006.08.2, відповідно до п.1.1 якого Банк відкрив позивачу відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 21 811,34 доларів США терміном по 27.06.2015 року включно. Пунктом 1.5 кредитного договору визначено, що процентна ставка за кредитами встановлюється в розмірі 13,50% річних.

10.10.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вищевказаного кредитного договору, якою збільшено процентну ставку за користування кредитом, встановлену пунктом 1.5 договору, до 16% річних.

Пунктом 3.6 вищевказаного кредитного договору, який позивач просить визнати недійсним, передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов'язаний сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6 (одна ціла шість десятих) процента від суми простроченої заборгованості, що не заперечувалось сторонами.

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) до споживчого кредитування застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

У вищезазначеному Рішенні Конституційного Суду України зазначається, що у справі про захист прав споживачів кредитних - послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Таким чином, відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору відповідач відкрив позивачу невідновлювальну кредитну лінію на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів, а відтак особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Судом було досліджено укладений між сторонами по справі кредитний договір, відповідно до п. 1.2. якого, кредитні кошти надаються виключно на наступні цілі: купівлю автомобіля та сплату страхових платежів, а саме: 1.2.1 на купівлю автомобіля; 1.2.2. на сплату страхових платежів.

Згідно з розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, станом на 12.08.2015 р. відповідач має перед позивачем заборгованість, яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту - 5 777,96 дол.США, прострочена заборгованість по відсоткам - 2 849,03 дол.США, сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам - 1 214 894,38 грн., 4% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам - 6 240,89 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, в серпні 2015 р. ПАТ «Родовід Банк» звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_4, як позичальника, та ОСОБА_5, як поручителя, про стягнення вищевказаної заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 12.08.2015 р., в розмір 8 626,99 дол.США та 1 221 135,28 грн. і складається із зазначених вище сум.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 21.10.2015 р. по цивільній справі № 761/23991/15-ц з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ «Родовід Банк» стягнута сума заборгованості за кредитним договором від 27.06.2008 р., що складається з: заборгованості по кредиту і процентам - 8 626,99 дол.США, 3% річних від суми простроченої заборгованості - 6 240,89 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам - 189 698,25 грн.

Відповідно до цього рішення, судом застосована ст.551 ч.3 ЦК України, на підставі якої пеня з розміру 1 214 894,38 грн. зменшена до розміру 189 698,25 грн.

Сторонами по справі не заперечувалось, що ОСОБА_4 прийняв на себе фактичне виконання умов укладеного кредитного договору від 27.06.2008 р. та станом на час розгляду даного спору в суді, між сторонами наявне рішення суду про стягнення з позивача заборгованості за кредитом.

Представником позивача вказано на те, що звернення до суду за визнанням недійсним пункту кредитного договору, яким визначено розмір пені, зумовлено вирішенням позову Шевченківським районним судом м.Києва, яким було встановлено значне перевищення розміру пені над розміром заборгованості по тілу кредиту.

Судом достовірно встановлено, що заборгованість по пені у розмірі 1 214 894,38 грн., яка розрахована відповідно до умов договору, встановлених п.3.6 по ставці 1,6% від суми простроченої заборгованості, виникла через порушення ОСОБА_4 графіку здійснення платежів на погашення кредиту за вищевказаним договором від 27.06.2008 р.

Згідно п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, що може бути спростована лише нормою закону чи встановлена судом.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Як вбачається з кредитного договору від 27.06.2008 р., він підписаний сторонами без будь-яких застережень і зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладанні. Укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо його укладання на зазначених умовах, в т.ч. і по п.3.6 щодо розміру пені саме у 1,6% від суми простроченої заборгованості, а відтак, з власної ініціативи на момент отримання коштів сторони визначили для себе правила подальшої поведінки.

Згідно з ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору. Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору. Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі. Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не застосовуються до: 1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем; 2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Отже, відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

З положень даної норми Закону вбачається, що сума сплати компенсації у разі невиконання ним зобов'язань є непропорційно великою тоді, коли у разі невиконання зобов'язань сума компенсації становить понад 50% вартості продукції, однак, оспорюваним положенням кредитного договору від 27.06.2008 р. (п.3.6) встановлено, що сума такої пені становить 1,6% від несплачених сум за кожен день прострочення платежу, що аж ніяк не перевищує 50% суми кредиту, тобто зазначена умова не суперечить вимогам Закону «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні достовірно встановлено, що нарахований банком ОСОБА_4 розмір пені, що значно перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту, вник через неналежне виконання ОСОБА_4, як позичальником, умов кредитного договору і зумовлений лише терміном простроченням платежів.

З урахуванням вищезазначених положень законодавства України, п 3.6 кредитного договору щодо зобов'язання позичальника сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості, є справедливим та не суперечить принципам розумності, добросовісності та не є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника - позивача по справі, як споживача послуг банку - відповідача по справі.

За таких обставин, на основі з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що права позивача з огляду на передбачений п 3.6 кредитного договору, не було порушено.

Таким чином, позовні вимоги не засновані на законі, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність позову, то питання застосування строків позовної давності судом не вирішується.

Враховуючи викладене, керуючись положеннями Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, ст. ст. 3, 6, 217, 251, - 257, 261, 267, 627, 638, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 19.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», ст. ст. 10 - 11, 60, 88, 208, 212 - 215, 218, 223, 256-261, 267, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_4, інтереси якого представлені ОСОБА_2, до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова