Рішення № 55550823, 04.12.2015, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 2035/10962/2012

№ производства 2/646/344/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.12.2015 року м. Харків

Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Прошутя І.Д.,

при секретарі - Ворочек К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кардашин Роман Сергійович, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права на частку у спільній частковій власності, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який в подальшому уточнила і доповнила, просила визнати недійсним договір довічного утримання від 27 серпня 2014 року, зареєстрований за №849, посвідчений приватним нотаріусом Кардашиним Р.С. та укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1, з виплатою ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки спірної квартири в сумі 68426,00 грн., визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, та з урахування належної їй ? частини вказаної квартири, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 21,7 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно витягу з реєстру прав власників на нерухоме майно №36158405 від КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності:

-? частина за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 28.09.2012 року, р.НОМЕР_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кривошеїною І.М., на підставі акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, затвердженого Червонозаводським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 26 вересня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала за 11800,00 грн. ? частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 21.7 кв.м, житловою площею - 19,9 кв.м, яка раніше належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Виконавчого комітету Харківської міської ради 07.10.1999 року, р.НОМЕР_2, зареєстрованого у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 11.10.1999 року, за р.№П-9-11473 та ухвали Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.07.2010 року, справа №6-29/2010р.;

-? частина за ОСОБА_2 на підставі рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 18.06.2012 року у цивільній справі №2-3201/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Харківської міської ради, про встановлення юридичного факту, визначення частки у спільній власності, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.

Спірна квартира АДРЕСА_1 посімейного поселення є двокімнатною, з суміжними прохідними кімнатами, ізольованою, загальною площею 21,7 кв.м., житловою площею - 19,9 кв.м., що складається з: приміщення 1 - кухня, площею 1,8 кв.м., 2 - житлова кімната, площею 9,11 кв.м., 3 - житлова кімната, площею 10,8 кв.м.

Вхід у квартиру здійснюється через сходову клітину зі сторони головного фасаду. Перед входом у квартиру мається тамбур, у якому встановлено газову плиту, за технічним паспортом це приміщення кухні 2, площею 1,8 кв.м. Через тамбур здійснюється вхід у приміщення житлової кімнати 2, площею 9,10 кв.м. Житлова кімната №2 являється прохідною, через яку здійснюється транзитний прохід до приміщення житлової кімнати 3, площею 10,8 кв.м. Влаштувати окремий вхід до житлової кімнати №3 не можливо без дозволу сусідів, які заперечують проти цього, оскільки це зачіпає їх майнові права та інтереси.

Вищевказані співвласники не зареєстровані у спільній квартирі, при цьому ОСОБА_2 зареєстрована на постійно проживає понад 15 років в іншій квартирі за адресою: АДРЕСА_4, яка належить їй на праві власності, не сплачує комунальні послуги, жодним чином не приймає участі в утриманні їх спільної квартири. В квартирі зареєстровані та не проживають онуки ОСОБА_2: з 1996 року колишній співвласник - ОСОБА_5, з 2000 року - ОСОБА_3. та з 1986 року - ОСОБА_6, однак зберігають деякі речі побутового призначення.

У зв»язку з тим, що спірна квартира знаходиться у незадовільному стані, проживати в ній неможливо, потребують відновлювального ремонту стеля та стіни, житлова площа захаращена, позивач неодноразово, починаючи з вересня 2012 року, зверталась з пропозицією до відповідача ОСОБА_2 та її онуки ОСОБА_3 викупити 1/2 частку у спільній квартирі, оскільки вони тут не проживають, не приймають жодної участі в утриманні квартири, не платить комунальні послуги та її частка у спільній квартирі є не значною, але жодного разу вони не погодилися на продаж. Згідно висновку будівельно-технічної експертизи, з технічної точки зору виділ в натурі ? частки квартири не можливий, реальний розподіл квартири з виділенням у користування позивача кімнати №3, площею 10.80 кв.м., а відповідачу кімнати №2, площею 9,10 кв.м. з належною частиною місць загального користування, також неможливий.

Крім того, позивач запропонувала відповідачам добровільно домовитись про порядок користування спільною квартирою, для цього сумісно зробити певні перепланування. Але відповідач ОСОБА_2 та її онуки ніколи в квартирі не мешкали і не мешкають? відповідач ОСОБА_2 отримала її в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері в червні 2012 року, у неї та її онуків не має потреби в користуванні цією житловою площею, тому відповідач відмовилась.

Позивач вважає, що таке становище порушує її право співвласника квартири, оскільки не визначивши чим фактично вона володіє в квартирі, вона не може здійснювати догляд за належною їй власністю, зробити ремонт, користуватися нею, використовувати її для своїх потреб, проживати в ній. Реалізуючи своє право співвласника спірної квартири, в грудні 2012 року, позивач звернулася до суду з позовом, в первісній редакції якого ставила питання про виділення в натурі належної їй частки із спільної часткової власності. Однак з урахуванням висновків судово-технічної експертизи №4005/8717 від 20.09.2013 року, додаткової судової будівельно-технічної експертизи №3759 від 24.06.2015 року, а також результатів огляду стану приміщення спірної квартири, у зв»язку з погіршенням її стану, а також необхідність визначення дійсної ринкової вартості спірної квартири, позивачем уточнено позовні вимоги в останній редакції від 27.10.2014 року.

При цьому, позивач вказала, що в період судового розгляду у вказаній цивільній справі, їй стало відомо, що 27.08.2014 року ОСОБА_2 і її онука ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кардашиним Р.С., який був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 року.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 належну їй 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов»язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечувати її харчуванням, одягом необхідною допомогою і залишає ОСОБА_2 право довічного проживання у відчужуваній 1\2 частині спірної квартири.

На даний час в цій квартирі відчужувач ОСОБА_2 не проживає, зареєстрована та фактично проживає АДРЕСА_4. Частки в квартирі не виділені, між співвласниками не визначений порядок користування квартирою. Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи, такий порядок визначити не можливо, оскільки в квартирі дві прохідні кімнати та прохідний тамбур, площею 1,8 кв.м. В квартирі відсутнє опалення, вона знаходиться в захаращеному стані, проживати в ній неможливо.

Пунктом 4 договору довічного утримання відповідно до звіту про оцінку майна, складеному ТОВ «АКР-КОНСАЛТ» 21.08.2014 року, оціночна вартість ? частини квартири становить 78595,23 грн.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз»яснино, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати свої процесуальні обов»язки.

На час укладення договору довічного утримання, сторони за договором були, відповідно, відповідачем та третьою особою у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, як співвласника квартири, про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності.

Їм достеменно було відомо про розгляд цієї справи, як і про те, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спорі. Тому позивач у своїй уточненій і зміненій позовній заяві просить припинити право ОСОБА_2 на ? частку у спільній частковій власності в спірній квартирі та згодна виплатити ОСОБА_9 вартість її частки, яка на час проведення додаткової експертизи складає 68426,00 грн., з урахуванням того, що ОСОБА_2 і її представник ОСОБА_3 зустрічного позову не подавали.

В пункті 8 договору довічного утримання вказано, що відчужував свідчить, що належна їй частина квартири на момент укладення договору нікому не продана, не подарована, під забороною не перебуває, судового спору щодо неї немає.

Тобто сторони за договором, які є сторонами у цивільній справі, надали нотаріусу завідомо неправдиві відомості та приховали факт судового спору щодо спірної частки квартири, тому відомості, викладені в договорі довічного утримання від 27.08.2014 року, не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відтак, з наведених підстав, позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 і представник - адвокат Шесточенко Т.І. заперечували проти задоволення позову, пояснили, що не згодні з сумою компенсації визначеною експертом, однак будь-яких клопотань щодо призначення повторної експертизи та інших клопотань у встановленому законом порядку не заявляли. Зауважили, що не відповідає дійсності і твердження позивача, що вони не приймають участі у сплаті комунальних послуг для утримання квартири, оскільки щомісяця сплачували грошові суми на покриття частини цих платежів, і лише зрозумівши, що їх хочуть позбавити власності, відповідачі звернулися до суду з позовом про поновлення порушеного права, зобов»язання інших співмешканців відновити водопостачання та інші комунальні послуги. Окрім того, вказали, що оспорювана частка у власності на житло є єдиною нерухомістю на яке вони мають право власності, у зв'язку з чим очевидною є істотність шкоди, завданої відповідачам та третім особам при припиненні права власності ОСОБА_2 у спільному майні.

Треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кардашин Роман Сергійович, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судове засідання не з»явилися, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Заслухавши осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 60 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставиш які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, яг беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

У ході судового розгляду встановлено, що позивачу згідно витягу з реєстру прав власників на нерухоме майно №36158405 від КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності:

-? частина за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 28.09.2012 року, р.НОМЕР_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кривошеїною І.М., на підставі акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, затвердженого Червонозаводським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 26 вересня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала за 11800,00 грн. ? частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 21.7 кв.м, житловою площею - 19,9 кв.м, яка раніше належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Виконавчого комітету Харківської міської ради 07.10.1999 року, р.НОМЕР_2, зареєстрованого у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 11.10.1999 року, за р.№П-9-11473 та ухвали Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.07.2010 року, справа №6-29/2010р.;

-? частина за ОСОБА_2 на підставі рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 18.06.2012 року у цивільній справі №2-3201/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Харківської міської ради, про встановлення юридичного факту, визначення частки у спільній власності, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.

Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 18 грудня 2013 року, залишеним в силі апеляційною та касаційною інстанціями, в задоволенні позову ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_5, до ОСОБА_1, Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, приватного підприємства «Нива - В.Ш.» Харківське відділення, про визнання прилюдних торгів недійсними - відмовлено.

Відповідно до технічних даних інвентаризаційної справи спірна квартира АДРЕСА_1 посімейного поселення є двокімнатною, з суміжними прохідними кімнатами, ізольованою, загальною площею 21,7 кв.м., житловою площею - 19,9 кв.м., що складається з: приміщення 1 - кухня, площею 1,8 кв.м., 2 - житлова кімната, площею 9,11 кв.м., 3 - житлова кімната, площею 10,8 кв.м.

Вхід у квартиру здійснюється через сходову клітину зі сторони головного фасаду. Перед входом у квартиру мається тамбур, у якому встановлено газову плиту, за технічним паспортом це приміщення кухні 2, площею 1,8 кв.м. Через тамбур здійснюється вхід у приміщення житлової кімнати 2, площею 9,1 кв.м. Житлова кімната № являється прохідною, через яку здійснюється транзитний прохід до приміщення житлової кімнати 3, площею 10,8 кв.м. Влаштувати окремий вхід до житлової кімнати №3 не можливо, оскільки це зачіпає майнові права та інтереси співвласників інших квартир будинку.

Згідно довідки з місця проживання, виданої 14.01.2013 року дільницею №59 КП «Жилкомсервіс», в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані онуки ОСОБА_2: з 1996 року колишній співвласник - ОСОБА_5, з 2000 року - ОСОБА_3. та з 1986 року - ОСОБА_6

Під час судового розгляду встановлено, що 27.08.2014 року ОСОБА_2 і її онука ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кардашиним Р.С., який був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 року.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 належну їй 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов»язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечувати її харчуванням, одягом необхідною допомогою і залишає ОСОБА_2 право довічного проживання у відчужуваній 1/2 частині спірної квартири.

Як встановлено в судовому засіданні, і не заперечувалося сторонами, на даний час в цій квартирі відчужувач ОСОБА_2 не проживає, зареєстрована та фактично проживає АДРЕСА_4. Частки в квартирі не виділені, між співвласниками не визначений порядок користування квартирою. Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи, такий порядок визначити не можливо, оскільки в квартирі дві прохідні кімнати та прохідний тамбур, площею 1,8 кв.м., а також відсутнє опалення, вона знаходиться в захаращеному стані, проживати в ній неможливо.

Пунктом 4 договору довічного утримання відповідно до звіту про оцінку майна, складеному ТОВ «АКР-КОНСАЛТ» 21.08.2014 року, оціночна вартість ? частини квартири становить 78595,23 грн.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз»яснино, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати свої процесуальні обов»язки.

На час укладення договору довічного утримання, сторони за договором були, відповідно, відповідачем та третьою особою у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, як співвласника квартири, про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності.

Їм достеменно було відомо про розгляд цієї справи, як і про те, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спорі. Тому позивач у своїй уточненій і зміненій позовній заяві просить припинити право ОСОБА_2 на ? частку у спільній частковій власності в спірній квартирі та згодна виплатити ОСОБА_9 вартість її частки, яка на час проведення додаткової експертизи складає 68426,00 грн., з урахуванням того, що ОСОБА_2 і її представник ОСОБА_3 зустрічного позову не подавали.

В пункті 8 договору довічного утримання вказано, що відчужував ОСОБА_2 свідчить, що належна їй частина квартири на момент укладення договору нікому не продана, не подарована, під забороною не перебуває, судового спору щодо неї немає.

Тобто сторони за договором, які є сторонами у цивільній справі, надали нотаріусу завідомо неправдиві відомості та приховали факт судового спору щодо спірної частки квартири, тому відомості, викладені в договорі довічного утримання від 27.08.2014 року, не відповідають дійсності, що визнано в судовому засіданні особисто відповідачем ОСОБА_3

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку про визнання оспорюваного договіру довічного утримання від 27 серпня 2014 року, зареєстрований за №849, посвідчений приватним нотаріусом Кардашиним Р.С., та укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 4 жовтня 1991 року виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.

В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник у будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

У відповідності до ч. 1. ст.. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Тобто, питання про позбавлення права власності у спільному майні може ставитися лише за вимогою усіх співвласників.

За вимогою ст. 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки, можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу і кожна зі сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є повноправними власниками спірної квартири, тобто позивачем вірно визначений суб'єктний склад осіб, які беруть участь у справі, та правильно визначено спосіб захисту своїх інтересів.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За правилами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Однак надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ст. 183 ЦК України. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від іншого співвласника матеріальної компенсації вартості його частки.

Окрім того, як вже зазначалося ст. 365 ЦК України встановлює вичерпний перелік підстав для припинення права особи на частку у спільному майні, які зазначалися вище.

Відповідачами та її представником не надану суду жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що спільне володіння і користування спірною квартирою, співвласниками якої є сторони у справі, є можливим, при наявності того, що ОСОБА_2.є власником іншого житла, де постійно проживає з онуками. При цьому, спірна квартира знаходиться у незадовільному стані, проживати в ній неможливо, вона потребує відновлювального ремонту стеля та стіни, захаращена.

Протягом судового розгляду позивач неодноразово, починаючи з вересня 2012 року, зверталась з пропозицією до відповідача ОСОБА_2 та її онуки ОСОБА_3 викупити 1/2 частку у спільній квартирі, оскільки вони тут не проживають, не приймають жодної участі в утриманні квартири, не платить комунальні послуги та її частка у спільній квартирі є не значною, але жодного разу вони не погодилися на продаж.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №4005/8717 від 20.09.2013 року, з технічної точки зору виділ в натурі ? частки квартири не можливий, реальний розподіл квартири з виділенням у користування позивача кімнати №3, площею 10.80 кв.м., а відповідачу кімнати №2, площею 9,10 кв.м. з належною частиною місць загального користування, також неможливий.

В судовому засіданні позивач запропонувала відповідачам добровільно домовитись про порядок користування спільною квартирою, для цього сумісно зробити певні перепланування. Зазначила, що відповідачі ніколи в квартирі не мешкали і не мешкають? відповідач ОСОБА_2 отримала її в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері в червні 2012 року, у неї та її онуків не має потреби в користуванні цією житловою площею, тому відповідачі відмовляються від вирішення цього питання у поза судовий спосіб або шляхом укладення мирової угоди.

Позивач вважає, що таке становище порушує її право співвласника квартири, оскільки не визначивши чим фактично вона володіє в квартирі, вона не може здійснювати догляд за належною їй власністю, зробити ремонт, користуватися нею, використовувати її для своїх потреб, проживати в ній. Реалізуючи своє право співвласника спірної квартири, в грудні 2012 року, позивач звернулася до суду з позовом, в первісній редакції якого ставила питання про виділення в натурі належної їй частки із спільної часткової власності. Однак з урахуванням висновків судово-технічної експертизи №4005/8717 від 20.09.2013 року, додаткової судової будівельно-технічної експертизи №3759 від 24.06.2015 року, а також результатів огляду стану приміщення спірної квартири, у зв»язку з погіршенням її стану, а також необхідність визначення дійсної ринкової вартості спірної квартири, позивачем уточнено позовні вимоги в останній редакції від 27.10.2014 року.

Відтак, з урахуванням висновків експертних досліджень, проведених у цивільній справі, суд приходить до висновку, що частка відповідача ОСОБА_2 не може бути виділена в натурі. Сумісне користування співвласників спірною квартирою неможливе, так як квартира має дві суміжні кімнати, які не можливо перепланувати в окремі, оскільки кухня, площею 1,8 кв.м. зі-за її маленьких розмірів не може експлуатуватись більш, ніж однією людиною, а позивач і відповідач ОСОБА_2 не є членами однієї родини, зовсім сторонні люди.

Припинення права власності ОСОБА_2 в спірній квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім»ї, т.я. вона зареєстрована і постійно проживає в квартирі АДРЕСА_4, забезпечена іншою житловою площею, в спірній квартирі не проживає, не сплачує комунальні послуги за утримання квартири та комунальні платежі. В спірній квартирі також не проживають онуки ОСОБА_2 і не мають потреби в користуванні цією житловою площею.

Згідно висновку судово-технічної експертизи №4005/8717 від 20.09.2013 року, додаткової судової будівельно-технічної експертизи №3759 від 24.06.2015 року, з урахуванням результатів огляду стану приміщення, визначено дійсну ринкову вартість ? частини спірної квартири АДРЕСА_1, що складає: 68426,00 грн., яку позивачем ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області, що підтверджується відповідною квитанцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для застосування ст..365 ЦК України та припинення права відповідача ОСОБА_2 на 1/2 спірної квартири та визнання за ОСОБА_1 права власності на цю частку та квартиру вцілому, з виплатою ОСОБА_2 відповідної грошової компенсації в сумі 68426,00 грн., на умови набрання рішенням законної сили, у зв»язку з чим позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 88, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кардашин Роман Сергійович, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права на частку у спільній частковій власності, визнання права власності - задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання від 27 серпня 2014 року, зареєстрований за №849, посвідчений приватним нотаріусом Кардашиним Р.С. та укладний між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Припинити право ОСОБА_2 на ? частку у спільній частковій власності - квартирі АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, та з урахування належної їй ? частини вказаної квартири, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 21,7 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ -