Ухвала суду № 55550233, 08.02.2016, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

08.02.2016

Справа № 642/55/16-ц

4с/642/8/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 р. Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Проценко Л.Г.

при секретарі Канаєвій К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові скаргу представника стягувача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанови державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчих проваджень,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2, яка є представником стягувача ОСОБА_1, звернулася до суду зі скаргою, в якій зазначила, що Ленінським районним судом м. Харкова 05 серпня 2015р. було видано чотири виконавчих листа, в тому числі про стягнення в рівних частках з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 243,60 грн., тобто по 60 грн. 90 коп. Дані виконавчі листи 20.11.2015р. було подано до Ленінського відділу ВДВС ХМУЮ. 29.12.2015р. за зазначеними виконавчими листами ОСОБА_1 отримав три постанови державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчих проваджень від 25.11.2015р. Дані постанови державний виконавець мотивував тим, що виконавчі листи не відповідають вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в них відсутній ідентифікаційний номер боржників. Заявниця вважала, що дана відмова у відкритті виконавчих проваджень є незаконною, оскільки державним виконавцем не реалізовано норми п.3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», і відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номеру не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Представник заявника в судовому засіданні скаргу підтримала та пояснила, що ОСОБА_1 подав до виконавчої служби виконавчі листи про стягнення коштів з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та 29 грудня 2015р. отримав три постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження із посиланням на те, що у виконавчих листах відсутні ідентифікаційні номери боржників. Дані постанови державного виконавця підлягають скасуванню, оскільки є незаконними, позбавляють права стягувача на виконання судового рішення. Стягувач позбавлений права надавати такі відомості державному виконавцю, оскільки це є конфіденційна інформація. Суд не забув вказати ідентифікаційні номери боржників, а в виконавчому листі зазначив, що боржників неможливо ідентифікувати, тобто судом така інформація витребувалась і не була одержана. Окрім того, ОСОБА_1 має право на отримання правової допомоги та вільний у виборі фахівця, який таку допомогу буде надавати. Відповідно до ст. 388 ЦПК України, у разі задоволенні скарги, судові витрати підлягають стягненню з ВДВС.

Державний виконавець Ленінського відділу ДВС ХМУЮ ОСОБА_3 проти задоволення скарги заперечувала, та пояснила, що за поданими скаржником трьома виконавчими листами, було винесено три постанови від 25.11.2015р. про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі ч.6 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження». Вказані виконавчі листи суперечили вимогам ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в них не було зазначено ідентифікаційного номеру боржників. Відповідно до чинного законодавства, інформація про ідентифікаційні номери боржників, отримується на запит суду. Щодо вимог про стягнення з Ленінського відділу ДВС судових витрат на правову допомогу, то скаржник мав можливість звернутися за безоплатною правовою допомогою відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» і не витрачати свої кошти. ДВС може звертатися із запитами тільки після відкриття виконавчого провадження, а відповідні реквізити повинен був зазначити суд.

Суд, вислухавши представника заявника та державного виконавця, дослідивши матеріали скарги, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2015р. задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття з реєстраційного обліку.

За даним рішенню 05.08.2015р. Ленінським районним судом м. Харкова було видано три виконавчих листа про стягнення в рівних частках з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 243,60 грн., тобто по 60 грн. 90 коп.

ОСОБА_1 20 листопада 2015р. подав до Ленінського ВДВС ХМУЮ вказані виконавчі листи разом із заявами про відкриття виконавчих провадження стосовно боржників.

Постановами від 25.11.2015р. ВП №49459557, ВП №49459934 та ВП №49459620 державний виконавець Ленінського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 відмовив у відкритті виконавчих проваджень за виконавчими листами про стягнення в рівних частках з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ОСОБА_1 судового збору. Дані постанови мотивовано тим, що в виконавчих листах в порушення вимог п.3 ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні індивідуальні ідентифікаційні номери боржників.

Дані постанови було направлено на адресу ОСОБА_1 листами від 25.11.2015р.

Аналізуючи правовідносини, що склалися, суд дійшов висновку, що постанови державного виконавця неможливо вважати мотивованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Вимоги до змісту виконавчого листа встановлені частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що потрібно зазначати у виконавчому листі індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи), а пунктом 6 частини першої статті 26 цього Закону встановлено, що у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам статті 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Разом із тим п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

Тому відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є достатньою підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження, оскільки державний виконавець не позбавлений права самостійно звертатися до державних органів із запитами для отримання необхідної інформації.

Така ж сама правова позиція викладена в постановах ВСУ у справах № 6-45цс14 та № 6-62цс14

Крім того, суд зобовязаний враховувати не тільки норми національного законодавства, а й прецедентну практику Європейського Суду з прав людинизокрема, щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий, упродовж розумного строку, судовий розгляд, завершальною стадією якого є виконання судового рішення.

Так, у своїх рішеннях від 29.06.2004 року по справі «Войтенко проти України», від 20.07.2004 року в справі «Шмалько проти України», від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України», від 09.11.2004 року у справі «Бакай та інші проти України», від 11.01.2005 року у справі «Дубенко проти України», від 22.02.2005 року у справі «Шаренок проти України», від 05.04.2005 року у справі «Вараниця проти України», від 19.04.2005 року у справах «Піряник проти України», «Долгов проти України», «Щербанов проти України», від 03.05.2005 року у справі «Василенков проти України», від 07.06.2005 року у справі «Фукльов проти України», від 21.06.2005 року у справі «ОСОБА_8 проти України», від 13.09.2005 року у справі «Лютих проти України», від 06.09.2007 року у справах «Шамрай проти України», «Лозинський та інші проти України» Європейський Суд з прав людини відзначив, що право на суд, закріплене в ч. 1 ст. 6 Конвенції, було б лише ілюзією, якщо б держави допускали такий стан речей, коли рішення національних судів залишалися б невиконаними. З посиланням на свою попередню прецедентну практику, сформульовану в його попередніх аналогічних справах, Європейський Суд зазначив, що тлумачення ч. 1 ст. 6 Конвенції винятково як такої, що стосується доступу до суду та процедури розгляду справи у суді, було б несумісним із принципом верховенства права, який держави-учасниці зобовязались дотримувати, ратифікуючи Конвенцію. Зважаючи на це, виконання рішення будь-якого суду повинно розглядатись у світлі вимог ст. 6 Конвенції як складова частина «процесу у справі.

Таким чином Європейський Суд дійшов висновку, що неспроможність держави вжити належних заходів для виконання рішення суду впродовж строку, визначеного національним законодавством, означає позбавлення ч. 1 ст. 6 Конвенції її корисного значення.

З огляду на вказане, судом достовірно встановлено, що державний виконавець в рамках своєї діяльності по виконанню зазначеного рішення суду, не якісно використував надані йому законом процесуальні права задля своєчасного, повного та неупередженого виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувані постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, є формальними, порушують права учасника виконавчого провадження , а тому їх слід.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчого провадження від 25.11.2015р. ВП №49459557, ВП №49459934 та ВП №49459620 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно дост. 388 ЦПК України, судові витрати, повязані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Покладення судових витрат саме на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника, зазначено також у Постанові Пленуму Верховного Суду України 26.12.2003 N 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Згідно із ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу й витрати сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду; витрати, повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, повязані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

В п. 48 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року зазначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано в п. 2 ч. 3 ст.79, ст. ст.84,88,89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї Постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо повязаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат, понесених скаржником на правову допомогу, до скарги заявника був доданий договір про надання правової допомоги із товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський центр правової допомоги» з доданою до нього калькуляцією-рахунком про перелік виконаних робіт (наданих послуг) з надання правової допомоги від 29.12.2015р. №03-29/12-15, а також квитанція до прибуткового касового ордера про сплату послуг з надання правової допомоги у визначеному договором та додатком до нього розмірі в сумі 1102 грн. 40 коп. Зазначена сума не перевищує гранічний розмір правової допомоги, передбачений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Крім того, суду надано копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зі змісту якої вбачається, що основним видом економічної діяльності підприємства ТОВ «Харківський центр правової допомоги» є діяльність у сфері права (код 69.10), наказ по підприємству про визначення особи, відповідальної за представництво інтересів скаржника в ході розгляду справи та копія диплому цієї особи про набуття нею вищої освіти за спеціальністю «Правознавство».

За таких обставин, вимога про компенсацію скаржнику витрат на правову допомогу за рахунок органу державної виконавчої служби є обґрунтованою.

Вимоги заявника про зобовязання державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 відкрити виконавчі провадження за вказаними виконавчими листами не підлягають задоволенню, оскільки до повноважень суду не входить вирішення процесуального питання про відкриття виконавчого провадження. Тому державному виконавцю належить повторно розглянути питання щодо відкриття виконавчих проваджень за заявами ОСОБА_1

На підставі ст.ст.1,4, 5, 6, 11, 19, 82 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 383-389 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанови державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчих проваджень - задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчого провадження від 25.11.2015р. по виконавчому провадженню ВП №49459557.

Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчого провадження від 25.11.2015р. по виконавчому провадженню ВП №49459934.

Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 про відмову у відкритті виконавчого провадження від 25.11.2015р. по виконавчому провадженню ВП №49459620.

Стягнути з Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у звязку із поданням даної скарги в розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) грн. 40 коп.

В задоволенні іншої частини скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 5 денний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя Л.Г. Проценко