Ухвала суду № 55532109, 02.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 876/7692/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року по справі № 807/671/15 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джентерм Україна" про стягнення коштів, -

В C Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до ТОВ "Джентерм Україна" про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік відповідач не виконав вимогу Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, яке покликаючись на те, що вказана постанова прийнята з порушенням норм матеріального процесуального права, просить постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року скасувати, та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що відповідач перекладає відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на органи державної влади та, зокрема, і відділення Фонду, оскільки стверджує, що неодноразово звертався з пропозицією про направлення до роботодавця інвалідів для подальшого працевлаштування.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що відповідач подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік. Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 2489 осіб. Отже, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875 становить 100 осіб. Відповідно до рядка звіту 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 60 осіб. Таким чином, відповідачем не працевлаштовано, відповідно до нормативу, інвалідів в кількості 40 осіб.

На виконання вимог законодавства, відповідачем, який 23 грудня 2014 року змінив назву з ТОВ «ВЕТ Аутомотив Україне» та ТОВ «Джентерм Україна», подавалися за кожен місяць 2014 року до Виноградівського районного центру зайнятості Закарпатської області звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, що підтверджується поданими в матеріали справи звітами форми 3-ПН та листом Виноградівського районного центру зайнятості Закарпатської області від 23 червня 2015 року. Також відповідачем самостійно вживались додаткові заходи щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і нездатні конкурувати на ринку праці, а саме подавались відповідні листи до управління праці та соціального захисту населення, а також Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження», здійснювалось розміщення інформації про можливість працевлаштування інвалідів у засобах масової інформації ТОВ КМЦ «Барви», ТОВ «РА-Закарпаття», ДП «М-Студіо», КП «Новини Виноградівщини», ТОВ «Виноградів-ТВ», КП «РГ Берегово», виготовлення відповідних інформаційних буклетів ПП ОСОБА_2, що підтверджується наданими відповідачем письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на відповідача не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1836 «Про реалізацію статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що можливість реалізації інвалідами гарантованого державою права на працевлаштування нерозривно пов'язане із урахуванням їх особливих потреб щодо реалізації своїх творчих і виробничих здібностей і створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.

Відповідно до ч. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, для притягнення підприємства до відповідальності за невиконання приписів ст. 19 Закону слід встановити, окрім іншого, наявність фактів спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Відповідно до звіту ТОВ «Ждентерм Україна» про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2014 році становила 2489 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства, встановлена інвалідність - 60 осіб, а також кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 100 осіб.

Як слідує з матеріалів справи, ТОВ «Ждентерм Україна» інформував центр зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів, що відповідачем не заперечується. Крім того відповідачем самостійно вживались додаткові заходи щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і нездатні конкурувати на ринку праці, а саме подавались відповідні листи до управління праці та соціального захисту населення, а також Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження», здійснювалось розміщення інформації про можливість працевлаштування інвалідів у засобах масової інформації ТОВ МКЦ «Барви», ТОВ «РА-Закарпаття», ДП «М-Студіо», КП «Новини Виноградівщини», ТОВ «Виноградів-ТВ», КП «РГ-Берегово», здійснювалось виготовлення відповідних інформаційних буклетів ПП ОСОБА_2, що підтверджується наданими відповідачем письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на викладене апеляційний суд зазначає, що саме по собі невиконання ТОВ «Ждентерм Україна» у 2014 році нормативу з працевлаштування інвалідів, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», без його на те вини не дає правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 цього ж Закону.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року по справі № 807/671/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Я.С. Попко

Р.П. Сеник