Ухвала суду № 55525245, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2016 року м. Київ К/800/24024/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Бившева Л.І. Маринчак Н.Є.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р.

у справі № 818/61/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки»

до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» (далі - позивач, ТОВ «Агрофірма «Семереньки») звернулось до суду з позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, Охтирська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ № 0001972201 від 31 липня 2014 року.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Охтирська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Семереньки», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Охтирською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агрофірма «Семереньки» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 р. по 31 грудня 2013 р., за результатами якої складено акт 15.07.2014 р. № 232/18-11-22/33486731.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 1.20.1, 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 39.1, п. 39.2 ст. 39, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198. пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку, що підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок по скороченій податковій декларації ПДВ на загальну суму 993318 грн.

Крім того, з акта перевірки вбачається, що позивачем було занижено базу оподаткування по продажу товарів пов'язаній особі за цінами меншими за звичайні.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001972201 від 31.07.2014 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 1241648,00 грн., у тому числі за основним платежем - 993318,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 248330,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 липня 2010 р. між ТОВ «Агрофірма «Семереньки» (продавець) та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» (покупець) було укладено договір поставки №26/К/07-10 на поставку кукурудзи. Додатками до договору поставки №26/К/07-10 від 01 липня 2010 р. ТОВ «Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» домовилися про продаж кукурудзи, належної ТОВ «Агрофірма «Семереньки». У відповідності з умовами договору поставки №26/К/07-10 від 01 липня 2010р. та додатками до нього ТОВ «Агрофірма «Семереньки» була проведена реалізація кукурудзи на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції», про що були складені відповідні первинні документи.

В подальшому 31 березня 2012 р. між ТОВ «Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» було досягнуто угоди шляхом укладення додаткового договору до договору поставки №26/К/07-10 від 01 липня 2010р. про зменшення ціни реалізації, у зв'язку з чим були складені та подані відповідачу відповідні розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

01 липня 2012 р. між ТОВ «Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» було укладено договір поставки №26/2012-Я на поставку ячменя. Згідно додатку №2 від 01 серпня 2012р. ТОВ «Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» домовилися про продаж ячменю, належного ТОВ Агрофірма «Семереньки». У відповідності з умовами договору поставки №26/2012-Я від 01 липня 2012р. та додатку №2 від 01 серпня 2012р. до нього була проведена реалізація ячменю на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції», про що були складені відповідні первинні документи.

01 липня 2012р. між ТОВ «Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» також було укладено договір поставки №26/2012-ПШ на поставку пшениці. Згідно додатків №4 від 01 липня 2013р. та №5 від 01 серпня 2013р. ТОВ «Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» домовилися про ціну та обсяги продажу пшениці. У відповідності з умовами договору поставки №26/2012-ПШ від 01 липня 2012р., додатків №4 від 01 липня 2013р. та №5 від 01 серпня 2013р. до нього була проведена реалізація пшениці на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції», про що були складені відповідні первинні документи.

Пунктом 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України визначено, що ст.39 цього Кодексу, яка встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013 року, а відповідно до п.8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Цей же підпункт визначає ринок товарів (робіт, послуг) як сферу обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Крім того, ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентич ними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до пп.1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, за загальним правилом звичайною ціною товару є ціна договору, котрий був укладений між взаємно незалежними (як юридично, так і фактично) сторонами, за наявності у сторін добровільного наміру досягти згоди з істотних умов договору, за умови можливості реального виконання зобов'язань за договором без докладання сторонами значних додаткових зусиль (в тому числі і витрат).

Підпунктом 1.20.3 -1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг. В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у пп.1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення.

Відповідно до пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

При цьому, для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Разом з цим, необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. У зв'язку з цим будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Зазначені положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кореспондують із приписами Податкового кодексу України, пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 якого визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Так, відповідно до п.39.1. ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом (п.39.2 ст.39 ПК України).

У відповідності до п.39.11 ст.39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Пунктом 39.4. ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, податковим органом для визначення звичайної ціни товару застосовано, передбачений п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України, метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу).

Водночас, як встановлено судами, при проведенні порівняння цін, по яких фактично реалізувалися зернові культури ТОВ Агрофірма «Семереньки» податковим органом не враховувалися такі обставини, як: кількість (обсяг) товарів; обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, як того вимагають положення пп.1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідачем не було надано статистичної інформації про ціни реалізації с/г продукції у певні місяці: по кукурудзі у лютому та березні 2012 р., по ячменю у серпні 2013 р., по пшениці у липні та серпні 2013 р.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни з посиланням на наявність достовірної інформації про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що не може вважатися доведеним той факт, що ціна реалізації сільськогосподарської продукції, визначена в договорах на її реалізацію та за якими вона фактично реалізувалася, не відповідає рівню звичайної ціни.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 вересня 2009 р. ТОВ «Українські аграрні інвестиції» (орендодавець) та ТОВ Агрофірма «Семереньки» (орендар) було укладено договір №26/11 оренди рухомого майна строком до 31 грудня 2011р.

01 січня 2012р. між ТОВ «Українські аграрні інвестиції» та ТОВ Агрофірма «Семереньки» було укладено договір №26/12 оренди рухомого майна, у відповідності з умовами якого було передано ТОВ Агрофірма «Семереньки» у строкове платне користування транспортні засоби та сільськогосподарська техніка, яка використовується останнім в процесі здійснення господарської діяльності по вирощуванню сільськогосподарських культур.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, актами приймання-передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2.Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак