Ухвала суду № 55525114, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ К/800/24017/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014

у справі № 817/81/14

за позовом Приватного підприємства "ПВКФ Терен"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки Приватного підприємства "ПВКФ Терен" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, складено акт від 06.01.2011 № 2/23-100/13987031, у висновках якого зафіксовано, зокрема, порушення вимог: пп. 1.20 ст.1, пп.7.4.1., пп.7.4.3. п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 2689106,00 грн., в т.ч. т 2 кв. 2009 року на суму 486386,00 грн., за 3 кв. 2009 року па суму 517898,00 грн., за 4 кв. 2009 року на суму 323889,00 грн., за 1 кв. 2010 року на суму 229281,00 грн., за 2 кв. 2010 року на суму 566447,00 грн., за 3 кв. 2010 року на суму 565205,00 грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1008412,00 грн.

Зазначених висновків податковий орган дійшов, у зв'язку з тим, що позивач за період, що перевірявся, здійснював діяльність з гуртово-роздрібної торгівлі пивом та безалкогольними напоями. В ході проведення вибіркової перевірки встановлено, що з 01.04.2009 по 30.09.2010 підприємство ПП "ПВКФ Терен" занижувало дохід від реалізації товарів, робіт, послуг шляхом заниження ціни реалізації для покупців, що здійснюють розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій у порівнянні з цінами реалізації для покупців, що здійснюють розрахунки у безготівковій формі.

На підставі висновків акта перевірки, начальником ДПІ у м. Рівне було прийнято Рішення №2 від 27.12.2010 про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість ПП "ПВКФ Терен", яким встановлено, що згідно видаткових накладних для фізичних осіб, що розраховуються готівкою ціна продажу на пиво "Оболонь світле 0,5л" становила 1,54 - 1,63 грн., а для юридичних осіб - 1,85-2,17 грн., ціна продажу на пиво "Оболонь 1 л" становила 3,68 грн., а для фізичних осіб та 5,29 грн. для юридичних, ціна продажу на воду "Острозька мінеральна 1.5л" для фізичних осіб становила 1,53 грн., для юридичних - 2,42 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 20.01.2011 були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000152342, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 2689106,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 672277,00 грн., №0000162342, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1008412,00 та застосовано штрафні санкції в сумі 252103,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно положень пункту 4.1. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

У відповідності із пп. 1.20.8 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладено на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на обґрунтування звичайних цін, відповідачем був направлений позивачу запит від 10.12.2010 №53594/23-121, який не оформлений у відповідності до податкового законодавства, а тому позивачем надано відповідь та звернуто увагу на недоліки запиту, яка зареєстрована у ДПІ 17.12.2010.

22.12.2010 податковим органом направлений належним чином оформлений запит №55019/23-121 щодо обґрунтування рівня звичайних цін в якому визначений термін надання такого обґрунтування до 28.12.2010.

Разом з тим, до спливу часу, визначеному у запиті від 22.12.2010, податковим органом 27.12.2010 самостійно прийнято рішення №2 про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що прийняття такого рішення є передчасним, так як зазначеним рішенням фактично позбавлено позивача надати розрахунок та обґрунтування рівня звичайної ціни. При прийнятті рішення №2 відповідачем не були досліджені та залишились поза увагою такі фактори, як надбавки чи знижки до ціни, зокрема, знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів.

Так, судами встановлено, що наказами по підприємству для внутрішнього використання від 30.12.2008 №23 та від 27.12.2009 №20 "Про комерційну політику підприємства" на 2009 та 2010 роки, відповідно, встановлені цінові умови для покупців, що здійснюють розрахунки у безготівковій формі.

Крім того, як вбачається зі змісту довідки про ціноутворення по підприємству за період 2008-2010, при формуванні цін для клієнтів мережі споживчих товариств враховано додаткові витрати по відношенні до цін діючих у магазині ПП ПВКФ "ТЕРЕН", які пов'язані: з доставкою товарів у торгові точки вище вказаних організацій та поверненням зворотної тари (витрати на паливно-мастильні матеріали, амортизаційні витрати транспорту, витрати на оплату праці водіїв, торгових представників та експедиторів); витрати по товарному кредиту (відтермінуванням по оплаті за товар 30 календарних днів і більше); додаткові адміністративні витрати (проведення бухгалтерських звірок, податковий облік, тощо).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що збільшення ціни на товар для підприємств, було здійснено з врахуванням певних обставин, які при проведенні перевірки та винесенні рішення про застосування звичайних цін, не досліджувались відповідачем та взагалі залишились поза його увагою. Проте, такі документи підтверджують правомірність формування позивачем звичайних цін на товари для покупців, що здійснюють розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій, які, на думку відповідача, є заниженими.

В матеріалах справи відсутні первинні документи, на які безпосередньо посилався відповідач в акті перевірки при прийнятті рішення про застосування звичайних цін, а саме: договори №30 від 17.02.2009 з КП "ГРО ОСС"; № 84 від 21.01.2009 з Олександрійським споживчим товариством; №129 від 16.01.2009 зі Шпанівським споживчим товариством; з ТОВ "Край" №57 від 01.07.2008.

Разом з тим, позивачем надані ксерокопії фіскальних чеків (2010 р.), видаткові накладні за 2008, 2009 роки, що доводять обставини щодо продажу товарів, ціни які, на думку відповідача, є заниженими.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем ціни продажу товарів для фізичних осіб, що здійснювали розрахунки в готівковій формі.

Крім того, слід зазначити, що виходячи з вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірки, рішення про застосування звичайних цін та рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін не є тотожними як за формою, так і за змістом, оскільки рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань складається із зазначенням дати та номера наказу, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування звичайної ціни, передбачених законом з питань оподаткування тощо.

Натомість, рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін приймається за формою, встановленою додатком 9 до наказу ДПАУ №756.

В даному випадку, як було вірно встановлено судами, відповідачем приймались не рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок, затверджених Наказом ДПАУ №756 (в редакції від 09.08.2010 - чинній на час виникнення спірних правовідносин), а податкові повідомлення-рішення у відповідності до ст. 58 Податкового кодексу України.

Проте, надаючи правову оцінку зазначеним податковим повідомленням-рішенням, судами встановлено, що в порушення п.58.1 ст.58 ПК України позивач не отримував розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій. Не було надано податковим органом такий розрахунок і на вимогу суду.

За наведених обставин, вірним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 20.01.2011 №0000152342 та №0000162342.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області - відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль