Ухвала суду № 55524942, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

26.01.2016 № К/800/46834/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі№808/199/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія»доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпроекологія» задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя від 29.12.2012 №0003952302 та №0003942302.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 у даній справі скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2015 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 19.11.2012 по 07.12.2012 проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, за результатами якої складений акт від 21.12.2012 №3343/22/34830011 про порушення позивачем, зокрема: пп. 138.8.1 п. 138.8, п. 138.2 ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, на суму 231053,00 грн.; пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду у загальній сумі 466962,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.12.2012:

- №0003942302, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 249428,00 грн., з яких за основним платежем 231053,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 375,00 грн.;

- №00003952302, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 572536,75 грн., з яких за основним платежем - 466962,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 105574,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут» є реальними та підтверджуються відповідною первинною документацією.

Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Санта Н» по придбанню товару (котел-автоклав для установки БКР-003-01(03) в сборі, котел-автоклав для установки БКР-003-01(03) розібраний) без укладення договору. Отримання товару було здійснено за виданими продавцем видатковими накладними, виписані податкові накладні. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. Передача в експлуатацію товарно-матеріальних цінностей підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Крім того, позивач мав відносини з ТОВ «БК «Паллада» по придбанню різноманітного товару, електроапаратури, ємкостей, комплектуючих до обладнання та іншого без оформлення договору. Отримання товару здійснювалося за виданими продавцем видатковими накладними. Продавцем виписувалися податкові накладні. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, факт оплати поставки товарів підтверджено копіями платіжних доручень. Позивачем оформлялися акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

У ТОВ «Рангоут» позивач у перевіряємому періоді придбавав вапно негашене, каталізатори, кубоконтейнера поліетиленові також без укладення договорів. Отримання вказаного товару здійснювалося за виданими продавцем видатковими накладними, також продавцем були виписані податкові накладні. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Факт передачі в експлуатацію товарно-матеріальних цінностей позивач підтверджує актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

При цьому, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, звернув увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірних контрагентів, обумовлених вищенаведеними договорами, та які підлягали складенню під час їх виконання.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та складу витрат, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

З обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту та складу витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі, якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту та складу витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Отже, як правильно відзначив суд апеляційної інстанції, сама по собі наявність первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування складу витрат та податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Відтак, суд апеляційної інстанції, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут» товарів та враховуючи доводи податкового органу про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «БК «Паллада» та ТОВ «Рангоут», правомірно здійснив ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат, по-перше, через відсутність у первинних документах даних, що давали б можливість ідентифікувати особу, яка підписувала від імені продавця вказані документи, що, в свою чергу, вказує їх на невідповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». По-друге, не підтвердження факту транспортування придбаного товару.

Окрім того, колегія суддів вважає обґрунтованою оцінку судом попередньої інстанції вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2014, яка цілком узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 72 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 залишити без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош