Ухвала суду № 55524421, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

26.01.2016 № К/800/43127/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПриватного підприємства «ІНДА» на постанову та ухвалуЧеркаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015у справі №823/1388/15 за позовомПриватного підприємства «ІНДА»доДержавної» податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015, відмовлено в задоволенні позову Приватного підприємства «ІНДА» про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 11.07.2014 №0002082301.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та доповнень до неї, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.03.2006 між позивачем (орендар) та Черкаською міською радою (орендодавець) укладений договір оренди землі, який зареєстрований 07.04.2006 за №040677500191 у Черкаській регіональній філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України».

Згідно з приписами п.п. 2.1., 4.1. названого договору орендарю передається в оренду земельна ділянка, площею 19000 кв.м на вул. С.Волкова, 1/3, за яку підлягає сплаті річна орендна плата на період нормативного терміну будівництва - 1% від нормативної грошової оцінки і складає 5991,00 грн., а після завершення будівництва - 3% нормативної грошової оцінки складає 89849,00 грн.

Згідно з даними управління Держземагентства у Черкаському районі Черкаської області, викладеними у листі від 08.03.2013, нормативно грошова оцінка 1 кв.м вищевказаної земельної ділянки у 2011-2013 роках для земель, що зайняті поточним будівництвом становила 87,74 грн., а землі комерційного використання - 438,70 грн.

За вимогами п.1.12 Порядку встановлення розмірів річної орендної плати за землю в місті Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2010 №5-657 (регуляторний акт), у разі надання земельної ділянки для розміщення нових (або реконструкції існуючих) об'єктів нерухомого майна, земельна ділянка на нормативний термін будівництва, але не більше ніж на 3 роки, відноситься до категорії земель, зайнятих поточним будівництвом. Після закінчення будівництва або максимального трирічного терміну віднесення земельної ділянки до певного виду функціонального використання здійснюється на загальних підставах.

Згідно з даними податкової звітності позивача у період квітень 2011 року - грудень 2013 року, після набрання чинності Податкового кодексу України, позивач сплачував орендну плату за укладеним договором оренди землі в розмірі 16903,35 грн. за квітень-грудень 2011 року, 50011,80 грн. щорічно за 2012-2013 роки, тобто в розмірі меншому, ніж це встановлено пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

Податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності та повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.04.2011 до 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 27.05.2014 №167/23-01-22-06/33828504, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог п.286.2. ст.286, п.п.288.1., 288.5. ст.288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з орендної плати за землю за період з 01.04.2011 до 31.12.2013 на загальну суму 570735,30 грн., у т.ч. за квітень-грудень 2011 року - 170640,90 грн., 2012 рік - 200047,20 грн., 2013 рік - 200047,20 грн., оскільки нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на початок 2011-2013 років становила 8335300,00 грн. (19000 кв.м х 438,70 грн.), орендна плата за неї у 2011-2013 роках становить 250059,00 грн. щорічно.

На підставі акту перевірки прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 11.07.2014 №0002082301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб» на загальну суму 702750,38 грн. (570735,30 грн. - основний платіж та 132021,08 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу діяв на підставі, у порядку та у спосіб, що визначені законом, оскільки виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж передбачений положеннями Податкового кодексу України та залежати від умов договору.

При цьому, суди попередніх інстанції, встановивши, що надана позивачу ділянка відноситься до категорії землі, зайнятої поточним будівництвом, не більше ніж на 3 роки, а після закінчення будівництва або максимального трирічного терміну віднесення земельної ділянки до певного виду функціонального використання здійснюється на загальних підставах, у зв'язку з чим дійшли висновку, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на початок 2011-2013 років становила 8335300,00 грн.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Пункт 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлює мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми, також, чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Чинні норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений, підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Даний висновок також узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на вимоги підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9, підпунктів 14.1.147, 14.1.73, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, пункту 269.1 статті 269, статті 288 Податкового кодексу України та положення Закону України «Про оренду землі», прийшли до правильного висновку, що незалежно від закріплених договором умов, та незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби розмір орендної плати в будь-якому разі не був меншим, ніж передбачений положеннями Податкового кодексу України.

Окрім того, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано взяли до уваги вимоги п.1.12 Порядку встановлення розмірів річної орендної плати за землю в місті Черкаси, згідно з якими надана позивачу ділянка відноситься до категорії землі, зайнятої поточним будівництвом, не більше ніж на 3 роки, а після закінчення будівництва або максимального трирічного терміну віднесення земельної ділянки до певного виду функціонального використання здійснюється на загальних підставах, у зв'язку з чим дійшли правильного висновку, що податковим органом правомірно збільшено грошового зобов'язання з орендної плати за землю з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що станом на початок 2011-2013 років становила 8335300,00 грн.

Поруч з цим, судами вірно оцінено, з дотриманням та врахуванням вимог ст.ст. 70, 72 КАС України, наявним в матеріалах справи рішенням господарських судів у справі 925/1207/14.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови в позові.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «ІНДА» залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош