Ухвала суду № 55513814, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2016 року м. Київ К/800/29511/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швець В.В.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Ягодинської митниці Міндоходів про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Ягодинської митниці Міндоходів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Ягодинської митниці Міндоходів, яким з врахуванням уточнення позовних вимог просила: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 01.10.2013 року № 208-о «Про звільнення ОСОБА_4»; поновити її на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці Міндоходів з 02.10.2013 року; стягнути з Ягодинської митниці Міндоходів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6915,30 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року залишено без змін постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року.

Ягодинська митниця Міндоходів не погодилась з постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року і звернулась до суду з касаційною скаргою, в який просить їх скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

З 18.09.1990 року ОСОБА_4 проходила службу в митних органах України, останньою посадою перед звільненням була посада головного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці Міндоходів.

Наказом Державної митної служби України від 27.09.2010 року № 1807-к ОСОБА_4 за вчинення дисциплінарного правопорушення звільнено з митних органів з посади головного інспектора сектору митного оформлення № 2 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці.

Наказом Ягодинської митниці від 29.09.2010 року №614-к оголошено зазначений вище наказ Державної митної служби України.

Однак наказ Державної митної служби України від 27.09.2010 року № 1807-к був скасований, а ОСОБА_4 була поновлена на посаді, яку займала до звільнення, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року, яка була залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.06.2012 року.

На виконання зазначених судових рішень наказом Державної митної служби України від 10.06.2013 року №989-к «По особовому складу митних органів» було скасовано пункт 1 наказу Державної митної служби України від 27.09.2010 року № 1807-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення з митних органів ОСОБА_4, головного інспектора сектору митного оформлення № 2 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці, та поновлено ОСОБА_4 на посаді головного інспектора сектору митного оформлення № 2 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці з 29.09.2010 року.

Зазначений наказ Державної митної служби України був оголошений згідно з наказом Ягодинської митниці від 12.06.2013 року № 365-к.

Однак 14.06.2013 року ОСОБА_4 була попереджена про майбутнє вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю (КЗпП) України у зв'язку із змінами в організації праці, реорганізацією та скороченням штатної чисельності Ягодинської митниці.

Наказом Ягодинської митниці Міндоходів від 01.10.2013 року №208-о ОСОБА_4, головного інспектора сектору митного оформлення № 2 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці, звільнено із займаної посади з 02.10.2013 року в зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття наказу Ягодинської митниці Міндоходів від 01.10.2013 року № 208-о «Про звільнення ОСОБА_4».

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність звільнення позивача із займаної посади в зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників, виходячи з порушенням процедури звільнення позивача із займаної посади.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 КЗпП слід зазначити, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів того, що позивачу пропонувалися вакантні посади зокрема, письмових доказів про відмову позивача під особистий підпис від запропонованих посад.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірний наказ відповідача від 01.10.2013 року № 208-о «Про звільнення ОСОБА_4» прийнятий з порушенням процедури та вимог частини 2 статті 40 та частин 1- 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки лише у разі відмови від запропонованих посад позивач міг бути звільнений із займаної посади без працевлаштування.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року - без змін, оскільки суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень..

Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Ягодинської митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець