Ухвала суду № 55513690, 20.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року м. Київ К/800/16729/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Рибченка А.О., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 по справі №2а-4955/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» 28.03.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.03.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» з питань правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2009 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 767837,00грн., в тому числі за березень 2010 року на суму 263260,00грн., за квітень 2010 року на суму 317433,00грн., за травень 2010 року на суму 119429,00грн., за серпень 2011 року на суму 28236,00грн., за вересень 2011 року на суму 1846,00грн., за грудень 2011 року на суму 37633,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області складено акт від 21.05.2012 №1159/231-32253036 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2012 №0001052301/1580, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 959796,25грн., у тому числі за основним платежем - 767837,00грн., штрафні (фінансові) санкції - 191959,25грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що первинні документи позивача не підтверджують реальності спірних операцій, а контрагенти позивача не мали засобів для ведення господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Флореаль АРТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.Р.Е.Ш.», Приватним підприємством «Фріланс» маркетингових та рекламних послуг, поліграфічних послуг, дійшов висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на невідповідність первинних документів вимогам законодавства, неможливість встановити обсяг виконаних для позивача послуг, їх зміст, місце та час їх виконання; недоведеність фактичного виконання послуг, отримання поліграфічних матеріалів та їх оприбуткування; недоведеність економічної доцільності операцій.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 по справі №2а-4955/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ А.О. Рибченко

___ А.М. Лосєв