Рішення № 5550970, 10.09.2009, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.09.2009 Справа № 12/77

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Караван ЛТД”, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 400000 грн. за договором позики.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1, фізична особа підприємець та ОСОБА_2, (представник за довіреністю від 10.07.2009 року )

Від відповідача Калинюк С.С., (представник за довіреністю № 02/09 від 02.09.2009 року )

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „Караван ЛТД”, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 400000 грн. за договором позики.

Представникам сторін розяснено права і обовязки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Позивач та його представник підтримують позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

Відповідач заперечив позовні вимоги посилаючись на порушення кримінальної справи та зіславшись на незасвідчену копію (відповідно до ст. 36 ГПК України) постанови від 09.09.2009 року про порушення кримінальної справи дізнавачем відділу дізнання Ужгородського МУ ГУМВС України в Закарпатській області просить зупинити (клопотання вх. № 6918 від 10.09.2009 року) провадження по справі № 12/77 до закінчення кримінального розслідування.

Позивач та його представник заперечили вищевказане клопотання відповідача посилаючись на те, що у постанові про порушення кримінальної справи від 09.09.2009 року не вказано хто саме скористався печаткою ТзОВ „Караван ЛТД” та уклав договір позики від 01.10.2007 року, заволодівши коштами та того, що прізвища позивача у постанові немає, кримінальна справа

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/77 від 10.09.2009 року

порушена по факту, а не проти особи (письмове заперечення вх. № 6917 від 10.09.2009 року).

Водночас, у виконання ухвали суду від 06.08.2009 року в обгрунтування заперечення та належності підпису і печатки відповідача, позивач надав суду оригінал договору позики від 01.10.2007 року, розписки від 01.10.2007 року про отримання коштів в розмірі 400000 грн. відповідачем, які оглянуті представником відповідача і в його присутності в судовому засіданні засвідчено їх копії на відповідність оригіналу.

Крім цього, позивач подав суду оригінал акту здачі прийняття робіт (транспортні послуги) від 22.10.2008 року в підтвердження належності підпису відповідачу та його печатки на укладених між сторонами договорі і розписці.

До того ж, позивач зіславшись на претензію (а/с 14) заявив у судовому засіданні, що неодноразово усно намагався врегулювати спір, проте відповідач постійно уникав від його добровільного врегулювання та здійснює заходи повязані з недопущенням розгляду справи по суті порушеної господарським судом раніше порушеної кримінальної справи за постановою Ужгородського МУ ГУМВС України в Закарпатській області від 09.09.2009 року, а тому з огляду на поведінку відповідача по обмеженні в доступі до судочинства просить залишити в силі заходи до забезпечення позову, мотивуючи також тим, що відповідачем здійснюються заходи по вивозу активів за межі області і держави з метою уникнення від юрисдикції судових органів по виконанню судового рішення механізмами правового примусу.

З огляду викладеного та приписів ст. 79 ГПК України судом відхиляється клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Через задоволення клопотання відповідача, спонукання судом сторін до добровільного врегулювання спору розгляд справи відкладався (ст. 77 ГПК України).

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 400000 грн., що виникла через неповернення позичальником (відповідачем) цієї суми позикодавцю (позивачу) за зобовязаннями по договору позики від 01.10.2007 року.

Обґрунтовуючи власні вимоги позивач посилається на п.п. 1.1, 2.1, 3.3, 5.1, 6.2 укладеного договору, якими передбачено обовязок позичальника здійснити повернення коштів позикодавцю до 01.04.2009 року після користування ними на протязі 18 календарних місяців.

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/77 від 10.09.2009 року

Згідно до ст. 20 ЦК України та ст. 20 ГК України кожен субєкт господарювання має право на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, позивач звернувся до суду за захистом власних прав, що повязує з юридичною зацікавленістю до предмета спору.

Для досягнення своєї мети щодо предмета спору (повернення позичених коштів відповідачу) позивач надає суду в якості правопідтверджуючого документу:

-договір позики від 01.10.2007 року засвідчений сторонами;

-розписку від 01.10.2007 року засвідчену відповідачем.

Заявлені вимоги позивача, відповідач не виконав, чим порушив ст.ст. 11, 509, 526, 530 ЦК України.

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання

останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобовязальні відносини між сторонами, є позика грошей (ст. 11 ЦК України).

Отже, обовязок відповідача повернути позичені кошти є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Аналіз спірної ситуації кола доказів скеровує суд розмежовувати лінію дослідження ліміту відповідальності за зобовязаннями сторін у конкретній справі при конкретних обставинах та зобовязує його констатувати про наявність правових підстав для стягнення з відповідача примусово неповернених коштів позики, оскільки підставою виникнення цивільно правової відповідальності є наявність шкоди, наявність вини заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними.

Позаяк, відповідачем в підтвердження своїх заперечень не надано доказ в

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/77 від 10.09.2009 року

підтвердження повернення позики, яким є угода або розписка, як це визначено в п. 5.1 договору між сторонами від 01.04.2009 року.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Позаяк, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій

особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/77 від 10.09.2009 року

проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори,

зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обовязки сторін у конкретній справі. Сторони мають добросовісно, відповідно до вимог ст. 22 ГПК України, користуватися належними їм процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обґрунтування своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання сторонами доказів на стадії розгляду справи цим судом (заперечення вх. № 6917 від 10.07.2009 року).

В судовому засіданні позивач та його представник акцентували увагу суду на вжитті дієвих заходів до забезпечення позову мотивуючи поведінкою відповідача направленої на уникнення від виконання грошового зобовязання щодо повернення позичених коштів, просять вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначені в позовній заяві транспортні засоби. На їх переконання відсутність коштів на рахунках відповідача, значну зношеність транспорту, відсутність відомостей про технічний стан решти переліку транспортних засобів, ніж вказаних в акті перевірки наявності стану та вартості майна від 26.08.2009 року на загальну суму 287000 грн. (надану суду відповідачем), а також припущення того, що майно (в т.ч. грошові суми, цінні папери тощо) яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Беручи до уваги вищенаведене (у сукупності) наявні обставини, що склались в результаті слухання справи і дослідження матеріалів справи у судовому засіданні, суд вважає за доцільним (за наявності правових підстав забезпечених положенням ст.ст. 66, 67 ГПК України, з огляду на Розяснення ВАСУ від 23.08.1994 року № 02 5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, вичерпаності переліку осіб, які

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/77 від 10.09.2009 року

вправі порушувати питання про забезпечення позову вказаних в ст. 66 ГПК України) відмовити в арешті транспортних засобів вказаних в переліку позовної заяви з огляду недопущення негативного впливу цього заходу на господарську діяльність відповідача, чим залишити в силі вжитті ухвалою суду від 06.08.2009 року, заходи до забезпечення позову, які виконані органом ДВС 18.08.2009 року.

Позаяк, враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжитті заходи до виконання рішення (п. 10 Розяснення ВАСУ від 23.08.1994 року № 02 5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, ст.ст. 66, 67 ГПК України).

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. ст. 2, 23 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 66, 67, 75, 77, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Караван ЛТД” (м. Ужгород, вул. Гагаріна, 295; код 22105159) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) суму 400 000 (чотириста тисяч грн.) основного боргу та 4 000 (чотири тисячі грн.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.Заходи вжиті ухвалою суду від 06.08.2009 року до забезпечення позову залишити в силі до повного виконання рішення суду.

4.Рішення надіслати сторонам та міськвідділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.