Рішення № 55504478, 02.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/4076/14-ц 02.02.2016 02.02.2016 02.02.2016

Провадження №22-ц/784/287/16

Провадження № 22-ц/784/287/16 Суддя по 1 інстанції - Літвіненко Т.Я.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

2 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_2

та

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, про виконання грошового зобов'язання та відшкодування збитків, завданих його невиконанням,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про виконання грошового зобов'язання.

В обгрунтування позову вказував, що 10 березня 2009 року між ним та ОСОБА_6 (чоловіком відповідачки) укладено договір позики у простій письмовій формі, за яким він передав останньому 170 000 грн. на строк до 10 травня 2009 року. Однак у визначений договором строк повернуто лише 20 000 грн.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 червня 2009 року, яке набрало законної сили 29 червня 2009 року, з ОСОБА_6 на його користь стягнуто 150 000 грн. залишку боргу за договором позики.

12 серпня 2009 року дружина боржника - ОСОБА_4 видала йому розписку, якою визнала борг та зобов'язалася його погасити з 15 % надбавкою протягом року.

Крім того, на виконання того ж боргового зобов'язання 7 грудня 2009 року відповідачка видала йому розписку про повернення 160 000 грн. до 12 вересня 2010 року, в зв'язку з чим просила зняти арешт з належної їм із чоловіком квартири, накладений судом в порядку забезпечення позову для продажу квартири з метою погашення боргу.

У подальшому подружжя ОСОБА_6 розірвали шлюб, квартиру відповідачка продала, а кошти йому не повернула, про що він дізнався у грудні 2013 року після повернення йому виконавчого документа державною виконавчою службою.

Посилаючись на те, що інших правочинів або боргових зобов'язань, окрім тих, що витікають із договору позики, укладеного з ОСОБА_6 10 березня 2009 року, у нього з відповідачкою не існує, позивач просив стягнути з відповідачки як солідарного боржника 162 500 грн.

Збільшуючи та уточнюючи позовні вимоги у листопаді 2014 року, позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_4 як солідарного боржника 277 502 грн., із яких: заборгованість за договором позики - 150 000 грн.; збитки, завдані неналежним виконанням договору позики - 127 502 грн.

В судовому засіданні 9 грудня 2015 року позивач змінив підстави позову й просив стягнути з відповідачки вищезазначену грошову суму з інших підстав - з підстав заміни боржника у зобов'язанні (переведення боргу).

Заперечуючи проти позову, представник відповідачки посилалась як на безпідставність позову, так і на пропуск позовної давності.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачки на користь позивача 150 000 грн. боргу та 1 500 грн. судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність рішення в частині відмови у задоволенні позовних про відшкодування збитків, просив в цій частині рішення суду скасувати та ухвалити рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Представник відповідачки в апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідачки підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що після винесення судового рішення про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_6 на користь позивача, його грошове зобов'язання взяла на себе ОСОБА_4., яка зобов'язалася його виконати після продажу квартири, проте не виконала.

Колегія погоджується з таким висновком суду. Однак, стягуючи суму боргового зобов'язання, суд першої інстанції не перевірив та безпідставно не врахував часткове добровільне погашення боргу, яке було здійснене після винесення судового рішення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 1998 року (а.с. 133 т. 2).

На підставі договору безпроцентної позики від 10 березня 2009 року ОСОБА_2 передав у борг ОСОБА_6 170 000 грн. з терміном повернення до 10 травня 2009 року. Як зазначено у пункті 2.1 договору позики, позика надається ОСОБА_6 для організації бізнесу, у разі невиконання зобов'язання позичальник зобов'язався передати у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (п. 9 договору) (а.с. 48-49 т. 2).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 виконав своє зобов'язання лише частково, сплативши 20 000 грн., 25 травня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до нього про стягнення залишку боргу в сумі 150 000 грн. В цей же день, 25 травня 2009 року ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області задоволено його заяву про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9 т.1) .

26 травня 2009 року ОСОБА_6 склав розписку, якою зобов'язався повернути 150 000 грн. боргу після продажу квартири. Зазначена розписка містить дописку про те, що ОСОБА_4 ознайомлена та погоджується з її змістом (а.с. 114 т. 1).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 червня 2009 року, яке набрало законної сили 29 червня 2009 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 150 000 грн. боргу за договором позики від 10 березня 2009 року (а.с. 8 т.1).

Після набрання рішенням суду законної сили, ОСОБА_4 12 серпня 2009 року видала ОСОБА_2 розписку про те, що вона взяла борг у ОСОБА_8 через ОСОБА_2 у розмірі 20 тис. доларів США на погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 150 000 грн., яка виникла за раніше взятими зобов'язаннями з 12 травня 2009 року. Суму боргу зобов'язалася повернути протягом одного року з 15 % надбавкою. Також зазначено, що після погашення цього боргу раніше прийняті зобов'язання ліквідуються. Розписка також містить підпис та погодження ОСОБА_6 (а.с. 115 т. 1). На звороті оригіналу цієї ж розписки позивачем здійснено запис про те, що 12 вересня 2009 року він на погашення боргу отримав 1 700 дол. США, а 27 жовтня 2009 року отримав 1500 дол. США.

Факт часткового погашення боргу згідно із зазначеними відмітками про погашення підтвердив в суді апеляційної інстанції і представник позивача.

Отже, відбулося часткове добровільне погашення боргового зобов'язання після винесення судового рішення на загальну суму 25 587 грн., виходячи із встановленого Нацбанком України курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. Зокрема, станом на 12 вересня 2009 року: 1 дол. США = 7,994 грн., а станом на 27 жовтня 2009 року 1 дол. США = 7, 998 грн. (1700 дол. х 7, 994 грн. = 13 590 грн.) + (1500 дол. х 7, 999 грн. = 11997 грн.) = 25 587 грн.

7 грудня 2009 року ОСОБА_4 видала позивачу розписку, в якій зобов'язалась погасити заборгованість, що виникла на підставі судового рішення від 25 травня 2009 року у розмірі 160 000 грн. до 12 вересня 2010 року. В зв'язку з чим просила зняти арешт з квартири, накладений на підставі цього ж судового рішення. Зобов'язалася повернути борг до 12 вересня 2010 року (а.с. 113 т.1).

8 грудня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до суду із спільною заявою про зняття арешту з квартири, в якій зазначали, що рішення суду виконано в значній мірі, але для повного його виконання необхідно провести перереєстрацію квартири. 16 грудня 2009 року ОСОБА_2 також подав суду заяву про те, що не заперечує проти зняття арешту з квартири.

Вказана квартира придбана подружжям в період шлюбу за договором купівлі -продажу від 19 вересня 2007 року, укладеного на ім'я ОСОБА_4 (а.с.135 т.2).

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2009 року задоволено заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Скасовані заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 травня 2009 року щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9 т.1) .

Позивач вказував, що ОСОБА_6, а також і ОСОБА_4, видаючи йому вищезазначені розписки, запевнили його в тому, що проведуть з ним повний розрахунок після продажу своєї квартири. Саме тому він не звертав до примусового виконання виконавчий лист № 2-1758/2009, виданий йому Первомайським міськрайонним судом про стягнення 150 000 грн. боргу з ОСОБА_6 Лише у 2013 році він дізнався про те, що вони розірвали шлюб, а ОСОБА_4 продала квартиру, тому вважав, що його було введено в оману з метою уникнення виконання грошового зобов'язання. До цього часу вони складом своєї сім'ї (у тому числі двоє дітей) постійно проживали в зазначеній квартирі.

Такі доводи позивача підтверджуються матеріалами справи, а також і матеріалами архівних справ, розглянутих Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області (справи № 2- 1758/2009; № 2-2216/2009; № 2-1508/2009) витребуваних та досліджених судом апеляційної інстанції, із яких вбачається, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Первомайського міськрайонного суду від 25 травня 2009 року, яке набрало законної сили 5 червня 2009 року, а 28 листопада 2013 року відповідачка змінила прізвище «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4» (а.с. 152-154 т.1, а.с. 133 т. 2).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду від 16 вересня 2009 року, яке набрало законної сили 27 вересня 2009 року, задоволено позов ОСОБА_4 до виконкому Первомайської міської ради та визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із договором про поділ спільного сумісного майна подружжя, посвідченого 25 грудня 2009 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Мовчан С.В., право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_4 (а.с. 45 т. 2).

12 серпня 2011 року ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_10, а 27 березня 2013 року ОСОБА_10 продав цю квартиру ОСОБА_11 (а.с. 156-157 т. 1).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду від 25 вересня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2013 року (цивільна справа № 484/3193/13), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу (а.с. 142-145 т. 2). У справі міститься заява ОСОБА_6 про те, що його боргове зобов'язання взяла на себе його колишня дружина.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 14 жовтня 2013 року, яка набрала законної сили 30 жовтня 2013 року, задоволено заяву ОСОБА_2 (подану ним 23 вересня 2013 року) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-1758/2009, виданого Первомайським міськрайонним судом про стягнення 150 000 грн. боргу з ОСОБА_6 (а.с. 123,125 т. 2).

Постановою державного виконавця відділу ДВС Первомайського міськрайонного управління юстиції від 25 грудня 2013 року виконавчий лист № 2-1758/2009 повернуто стягувачу, в зв'язку з відсутністю майна у боржника (а.с. 227 т. 1).

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивач дізнався про продаж квартири відповідачкою та порушення свого права у 2013 році, є вірним.

Із матеріалів справи також вбачається, що 27 травня 2015 року позивач знову пред'явив виконавчий лист № 2-1758/2009 до виконання, за яким 27 травня 2015 року відкрите виконавче провадження № 47673912 (а.с. 126-129 т.2), в якому позивачем заявлено клопотання про заміну боржника.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 14 серпня 2015 року, яка набрала законної сили 20 серпня 2015 року, відмовлено у задоволенні клопотання державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження - боржника ОСОБА_6 на ОСОБА_4 (а.с. 130 т. 2).

У примусовому порядку стягнень за вказаним виконавчим документом не було.

Добровільно погашено після винесення судового рішення 25 587 грн., тому залишок боргового зобов'язання становить 124 413 грн. ( 150 000 грн. - 25 587 грн. = 124 413 грн.).

Інших доказів сторонами не надано й матеріали справи не містять.

Такими чином, аналіз змісту розписок, виданих позивачу ОСОБА_4 12 серпня 2009 року та 7 грудня 2009 року у сукупності з іншими дослідженими матеріалами справи, дає підстави для висновку про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про взяття нею на себе обов'язку виконати грошове зобов'язання ОСОБА_6 перед ОСОБА_2, що виникло на підставі договору безпроцентної позики від 10 березня 2009 року, суму боргу за яким визначено судовим рішенням від 9 червня 2009 року.

Про їх домовленість про переведення боргового зобов'язання підтвердив і ОСОБА_6 в своїй заяві на ім'я слідчого Первомайського МВ УМВС 12 вересня 2013 року (а.с. 203 т. 1).

Як пояснив позивач, інших боргових зобов'язань, окрім тих, що витікають із договору позики, укладеного з ОСОБА_6 10 березня 2009 року, у нього з відповідачкою не існує.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознакам, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа , - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 520, 521 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу, згідно з якою правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, вчиняється у такій самій формі, що і правочин на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Отже, за загальним правилом про переведення боргу первісний боржник по зобов'язанню за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання). При цьому зміна суб'єктного складу, не змінює зміст самого зобов'язання, яке залишається незмінним (предмет, обсяг, термін виконання).

За правилами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

До того ж, підлягає врахуванню й те, що до загальних засад цивільного законодавства відносяться, зокрема, добросовісність та справедливість (п.6 ч. 1 ст. 6 ЦК України).

З урахуванням вищевикладеного, доводи відповідачки та її представника в апеляційній скарзі про помилковість суду першої інстанції щодо переведення на неї вказаного боргового зобов'язання, є безпідставними. А їх доводи щодо незастосування судом позовної давності необґрунтовані, оскільки матеріалами справи підтверджується, що як первісний боржник, так і ОСОБА_4., до якої перейшло його грошове зобов'язання, пов'язували повернення боргу позивачу саме з такою подією як продаж належної їм квартири, у зв'язку з відсутністю у них іншої реальної можливості повернути борг.

Квартиру ОСОБА_4. продала 12 серпня 2011 року, про що позивач дізнався у липні 2013 року, а 30 вересня 2014 року направив (поштою) позовну заяву до суду (а.с. 17 т. 1).

Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, заявленого відповідачкою, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності позивачем не пропущено та вірно послався на ст. 530 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою про подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням такої події.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки про порушення свого права позивач дізнався у липні 2013 року, що підтверджено матеріалами справи, тому строк позовної давності ним не пропущено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування 127 502 грн. збитків, спричинених невиконанням грошового зобов'язання, заявлених ним з підстав, передбачених ст. ст. 611, 623 ЦК України, та настання яких позивач пов'язував та обґрунтовував саме знеціненням гривні по відношенню до курсу долара США, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення таких вимог позивача. Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд безпідставно не застосував вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою передбачена відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, є помилковими, оскільки позовних вимог з таких підстав позивач не заявляв.

Тоді як, згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З урахуванням викладеного та на підставі п.1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду слід змінити лише в частині про стягнення з відповідачки суми боргового зобов'язання, відрахувавши від суми боргу, визначену у судовому рішенні, виплачену на його погашення суму 25 587 грн.

У зв'язку з цим, відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягає перерозподілу і розмір судового збору, стягнутого з відповідачки.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми боргу та судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 124 413 грн. на виконання боргового зобов'язання ОСОБА_6, що виникло на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 червня 2009 року та набрало законної сили 29 червня 2009 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 244 грн. судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: