Рішення № 55501028, 03.02.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/1557/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 лютого 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.

суддів : Куштана Б.П., Панька В.Ф.

з участю секретаря : Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 28 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя, -

в с т а н о в и л а :

Так, 06.05.2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд із вищенаведеним позовом, який мотивував тим, що 25.09.1987 року було укладено між нею та ОСОБА_1 шлюб, який зареєстровано за актовим записом № 216. Рішенням виконавчого комітету Хустської міськради від 23.12.2009 року № 790 безоплатно приватизовано з передачею у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. За ОСОБА_1 зареєстровано і легковий автомобіль марки "Reno Kangoo", державний номерний знак НОМЕР_1. Зазначене майно придбано за час перебування в шлюбі, а тому, являється спільною сумісною власністю подружжя. Виходячи з наведеного й просила, суд визнати майно спільною сумісною власністю, та здійснити поділ шляхом визнання права власності на зазначене майно в 1/2 частині за кожним.

Рішенням Хустського районного суду від 28 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, визнано за сторонами право власності на зазначене майно в 1/2 частині за кожним. Вирішено питання стягнення судового збору.

Заперечуючи рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири, ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати таке, і ухвалити нове рішення про відмову в позові. При цьому посилається на те, що рішення суду не відповідає вимогам норм матеріального права й ухвалено в порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підтримав, доводи апеляційної скарги, і при цьому, пояснивши, що право власності на квартиру набув у порядку приватизації та позивачці про це було відомо і не заперечувала стосовно такої приватизації.

Представник ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 заперечив, вимоги скарги з тих підстав, що відповідач набув право власності на квартиру під час перебування сторін у шлюбі. А тому, дана квартира належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, але про час розгляду справи повідомлена належним чином і не заперечує про розгляд справи за її відсутності. А звідси, виходячи з вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати скаргу в її відсутності.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення сторін та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до вимог статей 212 - 214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири, суд першої інстанції виходив із того, що дана квартира являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте зазначеним вимогам закону ухвалене в справі рішення суду не відповідає. Та через це підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відхилення зазначеної вимоги позову.

Одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату (частини 1, 2 ст. 47 Основного Закону України).

Та однією з підстав набуття права власності громадянами України відповідно до ст. 345 ЦК України є набуття права власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Положення ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" дають підстави для висновку, що приватизація державного житлового фонду не є обов'язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.

Серед видів приватизації розрізняють приватизацію житлового та земельного фонду як конституційне право кожного громадянина. Відповідно до п. 5 ст. 5 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або із частковою доплатою один раз.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю або продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них. Однак зазначені надлишки громадяни могли придбати за рахунок так званих житлових чеків (статті 3, 4 і 5 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду").

Отже, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків отримали громадяни України, які постійно проживали в цих квартирах (будинках). Іншими словами, приватизація є спеціальною правовою підставою набуття права власності на державне житло, адже суб'єктом такого набуття може бути не будь-який громадянин України, а лише той, який відповідає вимогам приватизаційного законодавства, а відтак приватизація державного житла є індивідуальним актом його переходу у власність конкретного громадянина.

Так абзац 7 п. 1 ст. 6 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними: квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як пояснив відповідач, зазначену квартиру отримав як військовослужбовець, так-як працював у структурі УМВС у Закарпатській області, та вийшовши на пенсію після відпрацювання 20 років, приватизував дану квартиру.

Згідно положень наведених у п. 2 ст. 8 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду", передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" чітко визначив, що у випадку приватизації житла виникає або спільна сумісна, або спільна часткова власність членів сім'ї. Слід звернути увагу, що в даному Законі не йдеться про спільну сумісну власність подружжя. Це підкріплюється і тим, що законодавець визначив порядок здійснення прав щодо розпорядження приватизованим майном, який за безпосередньою вказівкою регулюється цивільним законодавством (ст. 12 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду").

Вище наведене доводиться і Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за № 8362 від 18.01.2010 року з якого вбачається, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить особисто ОСОБА_1, а.с. 12.

Виходячи зі змісту ст. 61 СК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, 23.12.2009 року), дана норма не визнавала об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житло, яке набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду.

І тільки ЗУ "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11.01.2011 р. N 2913-VI, житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ч. 5 ст. 61 СК України.

Та згодом, ЗУ "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" від 17.05.2012 р. N 4766-VI, виключено ч. 5 із ст. 61 СК України, та доповнено ст. 57 СК України пунктом 4, яким визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду".

Визнаючи квартиру АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1, суд першої інстанції не врахував наведених норм права в сукупності з обставинами справи, які свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно підставності даної позовної вимоги.

Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим у частині позовної вимоги про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та її поділ, а це у відповідності до вимог ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування, та ухвалення в зв'язку із цим нового рішення про відхилення такої позовної вимоги.

Згідно вимог ст. 88 ЦПК України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з ОСОБА_2 сума в розмірі 502,20 гривень, судового збору, а.с. 57, 58.

Виходячи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

р і ш и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1, задоволити.

Рішення Хустського районного суду від 28 серпня 2015 року скасувати в частині позовної вимоги про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та її поділ, ухваливши нове рішення суду, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності на частку в такій, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 502,20 гривні, судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Головуючий : ___ Судді : _____

_____