Постанова № 5550088, 07.09.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2009 р. Справа № 13/139-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Зозулі О.І.

за участю представників:

позивача - не прибув

відповідача - ОСОБА_1, довіреність без номера від 10.08.2009 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1945 С/1-14) на рішення господарського суду Сумської області від 23.06.09 по справі № 13/139-09

за позовом малого приватного виробничо-торговельного підприємства "ВМ", м. Суми

до суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 15000,00 грн. та зобов"язання повернути майно

встановила:

Мале приватне виробничо-торговельне підприємство "ВМ" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення з останньої 15000 грн., в тому числі: 5000 грн. збитків, завданих невиконанням відповідачем обов"язку щодо повернення переданих в оренду за договорами № 35 та № 105 від 08.01.2008 р. торговельних місць № 35 та № 105 після закінчення строку дії цих договорів;10000 грн. неустойки в розмірі подвійної орендної плати, нарахованої за невиконання зазначеного обов"язку, а також зобов"язання повернути позивачу ці торговельні місця в стані, в якому їх було одержано в оренду.

Рішенням господарського суду Сумської області від 23 червня 2009 року у справі № 13/139-09 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено.Зобов"язано відповідача повернути позивачу торговельні місця № 35 та № 105 в стані, в якому їх одержано в оренду. З відповідача на користь позивача стягнуто 5000 грн. збитків та 10000 неустойки за несвоєчасне повернення торговельних місць, а також 235 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідач із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи, неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач у судове засідання не зявився, відзив на апеляційну скаргу не надав, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю прибуття його представника в судове засідання через участь в розгляді іншої справи, призначеної на цю саме дату.

Враховуючи, те що розгляд справи вже відкладався ухвалою суду від 12 серпня у зв"язку з неявкою представника позивача, у нього було достатньо часу надати відзив на апеляційну скаргу та докази в обгрунтування своїх заперечень та відповідно до ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, колегія суддів залишає клопотання позивача без задоволення, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.

8 січня 2008 року між ринком «Мале виробничо-торговельне підприємство «ВМ»(позивач) та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладені договори № 35 та № 105, відповідно до яких, позивач передав, а відповідач прийняв у платне користування торгівельні місця № 35 та № 105 на території ринку, розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2Ж, для торгівлі продовольчими товарами Відповідно до п. 7.1.1 зазначених договорів договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягає.

За правовою природою укладені договори № 35 та № 105 від 08.01.2008 року є договорами найму (оренди), про що свідчить, зокрема, те, що предмет спірних договорів визначений в якості платного користування не споживаною річчю - торгівельними місцями. Предмет договору визначений індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торговельного місця, ціллю використання. Крім того, пунктом 3.1.4 договорів сторонами встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, а пунктом 4.1. Договорів встановлений розмір орендної плати за договорами.

Відповідно до пункту 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, торговельне місце може використовуватись на правах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як передбачено частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як уже було зазначено, в пункті 7.1.1 договорів сторонами обумовлено, що договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягає.

Частинами 1 та 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 38, 39), що позивач листами № 46 від 17.03.2008 року та № 62 від 20.05.2008 року повідомив відповідача про те, що договори оренди торговельних місць пролонгуватись не будуть та просив останнього звільнити займані торгівельні місця.

Разом з тим, в листі за № 46 зазначено про необхідність відповідачу звільнити місця, передані йому в оренду, до 01 квітня 2008 року . Цей лист датовано 17 березня 2008 року, тобто до спливу терміну дії договору, який визначений його умовами, тобто до 31.03.2008 р.

Матеріали справи не містять доказів направлення та вручення відповідачеві листів як від 17.03.2008 року, так і від 20.05.2008 р. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші належні і допустимі докази на підтвердження того, що відповідач займає торгівельні місця після закінчення строку дії договору оренди.

Слід зазначити, що твердження позивача про не звільнення відповідачем торговельних місць № 35 та 105 після закінчення строку дії договорів оренди спростовується наданими відповідачем в суді апеляційної інстанції доказами.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційне провадження порушено за скаргою сторони, що не змогла взяти участь у розгляді справи у суді першої інстанції, а тому апеляційний господарський суд задовольнив клопотання відповідача про залучення до справи додаткових доказів.

Так, відповідно до договору про надання послуг від 20 березня 2008 року , який був укладений між відповідачем, замовником та дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства «Сумбуд»Будівельно-монтажним підприємством «Хімбуд-2»(виконавець), виконавець зобов"язався прийняти по завданню замовника надати послуги крана та автотранспорту по переміщенню (навантаженню та перевезенню) двох торговельних кіосків (торговельні місця № 35,105 ) з території ринку в м. Суми, вул. Леваневського, 2 ж. Актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 30 березня 2008 року підтверджується факт виконаних виконавцем робіт, а саме: погрузка та вигрузка торговельних кіосків замовника виконана повністю, якісно та в повному обсязі.

Отже, зазначеним доказом підтверджується, що станом на 31.03.2008 року торговельні місця були звільнені відповідачем.

Крім того, договорами № 35 та № 105 від 08.01.2008 р. не передбачений порядок повернення торговельних місць з користування. Відповідач листом від 10.08.2009 року звертався до позивача з пропозицією направити свого представника 11 серпня 2009 р. о 12:00 год. для здійснення обстеження спірних торговельних місць та складання акту про їх фактичне звільнення.Зазначений лист згідно з авіанакладною було направлено кур"єрською авіапоштою позивачу.Однак відповідач свого представника не направив та на лист не відповів.У зв"язку з неприбуттям представника позивача для обстеження та прийняття торговельних місць відповідачем із залученням приватних підприємців ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було складено акт, в якому зазначено, що 11.08.2009 р. о 12 год. на територію ринку за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2Ж представник МПВТП "ВМ" не прибув, на момент складення акту на торговельному місці № 105 проводиться реконструкція та будівельні роботи, це торговельне місце вільне та непридатне для здійснення торговельної діяльності, на торговельному місці № 35 здійснює торговельну діяльність ПП ОСОБА_6

Також відповідач надав копію договорів № 35 та № 105 від 01.06.2009 р., згідно з якими позивач передав спірні торговельні місця у користування іншому приватному підприємцю -ПП ОСОБА_9.Факт передачі приміщень ПП ОСОБА_7 підтверджується наданими відповідачем копіями актів приймання передачі до зазначених договорів від 01.06.2009 р.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази надаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Однак, зважаючи на наведене позивач не довів і матеріали справи не містять доказів, що торговельні місця №№ 35, 105 по вул. Леваневського, 2ж в м. Суми не були звільнені відповідачем в строк, передбачений умовами спірних договорів, а навпаки відповідачем надані докази які в сукупності дають підстави для висновку про звільнення торговельних місць після закінчення строку дії договорів оренди.

Тому позовні вимоги в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення торговельних місць у розмірі 10000 грн. є необгрунтованими і задоволенню не підлягають, а місцевий господарський суд внаслідок неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, які суд визнав встановленими дійшов неправильного висновку про їх задоволення

Крім того місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення 10000 грн. неустойки порушив норму матеріального права, а саме ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов"язання мало бути виконано, тоді як позивач нарахував пеню за десять місяців від дня коли торговельні місця мали бути повернуті.

Необґрунтованими є також позовні вимоги щодо стягнення збитків, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У відповідності до вимог п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як уже було зазначено в цій постанові, судова колегія дійшла висновку про відсутність доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов договору щодо повернення у визначений умовами договору строк торгівельних місць.

Крім того, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки.

Позивач, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав також доказів на підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача збитків.

Як вбачається із листа позивача № 46 від 17.03.2008р. позивач вимагав звільнити спірні торгівельні місця в зв'язку з плановою реконструкцією ринку та проведенням на ньому відповідних ремонтних робіт. Тобто за наявності вказаних обставин позивач об'єктивно був позбавлений можливості отримувати прибуток від здачі в оренду спірних торгівельних місць.

Позивач не довів, що у разі звільнення відповідачем торгівельних місць вони були б здані в оренду іншим господарюючим суб'єктам або використані іншим чином з метою отримання прибутку.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Згідно зі статтею 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб"єктів господарювання визначається цим Кодексом.

Зважаючи на наведені норми, правила частини першої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо інше не встановлено договором або законом збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями(залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо інше не встановлено договором, неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

Тому безпідставним є нарахування позивачем разом з неустойкою в розмірі 10000 грн. також 5000 грн. збитків, які повністю нею покриваються.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Сумської області від 23 червня 2009 року прийняте при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених в ньому висновків, обставинам справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та з неправильним застосування норм матеріального права, у звязку з чим підлягає скасуванню.

Враховуючи приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 117 грн. державного мита сплаченого за подання апеляційної скарги, а судові витрати, сплачені позивачем стягненню з відповідача не підлягають, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 33, 43, 99, п. 2 статті 103, п. 1,2,3,4, ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 23.06.2009 р. у справі № 13/139-09 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з малого приватного виробничо-торговельного підприємства "ВМ" (40035 м. Суми, вул. Заливна, 15 код 14001718) на користь суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_8 (АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) 117 грн. державного мита сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Доручити господарському суду Сумської області видати наказ.

Головуючий суддя (підпис)

Суддя (підпис)

Суддя (підпис)

Постанову складено в повному обсязі 08.09.2009 р.