Ухвала суду № 55486544, 05.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю позивача та представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Демидівського районного суду від 24 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/6 частину житлового будинку,

в с т а н о в и л а :

15 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/6 частину житлового будинку.

Рішенням Демидівського районного суду від 24 грудня 2015 року позов задоволено. Припинено право власності відповідачки ОСОБА_1 на частку у спільному майні у розмірі 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані на вул. Миру, 75, у смт. Демидівка Рівненської області. Право власності на зазначену 1/6 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами визнано за позивачкою. З депозитного рахунку Демидівського районного суду Рівненської області на користь відповідачки ОСОБА_1 сплачено грошову вартість належної їй частки у спірному нерухомому майні у сумі 10524 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідачка посилалася на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про можливість задоволення позову на підставі ч. 2 ст. 365 ЦК України, оскільки позивачем у даній справі є лише один із співвласників спірного майна та що її брат ОСОБА_3, якому належить 5/12 спірного житлового будинку, не має наміру припиняти її право власності на належну їй частку.

Крім того, задоволення позовних вимог у даній справі і припинення її права власності на частку у спірному майні можливе лише за наявності всіх чотирьох умов, які передбачені ч. 1 ст. 365 ЦК, та призведе до втрати нею і членами її сімї житла, що суперечитиме положенням п. 4 ст. 365 ЦК України.

Покликаючись на ці обставини, відповідачка рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Зі змісту вищевказаної статті випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України умов та з урахуванням того, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Тому доводи апелянта із зазначеного приводу на увагу не заслуговують.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13 та від 2 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

З аналізу ч. 2 ст. 365 ЦК України випливає, що згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання грошової компенсації не вимагається, а позивачу необхідно лише довести обставини, передбачені ч. 1 ст. 365 ЦК України, та внести розмір цієї компенсації на депозитний рахунок суду.

З технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок вбачається, що спірне будинковолодіння № 75 знаходиться на вул. Миру у смт. Демидівці Рівненської області і складається з однокімнатного житлового будинку А-1 житловою площею 24, 7 кв. м, погріба Пг/А, сараю Б, літньої кухні В, погріба Г, колонки Д та огорожі N 1 (а. с. 9-11).

Згідно з рішенням Демидівського районного суду від 21 травня 2014 року, яке набрало законної сили, його співвласниками (будинковолодіння № 75) є позивачка ОСОБА_2, її чоловік, третя особа у справі ОСОБА_3 та рідна сестра ОСОБА_3, відповідачка у справі ОСОБА_1, яким належить відповідно 5/12, 5/12 та 2/12 частин (6-7, 8).

З довідки Демидівської селищної ради № 172 від 27.02.2015 р. слідує, що у житловому будинку № 75 на вул. Миру у смт. Демидівці Рівненської області зареєстровані і проживають позивачка, її чоловік ОСОБА_3 та четверо їхніх дітей, двоє з яких є неповнолітніми (а. с. 12).

Відповідачка ОСОБА_1 у спірному житловому будинку не зареєстрована і не проживає, забезпечена іншим житловим приміщенням № 8 на вул. Миру, 5, у смт. Демидівці Рівненської області.

Проведеною у справі судовою будівельно-технічною експертизою № 7693-7694 від 09.10.2015 р. встановлено, що спірний однокімнатний житловий будинок А-1 № 75 на вул. Миру у смт. Демидівці Рівненської області не відповідає вимогам пп. 3.3.-3.8. ДБН 79-92 «Житлові будинки» та п. 2.22-2.24. ДБН В.2.2.-15-2015 «Житлові будинки. Основні положення», оскільки в ньому відсутні коридор, кухня, тамбур, санвузол; виділ відповідачці належної їй частки в розмірі 1/6 є технічно неможливим; а дійсна ринкова вартість належної відповідачці ОСОБА_1 частки становить 10524 грн. (а. с. 76-80, 81-83).

Зазначену суму грошової компенсації вартості частки відповідачки у спірному будинковолодінні до ухвалення судом оскаржуваного рішення позивачкою внесено на депозит місцевого суду (а. с. 124-125).

Помимо наведеного, у справі наявні письмові докази про те, що між сторонами склалися неприязні відносини (а. с. 119-120).

Чоловік позивачки ОСОБА_2 ОСОБА_3, незважаючи на те, що був залучений до участі у справі в якості третьої особи, самостійних вимог щодо предмета спору не предявив, позовних вимог ОСОБА_2 не заперечив, участі у сплаті відповідачці грошової компенсації за належну їй частку у нерухомому майні не прийняв, рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржив.

Тому з урахуванням викладених обставин та вимог закону суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, враховуючи те, що: частка відповідачки у спірному будинковолодінні є незначною і не може бути виділена в натурі; житловий будинок складається з однієї кімнати й є неподільним; через неприязні стосунки сторін спільне володіння нерухомим майном неможливе; відповідачка не має неповнолітніх дітей, у спірному житловому будинку не проживає і забезпечена іншим житлом, а тому припинення її права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сімї; позивачка вартість належної відповідачці ОСОБА_1 частки внесла на депозит суду; ОСОБА_3 як один із співвласників на частку відповідачки ОСОБА_1 не претендує, - законно й обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2

Покликання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що оскільки позивачем у даній справі є лише один із співвласників спірного майна та що її брат ОСОБА_3, якому належить 5/12 спірного житлового будинку, не бажає припиняти її право власності на належну їй частку, у звязку з чим суд першої інстанції не вправі був задовольняти позов ОСОБА_2, не заслуговують на увагу з таких підстав.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з цих положень правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частково власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Тому колегія суддів вважає, що передбачена статтею 365 ЦК України можливість припинення права особи на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації не може бути обмежена волею інших співвласників і, зокрема, залежати від їхнього бажання чи небажання предявити відповідний спільний позов.

У звязку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно зясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої відповідачкою апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи поданої апеляційної скарги обґрунтованості зроблених місцевим судом висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Демидівського районного суду від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: