Рішення № 55484417, 02.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/6149/15-ц Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.Провадження № 22-ц/780/185/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 02.02.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

02 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2015 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № DN81AR03110024 від 28 листопада 2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 191111 грн. до 27 листопада 2014 року. В порушення вимог договору та закону відповідач зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав, заборгованість станом на 23 грудня 2014 року складає 906774,17 грн. Просив стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 906774,17 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року позов задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 906774,17 грн. та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, які зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 28 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DN81AR03110024, за умовами якого банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 28 листопада 2007 року по 27 листопада 2014 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 267191,20 грн. на наступні цілі: 175300 грн. на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію предмету застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № DN81AR03110024 від 29 листопада 2008 року, договором особистого страхування DN81LK03110024 від 28 листопада 2008 року у сумі 1753 грн., а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 14024 грн. та у розмірі 76080,20 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,80 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,50 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору.

Щомісяця, починаючи через місяць в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж в сумі 4101,96 грн.) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Пунктом 7.2 договору погоджено, що для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам. При кредитуванні нових та б/в автомобілів, позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в сумі 175300 грн. на поточний рахунок автосалону ДП «ОСОБА_3 Плюс», комісію банку в сумі 14024 грн., на рахунок в ПриватБанку, 1753 грн. на сплату страхових платежів на поточний рахунок СК ЗАО Страхова компанія «Інгосстрах», а також сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в розмірі, вказаному в п. 7.1 даного договору на рахунок ДП «Інформаційний центр Міністерства юстиції України». Позичальник доручає банку провадити погашення заборгованості по даному кредитному договору в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку, що відповідає платіжній картці, емітованої ПриватБанком. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку предявлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом. Кредит надається в обмін на зобовязання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки.

В матеріалах справи наявний договір особистого страхування від 28 листопада 2008 року та договір страхування наземного транспорту від 29 листопада 2008 року, укладені між ОСОБА_2 та ЗАТ «СК «Інгосстрах».

25 грудня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу ОСОБА_2 повідомлення про збільшення відсоткової ставки.

Також в матеріалах справи наявні меморіальні ордери, згідно яких останнє погашення заборгованості по кредитному договору здійснено відповідачем 26 грудня 2008 року в розмірі 1702,49 грн., в подальшому банком здійснювалося винесення кредиту на прострочку за договором, що є внутрішньою фінансовою операцією банку і не свідчить про будь-які дії позичальника на погашення кредиту.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що загальна та спеціальна позовна давність за вимогами позивача сплинула на момент подання позову, а також на те, що позивач вже звертався до суду із вимогою про дострокове звернення стягнення за кредитним договором, але ухвалою від 27 липня 2011 року позов залишено без розгляду.

На підтвердження даних обставин відповідачем надано копію позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення, в якій позивач, посилаючись на наявність заборгованості станом на 08 квітня 2011 року в розмірі 334430,50 грн., просив стягнути дану заборгованість із відповідача та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет застави транспортний засіб.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, в звязку із неналежним виконанням умов якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 906774,17 грн., а тому вона підлягає стягненню на користь позивача. Заяву про застосування наслідків спливу позовної давності суд залишив без задоволення, посилаючись на те, що термін дії договору визначено до 27 листопада 2014 року, а позов від 18 лютого 2015 року надіслано банком до суду поштовим відправленням та зареєстровано канцелярією суду 29 квітня 2015 року.

Із даними висновками колегія суддів не може погодитися, виходячи із наступного.

Так, станом на 23 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_2 згідно розрахунку позивача складає 906774,17 грн., що складається із заборгованості за кредитом 180011,54 грн., в тому числі прострочене тіло 118011,54 грн., заборгованість за відсотками 110234,93 грн., в тому числі прострочені відсотки 110324,93 грн., заборгованість з комісії 51600,24 грн., в тому числі прострочена комісія 51600,24 грн., заборгованість з пені 564927,46 грн.

Суд першої інстанції встановив наявність заборгованості за кредитним договором, наданий розрахунок відповідачем спростований не був.

Разом із тим не грунтуються на законі висновки суду першої інстанції в частині дотримання позивачем строку позовної давності за зверненням до суду із даними вимогами.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладенні кредитного договору сторони встановили строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобовязань, і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 27 листопада 2014 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як випливає із матеріалів справи, зокрема меморіальних ордерів, позичальник перестав виконувати щомісячне зобовязання з погашення кредиту з 26 грудня 2008 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом № DN81AR03110024 від 28 листопада 2007 року та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк вперше звернувся в травні 2011 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі (а. с. 47).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності повязаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобовязаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобовязання 27 листопада 2014 року вправі був заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності мав починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Разом із тим, предявивши позов до суду в травні 2011 року, в якому заявив вимогу про дострокове стягнення кредитних коштів, банк фактично змінив строк виконання зобовязання із 27 листопада 2014 року на травень 2011 року (а. с. 47).

Дані обставини позивачем заперечені не були.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, оскільки із новим позовом про стягнення заборгованості за даним кредитним договором банк звернувся лише в квітні 2015 року, колегія суддів приходить висновку, що правом заявити вимоги про дострокове повернення кредиту позивач скористався після спливу позовної давності, встановленої ст. 256 ЦК України.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити його клопотання і відмовити в задоволенні позову із підстав спливу позовної давності.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

ОСОБА_4