Постанова № 55480931, 02.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа № 903/1174/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача 1 - ОСОБА_2

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 об'єднання підприємств ресторанного господарства ОСОБА_3 райспоживспілки на рішення господарського суду Волинської області від 17.12.15 р. у справі № 903/1174/15

за позовом ОСОБА_3 об'єднання підприємств ресторанного господарства ОСОБА_3 райспоживспілки

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-Ягодин"

до Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області

про визнання недійсним договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.12.2015 року по справі № 903/1174/15 (ОСОБА_4С.) в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що фактично в оренду ТОВ "Добробут-Ягодин" під забудову була передана земельна ділянка на якій вже була побудована споруда позивача. При цьому вказана будівля не є тимчасовою спорудою і побудована задовго до укладення спірного договору. Таким чином, на момент укладення спірного договору на земельній ділянці вже знаходився об'єкт який мав дозвільні документи на розміщення. За наведених обставин апелянт вважає, що договір оренди не містить всіх істотних умов, а саме - відсутнє посилання на те, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна належні іншій особі.

В судовому засіданні представник позивача, підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Добробут-Ягодин" взяло в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0555 га у тому числі забудовані землі - 0,0555 га на підставі договору оренди від 28 січня 2008 року. Стверджує, що підтвердженням того, що орендована ТОВ "Добробут-Ягодин" земельна ділянка бралась в оренду вільною від забудови є висновок державної експертизи землевпорядної документації від 26 липня 2007 року №2117, технічна документація та проект. Відтак, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача 1, підтримав заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач 2 - Рівненська сільська рада відзиву на апеляційну скаргу не подала, явку представника в засідання не забезпечила.

Поряд з цим, апелянтом в судове засідання 02.02.2016 року подано клопотання про зупинення провадження у справі № 903/1174/15 до вирішення пов'язаної з нею справи № 903/35/16, яка розглядається господарським судом Волинської області. В обґрунтування клопотання скаржник зазначає, що на даний час господарським судом Волинської області порушено провадження у справі № 903/35/16 (ухвала від 01.02.2016 р.) за позовом ОСОБА_3 ОПРГ ОСОБА_3 райспоживспілки до Рівненської сільської ради про визнання недійсним рішення №10/20 від 06.09.2007 року, яким затверджено проект землеустрою та надано в оренду земельну ділянку ТОВ "Добробут-Ягодин". Скаржник вважає, що від результатів розгляду даної справи залежить правомірність укладення спірного договору оренди землі, що може вплинути на розгляд справи № 903/1174/15.

Судом зазначене клопотання відхилено з наступних підстав.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Виходячи з положень даної статті судом відзначається, що під неможливістю розгляду даної справи розуміється неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом у справі.

Рішення у справі № 903/1174/15 прийнято господарським судом Волинської області 17.12.2015 року. Натомість провадження у справі № 903/35/16 порушено лише 01.02.2016 року.

Тобто, на момент прийняття оскаржуваного рішення, справа № 903/35/16 не була порушена і відповідне клопотання про зупинення провадження суду першої інстанції не заявлялось. Відтак, позитивне рішення у справі № 903/35/16 та встановлені ним факти, можуть бути використані відповідачем як підстава для перегляду рішення у справі № 903/1174/15 за нововиявленими обставинами. З огляду на вказане у суду відсутні підстави для зупинення апеляційного провадження у справі № 903/1174/15.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 17.12.2015 року по справі № 903/1174/15 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Рівненської сільської ради №9/4 від 11.05.2007р. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва торгівельно-сервісного комплексу в північній частині сервісної зони МААП Ягодин(а.с.156).

Рішенням Рівненської сільської ради №10/20 від 06.09.2007р. затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання земельних ділянок ТОВ "Добробут-Ягодин"(в тому числі земельної ділянки загальною площею 0,0555 га)(а.с.83).

Згідно акту про встановлення границь ділянки та передачі на збереження межових знаків ТОВ "Добробут-Ягодин" від 17.09.2007р.(а.с.65) ніяких заперечень при перенесені в натурі відведення земель (ділянка загальною площею 0,0555 га) не виявлено.

28.01.2008р. між Рівненською сільською радою (далі - Орендодавець) та ТОВ "Добробут-Ягодин" укладено договір оренди землі)(а.с.9-12) з додатковою угодою до нього від 31.12.2009р.(а.с.69)(далі - Договір). Даний Договір зареєстровано 08.02.2008р. в ОСОБА_3 реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України.

Згідно п.1 Договору, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку: для будівництва торгівельно-сервісного комплексу в північній частині сервісної зони МААП Ягодин.

Згідно п.2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0555 га.

Згідно п.3 Договору, на земельній ділянці яка передається в оренду немає обєктів нерухомого майна, а також інших обєктів інфраструктури.

Згідно п.7 Договору, жодних особливостей обєкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини немає.

Згідно п.8 Договору, останній укладено на 49 років.

Згідно п.18 Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.

Згідно п.20 Договору, передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього Договору за актом її приймання-передачі.

Згідно п.26 Договору, на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб.

Згідно акту приймання-передачі від 08.02.2008р. земельну ділянку кадастровий номер 0723384900:03:001:0028 загальною площею 0,0555 га передано в оренду ТОВ "Добробут-Ягодин"(а.с.66).

Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності договору оренди земельної ділянки від 28.01.2008р.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції на час укладання спірного Договору), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приписами ст.13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.2, 3 ст.125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що рішення Рівненської сільської ради від №9/4 від 11.05.2007р., яке було підставою укладання Договору оренди земельної ділянки не визнано в судовому порядку недійсним чи скасованим.

Згідно ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1, 2 ст.15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на день підписання спірного договору), істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Згідно ст. 2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Обмеження речових прав на нерухоме - обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину(договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Згідно ч.1 ст.4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (в редакції на час укладення спірного договору) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Згідно ч.2 ст.4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (в редакції на час укладення спірного договору) дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об'єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав.

Згідно ч.3 ст.4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (в редакції на час укладення спірного договору) право власності на будівлю, споруду, їх частину (квартиру, офісне приміщення тощо) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір оренди землі від 28.01.2008р. укладений між ТОВ "Добробут-Ягодин" та Рівненською сільською радою на оренду земельної ділянки площею 0,0555 га, що знаходиться в с.Старовойтове Любомльського району Волинської області (у сервісній зоні МААП Ягодин) кадастровий номер 0723384900:03:001:0028 містить всі істотні умови, передбачені для договорів оренди землі, визначених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" та не суперечать вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Також судом першої інстанції вірно вказано, що акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом обєкта до експлуатації від 26.10.1999р. кафе Фортуна(а.с.16), рішення Рівненської сільської ради №36 від 28.12.1999р.(а.с.17), рішення Рівненської сільської ради №22/7-а від 13.05.2005р.(а.с.15) та твердження про перебування на балансі кафе Фортуна не є належним доказом існування обмежень (обтяження) щодо використання саме спірної земельної ділянки (кадастровий номер 0723384900:03:001:0028) на час укладення спірного Договору, оскільки не підтверджує фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень відповідно до ст.ст.2, 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Разом з цим судом відзначається, що за відсутності проекту будівництва кафе "Фортуна", інших дозвільних документів які б могли свідчити про погодження місця будівництва (поштова адреса тощо), неможливо визначити приналежність акту від 28.12.1999 р. саме до об'єкту, який виявлено на орендованій відповідачем земельній ділянці. Відтак, надані позивачем докази не підтверджують того, що на орендованій відповідачем 1 земельній ділянці знаходиться саме кафе "Фортуна", а не інший об'єкт.

Також з матеріалів справи свідчать про відсутність будь-яких обмежень (обтяження) щодо використання земельної ділянки на час укладення спірного Договору, відсутні відомості щодо реєстрації вказаного майна органом, що здійснює державну реєстрацію, станом на час укладення спірного договору оренди.

Крім того, згідно акту вибору та обстеження земельної ділянки передбаченої для розташування торгівельно-сервісного комплексу ТОВ "Добробут-Ягодин" в північній частині сервісної зони МАПП Ягодин в межах с. с.Старовойтове (а.с.130-131) на спірній земельній ділянці будівлі та споруди відсутні.

Викладене свідчить про те, що позивачем відповідно до ст.ст. 32-34 ГПК України належними та допустимими доказами не доведено викладені в позовній заяві обставини.

Місцевий господарський суд вірно відмітив, що вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у звязку з відсутністю в ньому передбаченої частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотної умови, застосуванню підлягає стаття 15 цього Закону в редакції, яка була чинною на момент укладення договору оренди, а не на момент його державної реєстрації. (Постанова Верховного суду України № 6-55цс14 від 04.06.2014р.)

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір оренди землі від 28.01.2008р. укладений між ТОВ "Добробут-Ягодин" та Рівненською сільською радою на оренду земельної ділянки площею 0,0555 га, що знаходиться в с.Старовойтове Любомльського району Волинської області (у сервісній зоні МААП Ягодин) кадастровий номер 0723384900:03:001:0028 містить всі істотні умови, передбачені для договорів оренди землі, визначених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" та не суперечать вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 17.12.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 об'єднання підприємств ресторанного господарства ОСОБА_3 райспоживспілки №118 від 31.12.2015 р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 17.12.2015 року по справі № 903/1174/15 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.