Постанова № 55480885, 01.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2016 р.Справа №914/2120/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів:Мельник Г.І.

ОСОБА_1

при секретарі Гарматі О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Евер Ест, с.Звенигород, Львівська обл.

на рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2015 року

у справі №914/2120/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Айс-Крім Сервіс, м.Рава-Руська, Львівська обл.

до відповідача: Приватного підприємства Евер Ест, с.Звенигород, Львівська обл.

про: стягнення боргу в розмірі 10 250,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача (апелянта): не зявився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.08.2015р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Айс-Крім Сервіс, м.Рава-Руська, Львівська обл. задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства Евер Ест на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Айс-Крім Сервіс суму основного бору у розмірі 10 250 (десять тисяч двісті пятдесят) грн. 00 коп., витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Приватне підприємство Евер Ест, с.Звенигород, Львівська обл., не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення не дослідив підписаний між сторонами договір, наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, що призвело до прийняття, на думку апелянта, помилкового рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що 25.11.2014р. між сторонами було укладено договір про інформаційне обслуговування та юридичний супровід. На виконання вказаного договору відповідач здійснив показ позивачу обєкта нерухомості, який знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Пластова. Замовник надав згоду на укладення цивільно-правових угод та підписав договір завдатку з власником даного приміщення. У звязку з чим, згідно виставленого відповідачем рахунку, позивач сплатив суму коштів у розмірі 10 250,00 грн., що було обумовлено у договорі про інформаційне обслуговування та юридичний супровід від 25.11.2014р. Таким чином, всі істотні умови договору були виконані в повній мірі. Відтак, апелянт просить суд скасувати рішення господарського суду від 26.10.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу від 15.01.2016р. і у додаткових поясненнях від 29.01.2016р.позивач проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, зокрема, зазначив, що у нього відсутній договір про інформаційне обслуговування та юридичний супровід від 25.11.2014р., на який посилається апелянт у апеляційній скарзі. Жодних належних та допустимих доказів у підтвердження викладеного в апеляційній скарзі відповідач не надав., тому, на думку позивача, такі доводи є необґрунтованими та вказують на намагання апелянта уникнути повернення коштів. Позивач зауважує на тому, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо укладення договору про надання послуг, внаслідок чого відповідачем було виставлено рахунок на оплату послуг, який був оплачений позивачем. Однак, відповідач своїх зобовязань, обумовлених сторонами щодо пошуку обєкту нерухомості, не виконав. Відтак, позивач вважає, що рішення суду є законним і не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає залишенню буз задоволення.

У судовому засіданні 09.12.2015р. представник апелянта підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі. Просив її задовольнити та скасувати рішення господарського суду.

У судових засіданнях 09.12.2015р., 18.01.2016р, 01.02.2016р. представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві від 15.01.2016р. та у додаткових поясненнях від 29.01.2016р., вважає, що рішення господарського суду є законним та обґрунтованим і просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалами суду від 09.12.2015р., 18.01.2016р. сторін та, зокрема, відповідача (апелянта) було зобовязано надати суду завірену копію договору про інформаційне обслуговування та юридичний супровід від 25.11.2014 року та докази виконання вказаного договору. Однак апелянт вимог ухвал суду не виконав, ані договір, ані належні докази його виконання суду не надав.

01.02.2016р. на адресу суду надійшло клопотання апелянта про чергове відкладення розгляду справи у звязку із неможливістю бути присутнім у судовому засіданні.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання апелянта, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З урахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача (апелянта).

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням господарського суду Львівської області, 25.11.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю АЙС-КРІМ СЕРВІС та Приватним підприємством ЕВЕР ЕСТ було досягнуто усної домовленості щодо укладення договору про надання послуг з пошуку обєктів нерухомого майна.

З метою виконання усної домовленості між сторонами, відповідачем було виставлено рахунок №14 від 25.11.2014р. на оплату за посередницькі послуги під час здавання в оренду нерухомості невиробничого призначення на суму 10 250,00грн. (а.с.12)

Позивачем було оплачено вказаний рахунок, що підтверджується платіжним дорученням №522 від 27.11.2014р. з призначенням платежу «оплата за посередницькі послуги під час здавання в оренду нерухомості невироб. призначення зг.рах.№14 від 25.11.2014р. без ПДВ» на суму 10 250,00грн. (а.с.13)

Факт оплати не спростовується відповідачем жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 34, 36 ГПК України ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Після перерахування позивачем коштів відповідач свої зобов'язання не виконав.

Внаслідок чого, 04.02.2015р. на адресу ПП ЕВЕР ЕСТ було надіслано претензію-вимогу №04-1/02/15 з вимогою надати посередницькі послуги під час здавання в оренду нерухомості невиробничого призначення або повернути Товариству з обмеженою відповідальністю АЙС-КРІМ СЕРВІС сплачені кошти в сумі 10 250,00 грн. (а.с.15). Проте відповідач не надав відповідних послуг і не повернув сплачені кошти.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що сторони мали намір укласти договір про надання послуг з пошуку обєктів нерухомості. Однак, враховуючи брак часу та необхідність швидкого виконання вказаних послуг, дійшли усної домовленості, що відповідач виставляє рахунок на оплату послуг, які має надати позивачу, а останній здійснює оплату виставленого рахунку.

Як вбачається з витягу з особового рахунку відповідача від 27.11.2014, позивачем було перераховано 10 250,00грн. за платіжним документом №522 від 27.11.2014р., у графі: "Призначення платежу" якого вказано: "оплата за посередницькі послуги під час здавання в оренду нерухомості невироб. призначення зг.рах.№14 від 25.11.2014р. без ПДВ".

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вказані дії сторін можна вважати конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір). Відтак, вказані дії сторін можна вважати такими, що направлені на виконання господарських зобовязань та настання певних наслідків за їх невиконання.

Статтею 193 ГК України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За правилами ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем була направлена відповідачу претензія-вимога №04-1/02/15 від 04.02.2015р., в якій позивач просив надати посередницькі послуги або повернути сплачені кошти. Докази направлення також наявні в матеріалах справи. (а.с.15-16) Відповіді на претензію позивач не отримав, сплачені кошти відповідач не повернув, послуги не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем (апелянтом) факт отримання грошових коштів від позивача не заперечувався. В той же час, у доводах апеляційної скарги, апелянтом зазначено, що 25.11.2014р. між сторонами було укладено договір про інформаційне обслуговування та юридичний супровід. На виконання вказаного договору, відповідач здійснив показ позивачу обєкта нерухомості, який знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Пластова. Замовник надав згоду на укладення цивільно-правових угод та підписав договір завдатку з власником даного приміщення. У звязку з чим, згідно виставленого відповідачем рахунку, позивач сплатив суму коштів у розмірі 10 250,00 грн., що було обумовлено у договорі про інформаційне обслуговування та юридичний супровід від 25.11.2014р. Таким чином, всі істотні умови договору були виконані в повній мірі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Проте, на виконання неодноразових вимог ухвал суду, щодо надання суду договору про інформаційне обслуговування та юридичний супровід від 25.11.2014р. та доказів підтвердження факту виконання такого договору сторонами, відповідач не надав. Письмових пояснень з приводу неможливості надання також не надано.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що враховуючи відсутність в матеріалах справи відповідних доказів підтвердження факту укладення та виконання сторонами вказаного в апеляційній скарзі договору, твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи у суді апеляційної інстанції.

Одночасно, відповідачем (апелянтом) також не підтверджено належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України факту надання посередницьких послуг під час здавання в оренду нерухомості невиробничого призначення, які були передбачені у виставленому рахунку і оплачені позивачем.

В той же час, суд ухвалами зобовязував позивача надати докази укладення та виконання договору від 25.11.2014р. про інформаційне обслуговування та юридичний супровід. Однак, у письмових поясненнях від 29.01.2016р. та у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, представником позивача заперечувався факт укладення такого договору у письмовій формі.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного та доказів, наявних в матеріалах справи, зокрема, виставленого рахунку на оплату, платіжного доручення про сплату 10 250,00грн., відсутністю заперечень відповідача щодо отримання вказаної оплати, а також відсутністю доказів відповідача щодо надання позивачу визначених у рахунку послуг (акт виконаних робіт, підписаний сторонами тощо), колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 10 250,00грн.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача кошти в розмірі 10 250,00грн. Проте, у резолютивній частині оскаржуваного рішення суду зазначено, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув з відповідача суму основного боргу у розмірі 10 250,00грн. З вказаним висновком суду, колегія суду апеляційної інстанції погодитись не може, з огляду на те, що судами встановлено, що між сторонами не було укладено договору, внаслідок невиконання вимог якого між контрагентами зявляється заборгованість у вигляді суми основного боргу. В той же час, з урахуванням всіх обставин справи та встановленого судами факту невиконання відповідачем робіт, вказаних у виставленому ним рахунку, по якому позивачем було перераховано кошти у сумі 10 250,00грн., колегія суддів вважає, що хоч зазначене у резолютивній частині рішення суду «щодо стягнення основного боргу» є невірним визначенням юридичної природи стягуваної суми, проте вказане не змінює суті оскаржуваного рішення та вірних висновків, яких дійшов суд першої інстанції при прийнятті вказаного рішення.

Також оскаржуваним рішенням судом було частково задоволено клопотання позивача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в сумі 6 000,00грн. та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000,00грн. Враховуючи докази, подані позивачем у підтвердження отримання юридичної допомоги Адвокатським обєднанням «Юридична фірма «Гринчук та партнери», положення ст.ст.44, 48, 49 ГПК України та співрозмірність заявленої до стягнення суми та витрат на послуги адвоката, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо часткового задоволення вказаного вище клопотання.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що господарський суд Львівської області правильно застосував норми матеріального та процесуального права, надав належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідив всі обставини справи та дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Айс-Крім Сервіс, м.Рава-Руська, Львівська обл.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

У відповідності до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, вважаються судом недоведеними належними засобами доказування, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства Евер Ест, с.Звенигород, Львівська обл. підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2015р. по справі №914/2120/15 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Евер Ест, с.Звенигород, Львівська обл. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2015р. по справі №914/2120/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 04.02.2016р.

Головуючий суддяБ.Д. Плотніцький

СуддіГ.І. Мельник

ОСОБА_1