Постанова № 55480856, 28.01.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р.Справа № 914/2599/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівКузь В.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод, м. Львів № 3002 від 29.10.2015 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року

у справі № 914/2599/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТКФ Схід-Постач, м. Харків

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод, м. Львів

про стягнення 107 629 грн. 46 коп.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2- представник;

від відповідача: не зявився;

Представнику позивача розяснено права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.811 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року у справі № 914/2599/15 (суддя Морозюк А.Я.) позов задоволено повністю; стягнуто з ПАТ Львівський локомотиворемонтний завод на користь ТОВ ТКФ Схід-Постач 58 546,80грн. основного боргу, 4 400 грн. 35 коп. 3% річних, 44 682,31грн. інфляційних втрат.

Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 58 546,80грн. обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, а за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, останньому правомірно нараховано інфляційні втрати та 3% річних.

ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод подано апеляційну скаргу № 3002 від 29.10.2015 р., в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в стягненні 58 546,80грн. основного боргу, 4 400,35грн. 3% річних, 44 682,31грн. інфляційних втрат, посилаючись на те, що рішення прийнято з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального на процесуального права. Зокрема, скаржник зазначив, що підпис голови правління ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод ОСОБА_3 на довіреності №1918 від 26.11.2012 року, якою уповноважено ОСОБА_4 на отримання товару, вчинений не головою правління ОСОБА_3, відтак така довіреність та накладні №5 від 27.10.2012р. та №10 від 26.11.2012р. не можуть слугувати належними доказами у даній справі. Поруч з тим, апелянт звертає увагу суду на те, що місцем знаходження позивача є територія проведення антитерористичної операції, а тому перерахування коштів ТОВ ТКФ Схід-постач підпадає під дію Закону України Про боротьбу з тероризмом, як фінансування тероризму та кваліфікується як кримінальне діяння, передбачене ст. 258-5 Кримінального кодексу України.

ТОВ ТКФ Схід-Постач подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідно до наказу ДФСУ від 07.11.2014р. № 256 Про переміщення і закінчення простою товариством було здійснено переміщення територіальних органів, що знаходяться на тимчасово неконтрольованій території, на територію України, а саме місцем знаходження позивача є м. Харків, вул. Сумська, 39 оф. 131, відтак перерахування коштів відбувалося в Державний бюджет України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Скаржник участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, подав на розгляд суду клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із відрядженням представника. Розглянувши подане апелянтом клопотання, судова колегія вирішила відмовити в задоволенні такого з огляду на строки розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, передбачені ч. 1 ст. 102 ГПК України. Крім цього, вважає за доцільне зазначити, що скаржник не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.1-5 ст.28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не повязаних з ним трудовими відносинами.

Скаржником подано клопотання б/н від 23.11.2015р. про зупинення провадження у справі №914/2599/15 та призначення почеркознавчої експертизи, яке скаржник обгрунтовує розбіжністю між дійсним підписом голови правління ПАТ Львівський локомотиворемонтний завод ОСОБА_3Я та підписом вчиненим у довіреності про отримання товару. Позивач заперечує проти зупинення провадження у справі та призначення експертизи.

Судовою колегією дане клопотання відхилено як необгрунтоване з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

При цьому, необхідність призначення судової експертизи пов'язана саме з наявністю при розгляді господарського спору певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи. Зі змісту ст.41 ГПК України випливає, що саме суд визначає при розгляді справи наявність таких питань та, відповідно, вирішує питання необхідності призначення певного виду судової експертизи у справі. Також, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства та вказаної статті зокрема, суд має право, на його розсуд, призначити експертизу у разі такої необхідності, проте, не обов'язок.

Згідно приписів п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на все вищенаведене, та те, що довіреність окрім керівника підприємства відповідача ОСОБА_3 підписана ще й головним бухгалтером ОСОБА_5 та засвідчена відтиском печатки ПАТ Львівський локомотиворемонтний завод, судова колегія прийшла до висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи та відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях при дослідженні та оцінці документальних доказів наявних у матеріалах справи, а відтак, в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи судова колегія відмовляє.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ ТКФ Схід-Постач (постачальником) та ПАТ Львівський локомотиворемонтний завод (замовником) 10.09.2012 року укладено договір поставки №ВЗК-235/12 (а.с.18-20), відповідно до умов якого постачальник зобовязується у 2012 р. поставити замовникові товари, а саме: гальмівне обладнання електровозне, найменування (номенклатура, асортимент) та кількість якого визначається в специфікації №1, а замовник прийняти і оплатити такі товари (п.1.1, п. 1.2 договору).

За умовами договору, місце поставки (передачі) товарів 79018, м.Львів, вул.Залізнична, 1А, умови поставки СРТ згідно Інкотермс-2000 (п.5.2 договору).

Пунктом 6.3.4 договору зобовязано постачальника надавати на кожну партію товару товаротранспортні документи: товарно-транспортну накладну, пакувальний аркуш, видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, документи підтверджуючі якість товару.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що належне виконання умов договору підтверджується підписаними повноважними особами сторін накладними №5 від 27.10.2012 р. та №10 від 26.11.2012 р., довіреністю №1918 від 26.11.2012 р., товарно-транспортними накладними №5 від 31.10.2012 р, №10 від 26.11.2012 р. та податковими накладними №5 від 27.10.2012 р. та №10 від 16.11.2012 р., згідно яких відповідачу було поставлено товар на загальну суму 58 546,80 грн. (а.с.22-28).

Також наявність зобовязань, які виникли між сторонами за договором поставки №ВЗК-235/12 від 10.09.2012 р. позивач підтверджує довідкою Державної фінансової інспекції в Луганській області від 05.08.2013 р. №17.1.21/17з складеною в процесі зустрічної звірки у ТОВ ТКФ Схід-Постач здійсненої з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод за період з 01.10.2010 р. по 30.06.2013 р., та реєстром документів на відпуск запасних частин для ремонту залізничного транспорту від ТзОВ ТКФ Схід-Постач до ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод за період з 01.10.2010 р. по 30.06.2013 р. (а.с.76-85).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться в безготівковій формі на рахунок постачальника протягом 60 календарних днів після поставки продукції.

Відповідач у встановлений п. 4.1 договору строк за отриманий товар не розраховувався у звязку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 58 546,80 грн. Докази які б підтверджували проведення відповідачем оплати товару за накладними №5 від 27.10.2012 р. та №10 від 26.11.2012 р. в матеріалах справи відсутні.

У звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по договору поставки №ВЗК-235/12, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 107 629,46грн. (з яких: 58 546 грн. 80 коп. - основного боргу, 4 400,35грн. - 3% річних, 44 682,31грн. - втрат від інфляції), що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.712 ЦК України, що кореспондується із ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма Цивільного Кодексу кореспондує із ст. 193 ГК України відповідно до ч. 1 якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

У відповідності до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, оскільки матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за договором поставки відповідачу товару за накладними №5 від 27.10.2012 р. та №10 від 26.11.2012 р., беручи до уваги підписаний та скріплений печатками сторін акт №15 звірки взаєморозрахунків від 31.08.2014 р. (а.с.42), за яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.06.2014 р. складала 2 447 890,40 грн. та станом на 31.08.2014 р. складала 2 356 272,18 грн., а також банківські виписки згідно яких відповідач здійснював 21.12.2012 р. та 28.12.2012 р. часткову оплату по договору №ВЗК-235/12 від 10.09.2012 р., що підтверджує наявність зобовязань за вказаним договором, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 58 546,80 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Пунктом 7.1. договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобовязань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про підставність стягнення з відповідача 4 400,35грн. - 3% річних, 44 682,31грн. - втрат від інфляції.

Покликання скаржника на те, що підпис вчинений на довіреності на одержання товару типової форми № М-2 не відповідає підпису голови правління ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод судова колегія до уваги не приймає, оскільки на спірній довіреності на одержання товару типової форми № М-2 крім підпису керівника підприємства міститься підпис головного бухгалтера, які скріплені відтиском печатки ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод.

Крім цього, апелянт зазначає, що місцем знаходження позивача є зона проведення антитерористичної операції, однак такі покликання скаржника відхиляються судовою колегією, оскільки в матеріалах справи міститься копія витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців згідно якої місцезнаходження юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю ТКФ Схід-Постач є м. Харків, вул. Сумська,39, офіс 131 (а.с. 69-71). Окрім того довідками ПАТ КБ «Приватбанк» №900025964 від 28.12.2015р. та №08.7.0.0.0/1601141444112 від 14.01.2016р., поданими позивачем в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підтверджується відкриття ТОВ «ТКФ Схід-Постач» рахунку №26005060437015 (валюта UAN (Українська гривня) 20.09.2011р. та зазначено, що кошти, які надходять на вказаний рахунок, знаходяться в межах території України, клієнт має можливість вільно ними розпоряджатися згідно з умовами договору та чинним законодавством України (а.с.152, 164).

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 року №18 у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано факту неналежного виконання позивачем зобовязань за договором.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року у справі № 914/2599/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.02.2016р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Кузь В.Л.

Суддя Орищин Г.В.