Постанова № 55480763, 28.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р. Справа№ 910/11069/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Демченко В.М., Дараган О.Ю.

від відповідача - Писаренко О.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" на рішення Господарського суду м. Києва від 23.06.2015 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери "

про стягнення 6900 грн.

Постанова прийнята 28.01.2016 у зв`язку з оголошенням перерви в судових засіданнях 10.12.2015 та 19.01.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернуася до господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Таранущенко і партнери " про повернення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.06.2015 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот" 6 900,00 грн. основного боргу, 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23.06.2015 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи, апеляційна скарга була передана для розгляду колегій суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 07.10.2015 апеляційна скарга була повернута скаржнику без розгляду.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2015 апеляційну скаргу передано судді- доповідачу Шапрану В.В.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. у відпустці, для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 відновлено строк подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 19.11.2015, в складі колегій суддів: Шапран В,В., Буравльов С.І., Чорногуз М.Г.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О. від 18.11.2015 у зв`язку з виходом з відпустки Андрієнко В.В., а також формування постійного складу судової колегії для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження у складі: головуючий суддя- Шапран В.В., судді- Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 19.11.2015 розгляд апеляційної скарги відкладено до 10.12.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Через відділ документального забезпечення від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є правомірним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

03.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" (повірений) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот" (клієнт) укладено Угоду про надання послуг патентного повіреного.

Відповідно до пункту 1. Угоди клієнт звернувся до повіреного з проханням про надання йому відповідних послуг та представляти його інтереси в справах, які є у клієнта або можуть виникнути в майбутньому. В цій угоді обговорюються основні умови взаємовідносин повіреного з клієнтом, які можуть бути змінені в кожній конкретній справі.

Згідно з пунктом 2 Угоди зобов'язання повіреного з надання їм своїх послуг в кожній конкретній справі залежать від суті письмового доручення клієнта. Послуги надаються клієнтові в звичайні терміни, що склалися в практиці повіреного.

Пунктом 3 Угоди сторони погодили, що клієнт погоджується сплачувати повіреному гонорари (винагороду) за послуги, що надаються, і компенсувати усі його витрати, які документально підтверджені та пов'язані з роботою повіреного у кожній конкретній справі.

16.08.2013 року відповідачем було виставлено позивачу рахунки на проведення оплати № 25-13 на суму 2100 грн. та № 24-13 на 4800 грн.

На підставі виставлених відповідачем рахунків позивачем сплачено відповідачу 6900 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 222 від 03.09.2013 року на суму 2100 грн. та № 221 від 03.09.2013 на суму 4800 грн.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідачем умови угоди належним чином не виконані, а тому просить стягнути з нього суму перерахованих коштів, на яку не були надані послуги.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення заявлених вимог та оскаржуючи постановлене рішення першої інстанції, обґрунтовує свої доводи тим, що за умовами угоди відповідач надавав ряд послуг позивачеві та виставляв рахунки, які були сплачені не в повному обсязі, а тому заборгованість відповідача перед позивачем відсутня з урахуванням наявної дебіторської заборгованості позивача перед апелянтом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з пояснень, наданих представниками сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, на виконання умов Угоди апелянтом 12.08.2013 року подано до Українського інституту промислової власності заяви про реєстрацію знаків для товарів і послуг.

16.08.2013 відповідачем було виставлено позивачу рахунки на проведення оплати № 25-13 на суму 2100 грн., в якому зазначено, що 1800 грн. - це оплата послуг патентного повіреного за підготовку та подання 3 заявок № m 201314524, № m 201314525 та № m 201314526, 3000 грн. - це кошти на державні збори та мита.

16.08.2013 відповідачем був виставлений позивачу також рахунок № 25-13, в якому зазначено, що 600 грн. - це оплата послуг патентного повіреного за підготовку та подання заявки № m 2013 14521 та 1500 грн. - це кошти на державні збори та мита.

На підставі виставлених відповідачем рахунків позивачем сплачено відповідачу 6900 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 222 від 03.09.2013 на суму 2100,00 грн. та № 221 від 03.09.2013 на суму 4800 грн.

04.03.2014 року позивач звернувся Державного підприємства "Український інститут промислової власності" з заявою на якій стадії знаходяться подані заявки.

Листами № 6044/3 та 6045/13 від 13.03.2014 ДП "Український інститут промислової власності" повідомив, що оскільки станом на 12.10.2013 збір за подання заявок № m 201314524, № m 201314525, № m 201314526, m 2013 14521 не був сплачений, вони (заявки) вважаються відкликаними на підставі приписів ЗУ «Про охорону прав та знаків для товарів та послуг».

Апелянт, оскаржуючи постановлене рішення, зазначає, що збір за подані заявки не був сплачений, оскільки в процесі надання послуг була встановлена неохороноспроможність поданих заявок.

Про зазначене, як заявляв представник відповідача, повідомлявся позивач, проте своїх заперечень не подав, інформації щодо переподачи заявок також не повідомив повіреного, а отже, на думку апелянта, позивач погодився із консультацією повіреного щодо відкликання заявок.

Проте, колегія суддів не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки останнім суду не надано доказів вказаного листування між сторонами та надання позивачем фактичної згоди на несплату коштів, що ним були перераховані повіреному в оплату збору за подання заявок на зображувальний знак для товарів та послуг, представники позивача, в судовому засідання апеляційної інстанції не підтримали та не підтвердили надані пояснення апелянта з даного питання.

Крім того, представник позивача при розгляді апеляційної інстанції зазначив проте, що угода про надання послуг патентного повіреного є розірваною, про що повіреному направлялась відповідна вимога про розірвання угоди 18.02.2014, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком, долученими до матеріалів справи.

Пунктом 9 Угоди сторони визначили, що угода припиняється достроково клієнтом у будь-який час з будь-якого приводу або зовсім без приводу, проте за клієнтом зберігається обов`язок сплатити повіреному усі зароблені гонорари і покрити всі його витрати.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що на час розгляду позову в суді першої інстанції угода від 03.06.2013 є розірваною і це не суперечить нормам чинного законодавства України та умовам вказаної угоди.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначав про те, що оскільки заявки відповідачем подані не були, бо фактично були повернені ДП "Український інститут промислової власності" через несплату збору, кошти, що перераховані повіреному в розмірі 6900 грн. мають бути повернуті останнім клієнту.

В той же час колегія суддів частково погоджується із такою позицією позивача, зважаючи на наступне.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1. Угоди клієнт звернувся до повіреного з проханням про надання йому відповідних послуг та представляти його інтереси в справах, які є у клієнта або можуть виникнути в майбутньому.

Пунктом 4 Угоди сторони визначили, що за виконання повіреним зобов`язань за угодою клієнт сплачуватиме останньому гонорар. Розмір гонорару є фіксованою сумою, яка узгоджується з клієнтом у кожному конкретному випадку окремо. Сума гонорару не включає витрати та інші платежі, що пов`язані з виконанням конкретного доручення клієнта та зазначені у п. 5 Угоди.

Згідно із п. 6 Угоди рахунки надаються клієнтові перед початком виконання кожного конкретного доручення. Клієнт зобов'язується сплачувати отримані від повіреного рахунки впродовж трьох банківських днів.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, відповідач, на виконання замовлення позивача підготував та подав до ДП "Український інститут промислової власності" 12.08.2013 заявки на реєстрацію знаків для товарів і послуг.

Вказане підтверджується також листом-відповіддю ДП "Український інститут промислової власності".

Пізніше, 16.08.2013 повірений виставив рахунки позивачу, в яких була визначена сума вартості послуг за підготовку та подання 4 заявок, які фактично були подані до відповідної установи 12.08.2013.

Тобто, зважаючи на умови угоди, докази надані представниками сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також листи ДП "Український інститут промислової власності", відповідачем були вчинені дії щодо підготовки та подання 4-х заявок на реєстрацію знаків для товарів і послуг і дані дії, за умовами договору мають бути оплачені

Твердження представника позивача про те, що подання заявок фактично не відбулося, адже такі заявки в подальшому були повернуті ДП "Український інститут промислової власності" через несплату зборів, що виключає можливість стверджувати, що кошти в розмірі 2400 грн. як оплата за послуги патентного повіреного є правомірною оплатою, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки, відповідно до платіжних доручень № 221 та 222 від 03.09.2013 позивачем кошти перераховувались з призначенням платежу: «згідно рахунків № 25-13 та № 24-13 за послуги патентного повіреного», а вказані рахунки містили роз`яснення, що послуги патентного повіреного полягають саме у підготовці та поданні заявок і жодним чином сторонами не було оговорено питання, що подання заявок повинне мати на увазі й неповернення їх в подальшому з будь-яких підстав відповідною установою.

Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем позивачу послуги на загальну суму 2400 грн. були надані в повному обсязі, а тому відсутні достатні правові підстави для витребування у відповідача вказаних коштів як таких, що були отримані останнім без достатніх правових підстав.

В даному конкретному випадку, судом першої інстанції наявні матеріалами справи були досліджені не в повному обсязі та не всебічно, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.

Стосовно вимоги позивача про повернення коштів, сплачених за державні збори та мита в розмірі 4500 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, при цьому строк повернення, зокрема виконаного однією зі сторін в зобов'язанні, законом окремо не встановлено.

Таким чином, ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, встановлюють зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, яку останній на виконання свого зобов'язання за договором перерахував відповідачу, і на яку відповідачем позивачу послуг за договором надано не було.

Враховуючи те, що відповідачем позивачу були виставлені рахунки про сплату коштів в тому числі за державні збори та мита, але фактично патентним повіреним державні збори та мита за подані заявки № m 201314524, № m 201314525, № m 201314526, m 2013 14521 сплачені не були, що підтверджується зокрема листом ДП "Український інститут промислової власності" та не заперечувалось представником відповідача, то на час постановлення рішення судом першої інстанції та розгляд апеляційної скарги, відповідач зберігає в себе вказані кошти в розмірі 4500 грн. без достатніх правових підстав.

Як зазначав сам апелянт у своїй скарзі, від позивача не надійшло додаткових документів та не погоджено зміну й переподачу заявок, які були повернуті у зв`язку з неоплатою збору, а тому правові підстави для утримання у відповідача коштів позивача, що були перераховані саме на сплату державного мита та зборів, відсутні.

Статтею 1212 ЦК України, передбачений обов`язок сторони повернути кошти і в тому випадку, якщо підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.

Твердження представника відповідача проте, що в рахунках № 24-13 та 25-13 були виставлена оплата за державні збори та мита не по заявка № m 201314524, № m 201314525, № m 201314526, m 2013 14521, а зовсім по іншим, що не є предметом спору, оскільки умовами угоди, а саме п. 5 сторони визначили, що клієнт компенсує повіреному всі витрати та інші платежі, а отже обов`язок у відповідача відсутній по поверненню суми в розмірі 4500 грн. не приймається апеляційною інстанцією до уваги, оскільки це не відповідає дійсності, з огляду на наступне.

Згідно із п. 6 Угоди рахунки надаються клієнтові перед початком виконання кожного конкретного доручення. Клієнт зобов'язується сплачувати отримані від повіреного рахунки впродовж трьох банківських днів.

З аналізу зазначеного пункту договору вбачається, що повірений виставляє рахунки клієнту перед початком надання тієї чи іншої послуги, тобто фактично передує авансова оплата дій повіреного стосовно надання визначеної клієнтом послуги, що спростовує твердження апелянта, що кошти були перераховані позивачем за заявки, що не є предметом спору та подавалися до відповідної установи не 12.08.2013, а раніше.

Крім того, оскільки у вказаних рахунках відсутні дані щодо того, за подання яких саме заявок позивачем перераховуються кошти на державні збори та мита, та враховуючи те, що даний рахунок виставлявся позивачу на спірні заявки № m 201314524, № m 201314525, № m 201314526, m 2013 14521, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначені у рахунках суми за державні збори та мита виставлялися відповідачем саме як оплату за спірні заявки.

Отже, зважаючи на те, що спірні заявки ДП "Український інститут промислової власності" були повернуті у зв`язку з неоплатою зборів, вимога позивача про стягнення з відповідача коштів в розмірі 4500 грн. є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Твердження представника відповідача проте, що за умовами угоди відповідач надавав ряд послуг позивачеві та виставляв рахунки, які були сплачені не в повному обсязі, а тому заборгованість відповідача перед позивачем відсутня з урахуванням наявної дебіторської заборгованості позивача перед апелянтом, тобто фактично патентним повіреним спірні кошти були зараховані за інші послуги, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки як було встановлено вище колегією суддів, позивач перераховував кошти в розмірі 6900 з чітким призначенням платежу (підготовка та подача заявок № m 201314524, № m 201314525, № m 201314526, m 2013 14521, державні мита та збори за такі заявки), а у відповідача відсутні правові та законні підстави для зміни призначення платежу, крім того, позивач не надавав згоди відповідачу на вчинення вказаних дій.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач належних доказів, які б підтверджували повернення позивачу коштів або доказів, що під час дії договору сума передоплати була відпрацьована не надав.

Пунктом 3 ч.1. ст. 103 ГПК України визначено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 23.06.2015 - зміні.

Господарським судом міста Києва вказаний спір був розглянутий за відсутності представника відповідача, оскільки як вбачається із наявних матеріалів справи, відповідача двічі належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи за адресою, що зазначена в ЄДР ФОП та ЮО.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 у справі № 910/11069/15- змінити Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 35/37, кв. 211, ідентифікаційний код 21636073) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот" (03680, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, буд. 44, корпус 8, ідентифікаційний код 30229462) 4500 грн. основного боргу та 1191, 52 грн. судовий збір за подання позову до суду.

В задоволені позовних вимог в розмірі 2400 грн. - відмовити»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот" (03680, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, буд. 44, корпус 8, ідентифікаційний код 30229462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таранущенко і партнери" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 35/37, кв. 211, ідентифікаційний код 21636073) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 699,02 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/11069/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов