Постанова № 55479349, 03.02.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року Справа № 910/22762/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКарабаня В.Я., Черкащенка М.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на рішення господарського суду міста Києва від 29 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року у справі №910/22762/15 за позовом тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Київського гарнізону в інтересах військової частини 3078 Національної гвардії України до публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Тимчасово виконуючий обов'язки військового прокурора Київського гарнізону звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах Держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство внутрішніх справ України, головне управління Національної гвардії України та військова частина 3078 Національної гвардії України (далі - в/ч 3078) про стягнення з публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 97 840,60 грн. пені та 21 023,60 грн. штрафу за порушення строків виконання зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29 вересня 2015 року у справі №910/22762/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь військової частини 3078 Національної гвардії України 8 086 грн. пені. Стягнуто з відповідача у доход Державного бюджету України 1 827 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, позовну заяву Тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Київського гарнізону залишити без розгляду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, прокурора, який висловився проти задоволення касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

14 листопада 2014 року між сторонами був укладений договір № 60m на закупівлю за державні кошти, за умовами якого ПАТ "АвтоКрАЗ" зобов'язався виготовити та протягом 45 календарних днів з моменту надходження авансового платежу передати позивачу продукцію, зазначену у специфікації, загальною вартістю 9 703 200 грн., а в/ч 3078 - прийняти та оплатити її вартість на умовах договору.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що позивач зобов'язаний оплатити вартість продукції протягом 10 банківських днів з дати укладення договору шляхом здійснення 100% попередньої оплати від загальної суми договору, а пунктом п. 9.2.2 договору, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

20 листопада 2014 року на виконання договору військовою частиною 3078 перераховано платіжним дорученням №608 на рахунок відповідача 9 703 200 грн. попередньої оплати.

ПАТ "АвтоКрАЗ" за накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №10706 здійснило поставку частини продукції 31 грудня 2014 року та 1 одиницю продукції вартістю 808 600 грн. 15 січня 2015 року.

Посилаючись на те, що обов'язок передати продукцію відповідач мав виконати до 19 грудня 2014 року, однак здійснив поставку з порушенням визначеного договором строку, Тимчасово виконуючий обов'язки військового прокурора Київського гарнізону, просить стягнути з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь в/ч 3078 пеню у розмірі 97 840,60 грн. і 21 023,60 грн. штрафу, встановленого п. 9.2.2. договору.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 5 ст. 254, ст. 624 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України, та вказавши про помилковість розрахунків прокурора щодо періоду прострочення виконання відповідачем поставки замовленої продукції, дійшов висновку, що відповідач мав виконати поставку до 5 січня 2015 року включно, тобто здійснення поставки за накладною №10706 від 31 грудня 2014 року відбулась в межах встановленого договором строку, а прострочення виконання зобов'язання відповідач допустив лише в частині продукції поставленої 15 січня 2015 року, вартість якої складає 808 600 грн. Встановивши, що прострочення поставки частини продукції склало 10, а не 30 календарних днів, місцевий господарський суд задовольнив позов в частині стягнення з відповідача 8 086 грн. пені за прострочення поставки частини продукції та відмовив у стягненні пені за прострочення поставки решти продукції та штрафу.

При цьому, судами попередніх інстанцій було зазначено, що Тимчасово виконуючий обов'язки військового прокурора Київського гарнізону правомірно звернувся із цим позовом до суду в інтересах Держави в особі військової частини 3078 Національної гвардії України, оскільки ним було надано належне обґрунтування наявності підстав для здійснення такого представництва інтересів держави.

З такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на таке.

Згідно положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Рішення господарським судом, згідно ст. 82 ГПК України, приймається за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті, а апеляційний господарський суд, згідно вимог ст. 101 цього ж кодексу, у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Приймаючи у даній справі рішення по суті позовних вимог, місцевий господарський суд керувався доказами, наявними у матеріалах справи, та посилаючись на умови, укладеного сторонами договору № 60m від 14 листопада 2014 року на закупівлю за державні кошти.

Однак, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній вказаний договір, висновки, судів попередніх інстанцій є такими, що не відповідають наявним у справі доказам та матеріалам справи.

15 липня 2015 року набув чинності Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року.

Розділом IV Закону визначені повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій.

Обставини та підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді передбачені ст. 23 Закону.

Прикінцевими Положеннями Закону внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема до статей 2 та 29 ГПК України.

На вказані норми матеріального та процесуального права попередні судові інстанції не звернули уваги та не застосували їх при вирішенні спору.

Задовольнивши позов прокурора частково, суд першої інстанції стягнув з відповідача до Державного бюджету України 1 827 грн. судового збору, тобто у повному обсязі від суми, заявлених з урахуванням заяви про збільшення, позовних вимог, в той час як відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими відповідно до норм матеріального та процесуального права, фактичних обставин та наявних матеріалів справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки він допустив порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та впливають на правильність застосування норм матеріального права.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки учасників судового процесу у справі і, залежно від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 29 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року у справі №910/22762/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий:П.А. ГончарукСудді:В.Я. Карабань М.М. Черкащенко