Ухвала суду № 55477599, 03.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/5121/15 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

03 лютого 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправними дії щодо утримання із судді Комсомольського міського суду Полтавської області ОСОБА_2 суддівської винагороди в травні 2015 року у сумі 3 654 грн.;

2) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області нарахувати і виплатити судді Комсомольського міського суду Полтавської області ОСОБА_2 утриману в травні 2015року суддівську винагороди у розмірі 3 654 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області щодо утримання із судді Комсомольського міського суду Полтавської області ОСОБА_2 суддівської винагороди в травні 2015 року у сумі 3 654 грн. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області нарахувати і виплатити судді Комсомольського міського суду Полтавської області ОСОБА_2 утриману в травні 2015 року суддівську винагороди у розмірі 3654,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач працює на посаді судді Комсомольського міського суду Полтавської області.

Частиною першою та третьою ст. 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України станом на час виникнення правовідносин, передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України". Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-УІІІ встановлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати працівників державних органів та інших бюджетних установ, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

У зв'язку з чим, наказом голови Комсомольського міського суду Полтавської області № 5.1-г від 09.02.2015 року на підставі зборів суддів цього ж суду від 05.02.2015 року введено в дію з 05.02.2015 року штатний розпис Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю у кількості 28 штатних одиниць. Пунктом 2 даного наказу передбачено, що у зв'язку із скороченням чисельності апарату суду бухгалтерії із 05.02.2015 року здійснити обмеження з виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати. (а.с. 18).

Тобто, позивачу у березня 2015 року було нараховано і сплачено суддівську винагороду у розмірі 12180,00 грн.

В подальшому, розділом II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» 02.03.2015 №213-УІІІ визнано таким, що втратив чинність, пункт 10 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" з 01.04.2015 року.

Після чого, на підставі положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» рішенням зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 27.03.2015 року вирішено скасувати рішення зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 05.02.2015 року про скорочення вакантної посади головного спеціаліста з інформаційних технологій.

На виконання вказаного рішення головою Комсомольського міського суду Полтавської області видано наказ від 27.03.2015 року №7.2-г про скасування наказу від 09.02.2015 року №5.1-г «Про введення в дію штатного розпису Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю штатних одиниць».

Вважаючи, що скасування зазначеного вище наказу є підставою для утримання надмірно сплаченої суддівської винагороди, відповідач листом від 21.05.2015 року №06-686/2457 повідомив Позивача, що у зв'язку із скасуванням наказу від 09.02.2015 року №5.1-г «Про введення в дію штатного розпису Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю штатних одиниць», відповідачем у травні 2015 року буде проведено перерахунок суддівської винагороди суддів Комсомольського міського суду Полтавської області за березень 2015 року із розрахунку 8 526 грн., зокрема, із суддівської винагороди кожного судді буде утримано 3 654 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують Конституцію України , норми Законів України, зокрема Закон України «Про судоустрій України» №3018-ІІІ від 07.02.2002 року Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, спір виник з приводу утримання із суддівської винагороди в травні 2015 року коштів у розмірі 3 654 грн., які, на думку відповідача, були надмірно виплачені Позивачу у березні 2015 року.

Спеціальним нормативним актом, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини є Кодекс законів про працю України (далі по тексту КЗпП України).

Стаття 1 КЗпП України визначає його завдання, встановлює, що він регулює трудові відносини всіх працівників.

Норми ст.127 КЗпП України чітко регламентують підстави відрахувань із заробітної плати.

Так, відповідно до статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

При цьому, частина друга ст. 127 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав, які дають право власникові проводити відрахування із заробітної плати для погашення заборгованості працівника перед підприємством, з яким він перебуває в трудових відносинах. Відрахування при цьому провадяться шляхом видання наказу (розпорядження) власника без згоди робітника.

Виходячи з системного аналізу вказаної норми права, колегія суддів приходить до висновку, що, відрахування із заробітної плати може провадитись лише за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, а також за наявності обставин, які передбачені ст. 127 КЗпП України, перелік яких є вичерпний.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами по справі, жодної обставини, яка передбачена вказаною статтею не настало.

Крім того, слід зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року було витребувано у відповідача копію рішення (наказу) про утримання із суддівської винагороди коштів у розмірі 3654, 00 грн. судді ОСОБА_2 в травні 2015 року, а також належним чином завірені копії документів, на підставі яких його було прийнято. У разі відсутності відповідного рішення (наказу) та документів, на підставі яких його було прийнято, надати довідку про відсутність вказаного рішення.

На виконання вказаної ухвали суду про витребування доказів, Відповідачем було надано довідку, що жодного рішення (наказу) про утримання із суддівської винагороди коштів у розмірі 3654, 00 грн. судді ОСОБА_2 в травні 2015 року не видавався. Також, будь-яких документів на підтвердження правомірності своїх дій, Відповідачем не надано.

Разом з тим, колегія суддів підкреслює, що у разі відповідно до зазначеної вище статті КЗпП України, у разі якщо виявляється, що працівникові надмірно виплачена сума, для її стягнення за ініціативою підприємства треба видати наказ (розпорядження) про утримання. Головна умова: такий наказ має бути виданий не пізніше за 1 місяць з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач, в порушення ст. 127 КЗпП України, протиправно утримав із суддівської винагороди кошти у розмірі 3654, 00 грн. без наявності для цього достатніх правових підстав та без прийняття відповідного рішення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суддівська винагорода була виплачена Позивачу в березні 2015 року на час дії рішення про скорочення штату при наявності вакантної посади, а саме по собі скасування такого рішення (наказу) в подальшому не може бути підставою для стягнення коштів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначає, що у пунктах 54-55 Рекомендації СМ/Кес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року вказано, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення.

Аналогічний висновок можна зробити зі змісту статті 1, частини 1 статті 3, статті 22 Конституції України та частиною 6 статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо недопущення звуження змісту та обсягу гарантій незалежності судді, шляхом внесення змін у діючу систему норм.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення розміру суддівської винагороди позивачу у травні 2015 року шляхом утримання суми у розмірі 3 654 грн. є грубим порушенням норм чинного законодавства України, оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» ( в редакції від 29.03.2015 року) на момент вчинення спірних дій відповідача чітко встановив розмір суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Враховуючи викладене, колегія суддів в повній мірі підтримує висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області щодо утримання із судді Комсомольського міського суду Полтавської області ОСОБА_2 суддівської винагороди в травні 2015 року у сумі 3 654 грн., так як відповідач, стягуючи кошти із суддівської винагороди без винесення відповідного рішення (наказу) та без достатніх для цього правових підстав, діяв не в межах та не в спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

В порушення, ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності своїх дій, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання їх протиправними.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Г.М. Бистрик

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 04 лютого 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Межевич М.В.