Постанова № 55477484, 01.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 лютого 2016 року № 826/19964/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Оріфлейм Косметікс Україна" до Міжрегіонального головного управління ДФС - центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Оріфлейм Косметікс Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - центрального офісу з обслуговування великих платників визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2014 № 0000073910, № 0000063910.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної планової виїзної перевірки з питань перевірки податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012. Підставою для нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що Дочірнє підприємство "Оріфлейм Косметікс Україна" не надало до перевірки матеріальних доказів, в яких містилася б інформацію про надані послуги за договорами, укладеними між позивачем та контрагентами: ТОВ «Тейлор Софрез Україна» та ДП «Медіа Дирекція». Позивач, не погоджуючись з таким висновком податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ «Тейлор Софрез Україна» та ДП «Медіа Дирекція» за договорами, які мають реальний характер, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства та були надані до перевірки.

Представники позивача підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки від 28.01.2014 № 93/28-10-39-10/24941049 та ґрунтуються на тому, що позивач не надавав до перевірки матеріальних доказів, що містять в собі інформацію щодо проведених рекламних кампаній продукції ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" та маркетингових досліджень.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,-

В С Т А Н О В И В:

В період з 30.09.2013 по 16.01.2014 (термін перевірки призупинявся на 30 робочих днів та продовжувався на 15 робочих днів з 20.12.2013 по 16.01.2014) Міжрегіональним головним управління Міндоходів - центрального офісу з обслуговування великих платників була проведена документальна планова виїзна перевірка ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" з питань перевірки податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 28.01.2014 № 93/28-10-39-10/24941049, яким встановлені наступні порушення:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 516377,36 грн.;

- пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 945887,43 грн.

На підставі акта перевірки від 28.01.2014 № 93/28-10-39-10/24941049 відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 30.01.2014:

- № 0000073910, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 645471,00 грн., у тому числі за основним платежем - 516377,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 129094,00 грн.;

- № 0000063910, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1182359,00 грн., у тому числі за основним платежем - 945887,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2364724,00 грн.

Дочірнє підприємство "Оріфлейм Косметікс Україна", не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями від 30.01.2014 № 0000073910, № 0000063910, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Згідно із підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9).

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В пункті 200.3 статті 200 Податкового кодексу України зазначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, які відображені в податкових накладних, із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" та ДП «Медіа Дирекція» було укладено договори № 25-12/2010 від 25.12.2010, № 04-01/2012 від 04.01.2012, згідно яких рекламодавець доручає, а агентство зобов'язується надавати послуги з проведення рекламних кампаній з метою просування продуктів рекламодавця на ринку України й представлення рекламодавця перед громадськістю й окремими групами населення України, а рекламодавець зобов'язується приймати та оплачувати послуги в строки й на умовах, передбачені даним договором.

Згідно із підпунктом 2.3.1 договорів, агентство надає рекламодавцеві акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт та одночасно звіт до нього.

В підпункті 2.1.6 договорів зазначено, надання агентством рекламних матеріалів рекламодавця:

- надання фото звітів з розміщення рекламних матеріалів рекламодавця в засобах зовнішньої реклами;

- надання екземплярів друкованих видань, що підтверджують розміщення рекламних матеріалів рекламодавця в друкованих виданнях;

- надання ефірних довідок, що підтверджують розміщення рекламних матеріалів рекламодавця на радіо й телебаченні.

Між ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" та ТОВ «Тейлор Софрез Україна» було укладено договір № ІР20100120 від 20.01.2010, згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується проводити маркетингові дослідження, далі «Дослідження»/«Роботи». Умови проведення досліджень визначаються додатковими угодами, які є невід'ємними частинами цього договору. Кожна додаткова угода повинна містити інформацію про вид та обсяг дослідження, термін його виконання, його вартість та порядок розрахунків, додаткові умови щодо конкретного дослідження, якщо це необхідно.

Згідно додаткових угод до договору, результати робіт передаються виконавцем замовнику у вигляді звіту англійською мовою в електронній формі у форматі Мicrosoft Power Point та бази даних в електронній формі у форматі SPSS.

Як вбачається із письмових заперечень відповідача та акта перевірки, відповідач стверджує, що позивач не надав до перевірки матеріальних доказів, що містять в собі інформацію щодо проведених рекламних кампаній продукції ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" та маркетингових досліджень.

Згідно із пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно із пунктами 85.4, 85.8 статті 85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Позиція позивача ґрунтується на тому, що ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" надало до перевірки всі документи, які підтверджують реальність господарських взаємовідносин із ДП «Медіа Дирекція» та ТОВ «Тейлор Софрез Україна» та, як наслідок правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по даним операціям. Однак, відповідачем дані документи не були взяті до уваги, що стало наслідком хибного висновку про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 85.7 статті 85 Податкового кодексу України, отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до акта перевірки було складено додаток № 4, який містить перелік документів, які було використано при проведенні перевірки ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" (код за ЄДРПОУ 24941049), зокрема:

- статутні та реєстраційні документи;

- державні дозволи, ліцензії;

- статистична звітність;

- обігово-сальдові відомості за рахунками бухгалтерського обліку;

- декларації з податку на прибуток;

- договори, видаткові накладні, акти прийому передачі, акти виконаних робіт, послуг;

- виписки банку з додатками;

- акти інвентаризацій, бухгалтерські довідки;

- обігово-сальдові відомості за рахунками бухгалтерського обліку;

- декларації з податку на прибуток;

- договори, накладні, акти виконаних робіт, послуг, прибуткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, ВМД акти інвентаризації;

- авансові звіти;

- виписки банку з додатками;

- обігово-сальдові відомості за рахунками бухгалтерського обліку;

- декларації з податку на прибуток;

- розрахунки амортизаційних відрахувань по податковому обліку;

- договори, угоди, акти виконаних робіт, видаткові накладні, ВМД, банківські виписки, акти інвентаризації, декларації з ПДВ;

- реєстри виданих податкових накладних;

- податкові накладні видані;

- договори, угоди, акти виконаних робіт, прибуткові накладні, ВМД, банківські виписки, декларації з ПДВ;

- реєстри отриманих податкових накладних;

- податкові накладні отримані;

- обігово-сальдові відомості за рахунками бухгалтерського обліку.

Крім того, в додатку № 4 до акта перевірки зазначено, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведені перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи, що свідчать про діяльність суб'єкта господарювання (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевіряється, відсутні.

Додаток № 4 до акта перевірки від імені ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" підписаний директором - «Ніклас Фредерік Пальмкуіст» та головним бухгалтером - «О.Г. Паламарьова» та не містить зауважень або заперечень.

Відтак, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позиція позивача не підтверджується жодним доказом, в той час як в матеріалах справи наявні докази, що ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" не надало до перевірки первинних документів, передбачених умовами договорів, укладених із ДП «Медіа Дирекція» та ТОВ «Тейлор Софрез Україна» (фото звітів з розміщення рекламних матеріалів рекламодавця в засобах зовнішньої реклами; екземплярів друкованих видань, що підтверджують розміщення рекламних матеріалів рекламодавця в друкованих виданнях; ефірних довідок, що підтверджують розміщення рекламних матеріалів рекламодавця на радіо й телебаченні; звіту маркетингових досліджень), даний факт підтверджується актом перевірки від 28.01.2014 № 93/28-10-39-10/24941049 та додатком № 4 до акта перевірки.

Згідно із пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні заперечення ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" на акт перевірки від 28.01.2014 № 93/28-10-39-10/24941049, як і відсутні докази подання позивачем до відповідача після закінчення перевірки та до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 30.01.2014 № 0000073910, № 0000063910 документів, які б підтверджували правомірність віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту по господарським операціям з ДП «Медіа Дирекція» та ТОВ «Тейлор Софрез Україна».

Таким чином, суд погоджується з висновками податкового органу, що ДП "Оріфлейм Косметікс Україна" занизило податок на прибуток та податок на додану вартість, оскільки якщо платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов