Постанова № 554697, 23.01.2007, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

Ухвала

Іменем України

Адміністративна справа Головуючий по 1-й інстанції

№ АС-13/334-06           Суддя –Водолажська Н.С.

Доповідач по 2-й інстанції

Суддя –Олійник В.Ф.

23 січня 2007 р. м. Харків

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Істоміної О.А.

при секретарі –Крупа О.В.

за участю представників сторін:

позивача –предст. Блохіна С.А. (дов. від 20.11.06 р.),

відповідача – предст. Семенченко В.В. (дов. № 622/10/10-014 від 08.12.06 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. № 3550Х/2-5) ДПІ у Краснокутського району Харківської області на постанову господарського суду Харківської області від 28.08.2006 р. по адміністративній справі № АС-13/334-06

за позовом ДП «Дублянський спиртзавод», с. Дублянка

до ДПІ у Краснокутського району Харківської області

про визнання недійсним повідомлень-рішень

встановила:

Позивач, Державне підприємство „Дублянський спиртовий завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Краснокутському районі Харківської області від 29.06.06 р. № 0000282310/0 про визначення зобов'язань по ПДВ в сумі 91064,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 46562,0 грн., № 0000292310/0 про визначення податкових зобов'язань по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 539,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 270,0 грн., № 0000302310/0 про визначення податкових зобов'язань по земельному податку в сумі 129,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 859,0 грн., № 0000312310/0 про визначення зобов'язань по платежам за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 345,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 173,0 грн., № 0000322310/0 про визначення зобов'язань по збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, в сумі 50,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 170,0 грн. як неправомірні, посилаючись на положення Законів України „Про оподаткування прибутку підприємств", „Про податок на додану вартість", „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Постанови Кабінету Міністрів України № 786 від 15.07.97 р.

Постановою господарського суду Харківської області від 29.08.2006 р. позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Краснокутського району Харківської області від 29.06.06 р. № 0000282310/0 про визначення зобов'язань по ПДВ в сумі 91064,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 46562,0 грн., № 0000292310/0 в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 270,0 грн. по збору за забруднення навколишнього природного середовища, № 0000302310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 859,0 грн. по податку на землю, № 0000312310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 173,0 грн. по платежам за спеціальне використання водних ресурсів, № 0000322310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 170,0 грн. по збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету. В решті вимог в позові відмовлено. Стягнуто з державного бюджету на користь ДП «Дублянський спиртовий завод»3,40 грн. судового збору.

Відповідач, не погоджуючись з постановою господарського суду, подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якій просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 29.08.2006 р. по даній справі та прийняти нове судове рішення, яким в частині задоволення позову відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення безпідставне та винесене з порушенням норм матеріального права. При цьому апелянт посилається на результати планової виїзної перевірки ДП «Дублянський спиртовий завод», в наслідок якої було встановлено, що підприємством занижено скоригований валовий дохід підприємства рядок 03 декларації за перше півріччя 2005 року на суму 634,4 тис. грн., за 9 місяців 2005 року на суму 634,4 тис. грн. Крім того, було встановлено, що підприємством в порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»віднесено до складу валових витрат рядок 04.1 декларації за 2005 рік та за І квартал 2006 року витрати на придбання електроенергії та газу, які були використані на ненормативне споживання газу та електроенергії разом з транспортуванням. Також до складу витрат на оплату праці рядок 04.3 декларації, та суми страхового збору рядок 04.4 декларації за І квартал 2006 року, підприємством було включено заробітну плату та нараховану на неї оплату праці робітникам, які задіяні у виробництві спирту, хоча виробництво спирту у І кварталі 2006 р. не здійснювалось. В порушення п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємством було включено до сум амортизаційних відрахувань рядок 07 декларації за 2005 рік та за І квартал 2006 року нараховану амортизацію на основні засоби І та ІІ груп горілчаного цеху, які не використовуються у власному виробничому процесі в розмірі 90.6 тис. грн.

Стосовно нарахувань штрафних санкцій по повідомленням-рішенням № 0000282310/0 від 29.06.2006 р., № 0000292310/0 від 29.06.2006 р., № 0000302310/0 від 29.06.2006 р., № 0000312310/0 від 26.06.2006 р., № 0000322310/0 від 29.06.2006 р. апелянт вважає, що дані дії правомірні і законні, так як дані нарахування штрафних санкцій, проведені за період до введення в дію мораторію, відповідно до ухвали господарського суду Харківської області по справі № Б-39/21-06, що не суперечить вимогам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Позивач, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи, що оскаржувана постанова винесена законно, обґрунтовано та з додержанням норм чинного законодавства та у відповідності з обставинами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено наступне.

Працівниками ДПІ у Краснокутському районі Харківської області в період з 03.05.2006 р. по 31.05.2006 р. була проведена планова виїздна перевірка ДП «Дублянський спиртовий завод»з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2006 року. за результатами якої був складений акт №3/1/231-00375289 від 15.06.2006 року. На підставі цього акту було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000282310/0 від 29.06.2006 року, №0000292310/0 від 29.06.2006 року, №0000302310/0 від 29.06.2006 року, №0000312310/0 від 29.06.2006 року, №0000322310/0 від 29.06.2006 року ДПІ Краснокутського району. В акті записано, що підприємство позивача засновано на державній формі власності, підпорядковане Міністерству аграрної політики України, взято на податковий облік 19.03.99 р., зареєстроване платником ПДВ, про що отримало свідоцтво № 27912941 від 30.09.04 р.

Як встановлено судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження, в податковому повідомленні-рішенні № 0000282310/0 від 29.06.06 р. вказано, що здійснене донарахування податкових зобов’язань пов’язане з виявленими порушеннями вимог п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки (т. 1 а.с. 36) вказано, що порушення вказаної норми пов'язано з тим, що підприємство „відносило до податкового кредиту електроенергію та послуги по транспортуванню газу, які в свою чергу були списані на статтю витрат „ненормоване використання електроенергії".

Перевіряючими при дослідженні місячних звітів „Про використання електроенергії" та при порівнянні їх з фактичним використанням електроенергії (проведенні відповідні розрахунки і в акті перелічені довідки про фактичне використання ненормованої електроенергії по окремим підрозділам підприємства) було виявлено, що розбіжності за 9 місяців 2005 р. становлять 321095,16 кВт/год. на суму 121070,77 грн.

Крім того, при перевірці було встановлено значне завищення норм витрат електроенергії на статтю власні потреби, що спричинило безпідставне списання за 9 місяців 2005 р. електроенергії в кількості 893000,0 кВт/год. на суму 225590,99 грн. та безпідставне віднесення „до податкового кредиту послуги по транспортуванню газу на суму 113663,6 грн. (ПДВ 22732,72 грн.), який був списаний за 9 місяців 2005 р. на інші невиробничі потреби. Аналогічні порушення перевіряючими були виявлені і за перший квартал 2006 року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно положенням п. 7.4.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в редакції, що діяла до внесення змін з 31.03.05 р., порушення якого встановлено перевіряючими, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. ст. З та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

При цьому, в ст. 3 вказаного Закону визначалося, що об'єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. В п. 3.2 цієї статті наведений перелік операцій, які не визнавалися об'єктом оподаткування ПДВ.

Перелік операцій, що звільняються від оподаткування податку на додану вартість наведено в статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, з аналізу наведених норм випливає, що жодна з ним і всі у сукупності не обмежували право платника ПДВ відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені в ціні придбаного товару.

Після внесення змін до Закону України „Про податок на додану вартість" ці норми також не обмежують право платника відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені в ціні товару, в т.ч. електричної енергії та послуг по транспортуванню газу.

За таких обставин перевіряючими висновки щодо наявності порушень зроблені при застосуванні норми, яка не регулює дані правовідносини.

Проте перевіряючими не було взято до уваги те, що відповідно приписів п. 7.4.1 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Внесені зміни до цієї норми суттєво не змінюють поняття податкового кредиту і також пов'язують його з придбанням товарів (робіт, послуг) для подальшого використання в господарській діяльності.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті.

Тобто, жодних обмежень щодо включення до валових витрат вартості придбаної електричної енергії та оплати послуг по транспортуванню газу п. 5.3 - 5.7 ст. 5 не містять.

Таким чином, підставою для віднесення відповідних сум до валових витрат і до податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Але, колегія суддів зазначає, що ні в акті перевірки, ні в подальших поясненнях як суду першої інстанції так і апеляційному суду відповідач не надав доказів того, що придбана електрична енергія та отримані послуги по транспортуванню газу не використовувалися в господарській діяльності.

Враховуючи те, що дослідження питання про ненормоване використання електроенергії, яке входить в сферу цивільних правовідносин постачальника та споживача, не є компетенцією органів ДПС, роблячи висновки про наявність такого використання виходить за межи повноважень перевіряючих.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано встановив, що висновки акту перевірки в цій частині зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності платника, на помилковому застосуванні норм чинного законодавства, а тому є неправомірними, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Краснокутського району Харківської області від 29.06.06 р. № 0000292310/0 про визначення податкових зобов'язань по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 539,0 грн. у зв'язку порушенням підприємством вимог п. 4, п. 8, п. 10 та п. 13 Постанови КМУ № 303 від 01.03.99 р. „Про затвердження порядку встановлення нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору", № 0000312310/0 про визначення зобов'язань по платежам за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 345,0 грн. у зв'язку з порушенням приписів п. 5, п. 13, п. 14 ат п. 20 Постанови КМУ № 1494 від 06.08.99 р. „Про затвердження порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту", № 0000322310/0 про визначення зобов'язань по збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, в сумі 50,0 грн. у зв'язку з порушенням приписів п. 13 та п. 15 Порядку встановлення нормативів збору за ГРР, виконані за рахунок державного бюджету та його справляння", № 0000302310/0 про визначення податкових зобов'язань по земельному податку в сумі 129,0 грн. у зв'язку з порушенням положень р. 1 ст. 5, р. 4 ст. 11, ст. 13 та ст. 14 Закону України „Про плату за землю", колегією суддів встановлено наступне.

Як видно з матеріалів справи позивач не спростував наявність вказаних в акті перевірки доказів порушення спеціального законодавства, які спричинили нарахування податкових зобов’язань з вищевказаних податків та зборів. У зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно з урахуванням положень п. 3 ст. 72 КАС України не досліджував обставини для визначення податкових зобов’язань по цим податкам та зборам.

Матеріали справи свідчать, щ у зв’язку з проведеним нарахуванням вищевказаних податків та зборів визначено, що з моменту її прийняття вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, а саме: заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; заборонено нарахування неустойки (штраф, пеня) інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін „мораторій на задоволення вимог кредиторів" вживається в цьому Закону у тому значенні, що це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі, про що зазначається в ухвалі Господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Відповідно абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штраф і пеня, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і розповсюджується на всі зобов'язання, які виникли як в попередні періоди, так і після його введення і ніяк не пов'язаний з його суттю. Тобто, за змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. (Постанова Верховного Суду України від 28.09.04 р. по справі №24/127).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що застосування відповідачем до підприємства фінансових санкцій в порядку п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідача не було законного права на такі дії, тому суд першої інстанції і обґрунтовано дійшов висновку про те, що вище перелічені податкові повідомлення-рішення є неправомірними в частині застосування фінансових санкцій через що і задовольнив в цих частинах позов.

За таких обставин, постанову господарського суду Харківської області від 28.08.06 р. по справі № АС-13/334-06 прийнято у відповідності з матеріалами справи, фактичними обставинами та чинним законодавством, заперечення викладенні апелянтом є необґрунтованими, через що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова господарського суду Харківської області по даній справі залишається без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 206, 209, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Харківської області від 28.08.2006р. по адміністративній справі № АС-13/334-06 залишити без змін.

Дана ухвала набирає чинності з дня її проголошення.

Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Справу направити до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Олійник В.Ф.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Істоміна О.А.