Ухвала суду № 55469242, 20.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року м. Київ К/800/22771/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Зайцева М.П., Ланченко Л.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Колективного малого підприємства фірми «Екотеп»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013

у справі № 2а-3517/12/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Колективного малого підприємства фірми (КМП) «Екотеп»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.03.2012 за № 211/22-01/13720983. Згідно цих висновків позивач порушив норми пункту 138.2 ст. 138, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 201.4. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищив витрати на загальну суму 665183,50 грн. у податковому обліку за ІІ квартал 2011 рік та податковий кредит у податковому обліку за травень, червень 2011 року на загальну суму 133036,70 грн., задекларовані за наслідками господарських операцій з поставки від ПП «Дніпрорембуд-сервіс» монтажних послуг, які не підтверджені первинними документами, оскільки підпис від імені вказаного постачальника здійснено невідомою особою. Внаслідок цих порушень позивач занизив податок на прибуток на 152992,27 грн. за ІІ квартал 2011 року та податок на додану вартість на 133036,70 грн. за травень, червень 2011 року.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012: № 0000622300 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 133036,70 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001402302 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 152992,27 грн. за основним платежем.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «Дніпрорембуд-сервіс» монтажних послуг за договором підряду від 29.04.2011 № 39 складені акти здачі-прийняття робіт; від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні. На підставі зазначених документів позивач задекларував витрати та податковий кредит за вище вказані звітні податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку..

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником ПДВ у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом вказаних правових норм первинні документи, податкова накладна, виписані від імені постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарські операції, не мають значення документів як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) сум витрат та податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій на підставі наданих ДПІ письмових пояснень громадянки ОСОБА_4 від 22.02.2012, наданих ВПМ ДПІ у Обухівському районі м. Києва (а.с. 62-63, т.4), прізвище та ініціали якої, як директора ПП «Дніпрорембуд-сервіс» вказані в актах здачі-прийняття робіт, протоколах про договірну ціну, податкових накладних, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у зв'язку з поставкою йому від цього підприємства монтажних робіт, в яких вона заперечує відношення до господарської діяльності ПП «Дніпрорембуд-сервіс» та підписання первинних документів від імені цього підприємства, зробили правильний висновок, що ці документи, як підписані не уповноваженою особою, не можуть бути підставою для податкового обліку. Об'єктивність інформації, наведеної у поясненнях ОСОБА_4, підтверджується висновком спеціаліста Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 24.02.2012 № 105 про невідповідність підпису ОСОБА_4 підписів в графах «керівник», «директор», виконаних в податковій декларації ПП «Дніпрорембуд-сервіс» з податку на додану вартість за листопад 2011 року від 02.12.2011, довіреностях, виписаних від імені цього підприємства, від 08.08.2011 та від 29.11.2011, наказі від 16.04.2011 (а.с. 44, т.1). Надаючи оцінку вище зазначеним документам, суди першої та апеляційної інстанції правильно звернули увагу на те, що акти здачі-прийняття робіт не відображають зміст та обсяг господарської операції ( їхній зміст обмежується посиланням на «монтажні роботи» без деталізації конкретного переліку робіт, їх вартості тощо); в довідках про вартість виконаних будівельних робіт відсутня інформація про ПП «Дніпрорембуд-сервіс», а докази транспортування будівельних матеріалів, які використовувались при здійсненні монтажних робіт у позивача відсутні. Оцінка судом доказів у справі відповідає нормам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а висновок про правомірність податкових повідомлень-рішень - встановленим у справі обставинам та правильному застосуванню вище наведених норм матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Колективного малого підприємства фірми «Екотеп» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписМ.П. Зайцев підписЛ.В. Ланченко