Постанова № 55465110, 03.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2016 р. Справа №920/1461/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Сіверін В. І., суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №15-7516 від 29 грудня 2015 року,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 24 грудня 2015 року, ОСОБА_3, за довіреністю від 02 лютого 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№62 С/1-41 від 05.01.2016р.) на рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі № 920/1461/15,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Родючість", с. Бездрик, Сумський район, Сумська область,

про стягнення 155 945,18 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі №920/1461/15 (головуючий суддя Ю.А. Джепа, суддя П.І. Левченко, суддя В.В. Яковенко) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

03 лютого 2016 року від ТОВ "Агрофірма Родючість" надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх.№1330), в яких останній просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення господарського суду Сумської області без змін.

Розпорядженням керівника апарату Харківського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2016 року, у зв'язку із відпусткою судді Россолова В.В. по справі №920/1461/15 призначено повторний автоматичний розподіл справи.

03 лютого 2016 року повторним атоматизованим розподілом судової справи між суддями було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В., суддя Сіверін В.І.

У судове засідання, яке відбулось 03 лютого 2016 року, з'явились належні представники сторін, які підтримали свої правові позиції по справі.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

30 серпня 2000 року між сторонами укладено договір оренди №1613/1, відповідно до умов якого позивач передає відповідачеві в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно додатку №1, що розташоване за адресою: 42350, Сумська область, Сумський район, с. Бездрик, вул. Комсомольська, 27, яке знаходиться на балансі позивача, вартість якого визначена відповідно до залишкової вартості основних засобів станом на 1 серпня 2000 року і становить 2382318, 17 (два мільйона триста вісімдесят дві тисячі триста вісімнадцять) грн. 17 коп. для проведення господарських робіт по виробництву, переробці та збереженню сільськогосподарської продукції, а відповідач в свою чергу приймає майно та сплачує орендну плату відповідно до умов договору.

Звертаючись з позовною заявою ПАТ "Сумихімпром" просить суд стягнути з ТОВ "Агрофірма Родючість" на користь відповідача збитки в розмірі 155945 грн. 18 коп., а також судові витрати, повязані з розглядом справи.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено з огляду на його недоведеність та необґрунтованість.

В обгрунтування апеляційної скарги (том 2 а.с.18-21) позивач посилається на те, що господарський суд першої інстанції, мотивуючи свій висновок про відмову в позові неможливістю достеменно встановити причини змін в стані майна через відсутність його конкретизації при передачі в оренду, відсутність доказів необхідності проведення протягом строку оренди (14 років) поточного та капітального ремонтів орендованого майна, відсутність складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, її розміру та причинного звязку між шкодою та протиправною поведінкою), належним чином не дослідив матеріали справи та не врахував усних пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, надавши пріоритет правовій позиції відповідача, зазначеній останнім у відзиві на позов.

Зокрема, позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, що належний стан орендованого майна при переданні його в оренду відповідачу підтверджується первинним документом-актом прийому-передачі в оренду майна ВАТ "Сумихімпром" від 30 серпня 2000 року, а в свою чергу висновком експертного товарознавчого дослідження 28 листопада 2014 року встановлено розмір матеріальної шкоди, завданої власнику майна (позивачу) з урахуванням актів технічного стану від 17 серпня 2011 року і від 30 червня 2014 року та актів приймання-передачі майна з оренди. Як зазначає позивач, при проведенні зазначеного дослідження експертом для визначення вартості майна, переданого в оренду за договором здійснено порівняння його вартості на момент знаходження майна в оренді 1 рік -станом на 17 серпня 2011 року та на 30 червня 2014 року. Зважаючи на наведене, відповідач стверджує, що з матеріалів справи вбачається наявність змін в стані майна, орендованого за договором оренди від 30 серпня 2000 року №1613/1 за період його використання орендарем і, як наслідок, зміна його вартості внаслідок невиконання орендарем (відповідачем) передбачених пунктами 5.4,5.5. договору від 30 серпня 2000 року № 1613/1, п. 4.4.6. додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року до цього договору обовязків щодо зберігання майна в належному стані, своєчасного здійснення його поточного ремонту та повернення орендодавцю (позивачу) після припинення договору в належному стані, не гіршому ніж на час передачі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 30 серпня 2000 року між сторонами було укладено договір оренди №1613/1, відповідно до умов якого позивач передає відповідачеві в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно додатку №1, що розташоване за адресою: 42350, Сумська область, Сумський район, с. Бездрик, вул. Комсомольська, 27, яке знаходиться на балансі позивача, вартість якого визначена відповідно до залишкової вартості основних засобів станом на 1 серпня 2000 року і становить 2382318,17 (два мільйона триста вісімдесят дві тисячі триста вісімнадцять) грн. 17 коп. для проведення господарських робіт по виробництву, переробці та збереженню сільськогосподарської продукції, а відповідач в свою чергу приймає майно та сплачує орендну плату відповідно до умов договору.

Факт передачі в оренду майна підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками сторін актом прийому - передачі в оренду майна ВАТ "Сумихімпром" від 30 серпня 2000 року (том 1 а.с. 28).

На виконання умов договору оренди сторонами було складено та підписано перелік рухомого майна сільськогосподарського та виробничого призначення (навісна та причіпна техніка, обладнання, устаткування, колісні транспортні засоби сільгосптехніка), що передається в оренду, відповідно до якого та акту прийому - передачі позивачем було передано відповідачу, а останнім отримано окреме індивідуально визначене майно.

Пунктом 2.1 договору оренди передбачено, що вступ відповідача у володіння та користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийому - передачі вказаного майна.

Як вбачається з актів технічного стану від 17 серпня 2011 сівалок СЗ-3,6 (інвентарні номери 00400140, 00400133), сівалок зернотукова СЗ-5,4 (інвентарні номери 00400008, 00400007), сівалки СУПН-8 (інвентарний номер 00400235), сівалки ССТ-12В (інвентарний номер 00400228), сівалки ДТ-6 з анкерним сошником (інвентарний номер 42103075), тракторів К 700 А (інвентарні номери 50400053, 50400054), тракторів МТЗ-82 (інвентарні номери 40100782, 41100783, 41101706), трактора Т-150 К (інвентарний номер 41100501), комбайнів Дон-1500 (інвентарні номери 00100283, 00400030), комплексу бурякозбирального КС 6 Б (інвентарний номер 00101008), комбайна "Ягуар" (інвентарний номер 00101016), трактора МТЗ 1221 (інвентарний номер 41103571), трактора ЮМЗ-6 (інвентарний номер 41102588), дане обладнання та транспортні засоби характеризуються як робочі, придатні для експлуатації, зазначений ступінь зносу у відсотках.

Відповідними актами технічного стану від 30 червня 2014 року вищеперелічене обладнання та транспортні засоби характеризуються як робочі, які можна експлуатувати при проведенні ремонтних робіт та забезпечення запчастинами, зазначений ступінь зносу у відсотках. Частина автотранспортних засобів та сільськогосподарської техніки (зокрема, трактори К 700 А інвентарні номери 50400053, 50400054; трактор МТЗ-82 інвентарний номер 41100783; трактор Т-150 К інвентарний номер 41100501; комбайни Дон-1500 інвентарні номери 00100283, 00400030; комплекс бурякозбиральний КС 6 Б інвентарний номер 00101008; комбайн "Ягуар" інвентарний номер 00101016; трактор ЮМЗ-6 інвентарний номер 41102588) характеризуються як неробочі, зазначено, що для відновлення необхідні великі матеріальні затрати.

Орендоване майно було повернено позивачеві 31 липня 2014 року, доказом чого є наявні в матеріалах справи акти приймання передачі, в яких перелічені відсутні (недокомплекті) деталі, зазначений загальний відсоток зносу за даними бухгалтерського обліку.

Відповідно до висновків Сумського відділення при Харківському науково дослідному інституті судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4 експертних товарознавчих досліджень №№ 1188, 1191, 1699, 1701, 1702, 1703, 1704, 1706, 1707 від 28 листопада 2014 року, №№ 1692, 1693, 1695, 1697 від 30 грудня 2014 року, визначити ринкову вартість обладнання, устаткування, колісних транспортних засобів та сільгосптехніки станом на 17 серпня 2011 року не видається за можливе, зокрема з причин відсутності інформації в актах технічного стану від 17 серпня 2011 року вартості відсутніх запасних частин, вартості необхідних відновлювальних робіт. В той же час, визначено ринкову вартість даного майна, та, відповідно, зроблено висновок не про конкретний розмір збитків, а про найбільший ймовірний.

Позивач посилається на пункти 5.4, 5.5 договору, якими встановлено обов'язок відповідача своєчасно здійснювати поточний ремонт орендованих основних фондів. У разі припинення договору оренди повернути позивачеві орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на час його передачі в оренду, з урахуванням фізичного зносу.

Відповідно до пункту 4.4.6 додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року до договору оренди № 1613/1 від 30 серпня 2000 року встановлено обов'язок відповідача за необхідності здійснювати усунення несправностей та поломок об'єкта оренди, здійснювати заміну деталей та частин об'єкта оренди, усувати наслідки аварій та пошкоджень об'єкта оренди, що виникли під час його експлуатації орендарем.

Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди також покладено на Орендаря (п. 4.4.12 додаткової угоди № 1).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що спірне майно передавалося позивачем в оренду відповідачу, однак після повернення майна з оренди позивачем встановлено факт погіршення майна переданого в оренду. Відповідно до висновків Експертного товарознавчого дослідження встановлено, що розмір матеріальної шкоди, завданої власнику майна з урахуванням актів технічного стану на момент дослідження складає 155945 грн. 18 коп.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пунктом 1, ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено таку підставу виникнення цивільних прав та обовязків як договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено обовязок наймача у разі припинення договору найму повернути річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або в стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічний обовязок орендаря - відповідача, як зазначено вище, встановлено пунктами 4.4.11., 7.4. договору оренди від 30 серпня 2000 року № 1613/1 в редакції Додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року.

Згідно з п. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачеві предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, з цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 4.4.2. договору оренди від 30 серпня 2000 року № 1613/1 в редакції Додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року встановлено обовязок орендаря не допускати погіршення стану обєкта оренди, утримувати його в належному технічному стані.

Відповідно до пунктів 4.4.5, 4.4.6. договору оренди від 30 серпня 2000 року №1613/1 в редакції Додаткової угоди №1 від 01 квітня 2012 року встановлено обовязки орендаря здійснювати за власний рахунок поточний ремонт та профілактичне обслуговування обєкта оренди, а за необхідності здійснювати усунення несправностей та поломок обєкта оренди, заміну його деталей та частин, усувати наслідки аварій та пошкоджень обєкта оренди , що виникли під час його експлуатації.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Пунктом 4 частини 2 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено такий правовий наслідок порушення зобовязання як відшкодування збитків.

Згідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання доказується кредитором.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

При цьому, враховуючи положення статті 33 Господарського процесуального кодексу України якими передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, встановлену статтею 614 Цивільного кодексу України презумпцію вини заподіювача, положення ч. 2 статті 623 Цивільного кодексу України, за якими розмір збитків, завданих порушенням зобовязання доказується кредитором, позивач повинен довести наявність протиправної поведінки, збитків та причинного звязку між протиправною поведінкою і збитками, а відповідач - відсутність своєї вини у заподіянні збитків.

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України закріплено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Таким чином майнова шкода в розумінні наведених норм чинного законодавства це зменшення майнової сфери потерпілого внаслідок втрати, пошкодження чи знищення його майна або внаслідок порушення його особистих немайнових прав.

Пунктом 4 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

Зважаючи на ці норми, а також та наведені вище умови пунктів 4.4.11., 7.4. договору оренди від 30 серпня 2000 року № 1613/1 в редакції Додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року, норму ч. 1 статті 785 Цивільного кодексу України, які передбачають обовязок орендаря після припинення Договору повернути обєкт оренди орендодавцю у стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, позивач повинен довести, що погіршення стану спірного майна на заявлену суму (вартість пошкодження) відбулось внаслідок саме пошкодження (псування) майна орендарем, а не внаслідок нормального фізичного зносу цього майна.

Для встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою та заявленою до стягнення шкодою позивач повинен довести, що така поведінка передувала настанню шкідливих наслідків у вигляді пошкодження (псування) орендованого майна і ці наслідки є результатами протиправної поведінки відповідача.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, позивачем не доведено наявність складу цивільного правопорушення, який є підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються зокрема письмовими доказами.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги належності та допустимості доказів.

Частиною першої цієї статті передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до частини другої цієї статті обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Так, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, які мають значення для справи щодо погіршення стану спірного майна на час його повернення з оренди за актами приймання-передачі з оренди від 31 липня 2014 року в порівнянні з станом, в якому це майно було передано в оренду відповідачу за актом приймання-передачі від 30 серпня 2000 року поза рівнем нормального фізичного його зносу за досить тривалий термін оренди (13 років і 11 місяців).

Зокрема з актом приймання-передачі від 30 серпня 2000 року спірного майна в оренду відповідачу (т. 1 а.с. 28) не вбачається відомостей щодо вартості саме спірного майна на час його передачі в оренду, оскільки в ньому зазначена загальна вартість всього орендованого за договором майна.

З цього акту також не вбачається відомостей, в якому конкретно стані, з яким процентом зносу спірне майно було передано в оренду, тоді як на час такої передачі воно вже перебувало в експлуатації тривалий час.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, стан майна при передачі в оренду в 2000 році не зазначений сторонами в акті приймання-передачі в оренду та не конкретизувався, при повернені майна в 2014 року (після 14 років оренди) в актах сторонами також зазначається загальний опис, без деталізації, лише загальні формулювання "придатний для подальшої експлуатації, частково розкомплектований" та ін., при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо вимоги позивача до відповідача протягом всього терміну оренди, тобто 14 років, про необхідність проведення поточного чи капітального ремонту орендованого майна.

З наведених актів не можливо достеменно встановити причини зміни в стані майна, якщо такі і відбулися, чи стались вони внаслідок винних дій, пошкодження майна, знищення чи псування з вини орендаря, чи можливо, внаслідок нормального фізичного зносу.

З матеріалів справи не вбачається будь-яких доказів пошкодження (псування) майна внаслідок дій (бездіяльності) орендаря - відповідача.

Так, безпідставними є посилання позивача на зменшення вартості майна внаслідок невиконання відповідачем встановлених договором обовязків щодо здійснення поточного ремонту обєкту оренди, усунення несправностей та поломок,здійснення заміни його деталей та частин.

Відповідно до ст. 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі переданої у найм, проводиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.4.2. договору оренди від 30 серпня 2000 року № 1613/1 в редакції додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року встановлено обовязок орендаря не допускати погіршення стану обєкта оренди, утримувати його в належному технічному стані.

Відповідно до пунктів 4.4.5, 4.4.6. договору оренди від 30 серпня 2000 року №1613/1 в редакції додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2012 року встановлено обовязки орендаря здійснювати за власний рахунок поточний ремонт та профілактичне обслуговування обєкта оренди, а за необхідності здійснювати усунення несправностей та поломок обєкта оренди, заміну його деталей та частин, усувати наслідки аварій та пошкоджень обєкта оренди , що виникли під час його експлуатації.

Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності протягом дії договору оренди необхідності проведення орендарем поточного ремонту обєкта оренди), заміни його деталей та частин, зокрема докази несправностей, поломок об'єкта оренди, аварій та пошкоджень об'єкта, нездійснення яких призвело до зміни у стані майна понад нормативний знос. Також відсутні будь-які докази, щодо вимоги позивача до відповідача протягом всього терміну оренди, тобто 14 років, про необхідність проведення поточного чи капітального ремонту орендованого майна.

Надані позивачем в обґрунтування позову висновки Сумського відділення при Харківському науково дослідному інституті судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4 експертних товарознавчих досліджень №№ 1188, 1191, 1699, 1701, 1702, 1703, 1704, 1706, 1707 від 28.11.2014, №№ 1692, 1693, 1695, 1697 від 30.12.2014,не є належним та допустимим доказом по справі.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України, тобто в сукупності з іншими доказами у справі.

Так у вказаному висновку міститься припущення про найбільш ймовірний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику майна з урахуванням актів технічного стану від 30 червня 2014 року на, яке не може буде покладено в основу рішення, враховуючи визначення доказів як фактичних даних, а не припущень та встановлений ст. 43 75 Господарського процесуального кодексу України принцип оцінки доказів на основі всебічного, повного та обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

До того ж, із зазначеного висновку не вбачається причин і ймовірного розміру матеріальної шкоди, тобто, що зменшення вартості майна позивача відбулось внаслідок його пошкодження (псування) після передачі його в оренду відповідачу. В ньому не міститься відомостей щодо стану майна на час його передачі в оренду відповідачу.

Так у вказаному висновку зазначено на відсутність при його складанні будь-якої технічної документації (паспортів, інвентарних карток бухгалтерського обліку тощо) на досліджуване майно і відсутность даних щодо проведення ремонтно-відновлювальних робіт, натомість в якості вихідної інформації використовувались акти технічного стану складені у 2011, 2014 роках та звіти про незалежну оцінку від 17 серпня 2011 р.,тобто документи, складені вже після приблизно 11 та 14 років після передання майна в оренду відповідачу.

Також слід зазначити, акти візуального огляду технічного стану будівельних конструкцій від 30 червня 2014 року, надані до матеріалів справи та на експертизу, підписані лише представниками позивача. Тобто, відповідач до проведення перевірки об'єктів оренди залучений не був. Крім того, колегія суддів зазначає, що при переданні в оренду майна та при перевірці у 2011р. фотографування об'єктів оренди не здійснювалось, тому порівняти зміну стану майна неможливо. За таких обставин, зазначені акти не приймаються колегією суддів до уваги як належні докази.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачеві у задоволенні його позовних вимог, як таких, що не підтверджені належними доказами, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію, а відтак, апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі №920/1461/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі №920/1461/15 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 04 лютого 2016 року.

Головуючий суддя Р.А.Гетьман

Суддя В.І.Сіверін

Суддя П.В.Тихий