Рішення № 55464057, 27.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2016Справа №910/32116/15

За позовом Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945"

про розірвання договору, виселення та стягнення 22 692, 46 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Грицькова І.О.

від відповідача: Іванець О.О.

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 18 083, 61 грн., та 4 608, 85 грн. - пені за період з 16.06.2015 р. до 19.10.2015 р.; розірвання договору оренди від 13.12.2005 р. № 485, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут"; виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" з приміщення площею 15, 25 кв.м., яке розташоване по пров. Заперечному, 2 у місті Києві та знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945". Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо внесення орендної плати, що є істотним порушенням договору оренди від 13.12.2005 р. № 485.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. порушено провадження у справі № 910/32116/14, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945" та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін та третьої особи.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" у повному обсязі сплачено заборгованість за договором оренди від 13.12.2005 р. № 485 у розмірі 22 692, 46 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Третя особа виклик суду не з'явилась, про поважні причини неявки суд не повідомила.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні, оскільки відповідачем не наведено обставин, які відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 27.01.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2005 р. між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 485, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення на першому поверсі будівлі площею 192, 6 кв.м. по пров. Заперечному, 2 у місті Києві, що знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945" для розміщення офісу.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.3. договору орендна плата за базовий місць оренди (жовтень 2005 року) становить 17 390, 44 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місць. Орендна плат перераховується відповідачем щомісяця не пізніше 12-го числа місяця наступного за звітним таким чином: 50 % - до Державного бюджету, 50 % - на розрахунковий рахунок третьої особи.

Договір, відповідно до п. 10.1., діє з 13.12.2005 р. до 11.12.2006 р.

За актом приймання-передачі від 13.12.2005 р. позивач передав, а відповідач прийняв приміщення на першому поверсі будівлі площею 192, 6 кв.м. по пров. Заперечному, 2 у місті Києві, що знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945".

У подальшому сторонами вносились зміни до договору від 13.12.2005 р. № 485 та продовжувався строк його дії шляхом укладення відповідних додаткових угод.

Додатковим договором № 630 від 30.12.2008 р. встановлено, що договір від 13.12.2005 р. № 485 діє до 10.01.2010 р.

За актом приймання-передачі від 21.06.2013 р. відповідач передав, а третя особа з відома позивача прийняла приміщення на першому поверсі будівлі площею 177, 35 кв.м. по пров. Заперечному, 2 у місті Києві

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що додатковим договором № 109 від 11.03.2009 р. строк дії договору від 13.12.2005 р. № 485 продовжено до 10.01.2030 р. та відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" неналежним чином виконує умови вказаного договору щодо внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за період 16.06.2015 р. до 19.10.2015 р. у розмірі 18 083, 61 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері оренди державного та комунального майна, термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Обґрунтовуючи позов, Фонд державного майна України посилається на додатковий договір № 109 від 11.03.2009 р. до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 485 від 13.12.2005 р., яким встановлено, що вказаний договір діє до 10.01.2030 р.

З наявних у справі документів вбачається, що за усталеною між сторонами практикою продовження користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" приміщення по пров. Заперечному, 2 у місті Києві підлягало обов'язковому оформленню відповідною додатковою угодою у разі наявності дозволу Міністерства культури і мистецтва України.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Водночас, відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 794 Цивільного кодексу України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

В той же час, як вбачається з наявних у справі документів та не спростовано учасниками провадження у справі, додатковий договір № 109 від 11.03.2009 р. до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 485 від 13.12.2005 р., якими вносились зміни до вказаного договору в частині строку його дії, нотаріально не посвідчені та їх державну реєстрацію відповідно до закону не проведено.

Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частиною 1 статі 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Приписами ст. 654 Цивільного кодексу України закріплено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тож, виходячи з аналізу вищенаведених норм, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації фактично є неукладеним, у разі не вчинення вказаних дій.

Тож, здійснивши оцінку наявних у справі доказів та встановлених судом обставин за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з аналізу норм законодавства України, що регулюють відносини оренди майна, суд дійшов висновку, що додатковий договір № 109 від 11.03.2009 р. до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 485 від 13.12.2005 р., якими вносились зміни до вказаного договору фактично є неукладеним (нечинними). у зв'язку з недотримання сторонами вимог закону щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

До аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов також Вищий господарський суд України при перегляді у касаційному порядку справи № 920/2155/13, про що зазначено у постанові від 03.07.2014 р., у якій зазначається, що спірні правовідносини регулюються нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також нормами спеціального законодавства у даній сфері - Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому, у постанові Вищого господарського суду України від 03.07.2014 р. № 920/2155/13 колегія суддів звертає увагу, що нормами спеціального законодавства, зокрема, ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», регулюється момент укладення договору оренди державного та комунального майна. Однак, даний закон не містить жодної норми, яка б регулювала питання форми договору оренди чи питання нотаріального посвідчення або державної реєстрації такого договору, однак відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Розглядаючи спір по суті, суд виходить із наведених позивачем обґрунтувань своїх вимог та перевіряє наявність або відсутність обставин, на які посилається позивач у справі та, при цьому, не наділений компетенцією самостійно визначити підстави позову.

Клопотань про зміну підстав позову в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від позивача не надходило.

Тож, приймаючи до уваги, що вимоги позивача у даній справі ґрунтуються безпосередньо на договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 485 від 13.12.2005 р., приймаючи до уваги, що додатковий договір № 109 від 11.03.2009 р., яким внесено зміни до договору № 485 від 13.12.2005 р. в частині строку його дії за висновком суду є неукладеним (нечинними), суд вважає, що строк дії договору № 485 від 13.12.2005 р. закінчився 10.01.2010 р.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором № 485 від 13.12.2005 р. за період з 16.06.205 р. до 19.10.2015 р. судом визнаються необґрунтованими.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем фактично сплачені на користь Фонду державного майна України грошові кошти у розмірі 22 692, 46 грн.

Як встановлено ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відтак, розірвати можливо лише чинний договір, в той час як за висновками суду у даній справі, термін дії договору № 485 від 13.12.2005 р. закінчився 10.01.2010 р., у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.

Між тим, частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до п. 5.4. договору у разі припинення або розірвання договору, відповідач зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно.

Таким чином, приймаючи до уваги, що термін дії договору № 485 від 13.12.2005 р. закінчився 10.01.2010 р., суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо необхідності повернення орендованого майна, а відтак - приймаючи до уваги положення вказаного договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Фонду державного майна України про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" із приміщення площею 15, 25 кв.м., яке розташоване по пров. Заперечному, 2 у місті Києві та знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945".

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним обґрунтувань, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фонду державного майна України задовольнити частково.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 32-Г, оф. 260, код ЄДРПОУ 32244901) із приміщення площею 15, 25 кв.м., яке розташоване по пров. Заперечному, 2 у місті Києві та знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 24, код ЄДРПОУ 02224241).

3. В іншій часині у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 32-Г, оф. 260, код ЄДРПОУ 32244901), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) судовий збір у розмірі 1 218, 00 (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) грн..

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 01.02.2016 р. .

Суддя Пригунова А.Б.